Про складові успіху президентської кампанії, Або деякі висновки з акції 18 травня
18 травня 2013 року у Києві відбулася акція "Вставай, Україно!". Їй вже надані різні оцінки моїми колегами-політологами, які часто дотримуються діаметрально протилежних поглядів. Оскільки мав причетність до її підготовки, дозволю й собі зробити декілька висновків.
Висновок перший – єдність опозиційних сил може бути досягнута. Але досягатися така єдність буде досить важко через компроміси, взаємні поступки та тривалі переговори.
План влади провести вибори в один тур і тим самим забезпечити виграш Віктора Януковича, розпорошивши і висунувши при цьому багато кандидатів від опозиції, навряд чи вдасться. Опозиціонери чітко домовилися, що якщо вибори будуть проводитися за однотуровою системою – кандидат від опозиції буде теж один.
Складніша буде ситуація, якщо майбутні президентські вибори пройдуть у два тури. Політика була завжди мистецтвом можливого. На сьогодні Олег Тягнибок та Віталій Кличко виявилися неготовими до того, щоб чітко заявити, що за двотуровою системою виборів кандидат від опозиції від самого початку перегонів буде єдиним. Хоча "Батьківщина" вже заявила, що єдиним кандидатом від опозиції має Юлія Тимошенко.
Згадаймо 2004 рік. Віктор Ющенко не був єдиним кандидатом від опозиції на президентських виборах. Лише Юлія Тимошенко зняла свою кандидатуру на його користь і не висувалася на президентських виборах. Олександр Мороз, Петро Симоненко, Анатолій Кінах йшли на виборах як опозиційні кандидати.
Вже потім, після першого туру, у листопаді 2004 року Віктор Ющенко провів переговори з ними про свою підтримку на наступному етапі президентських перегонів. Звісно, публічні заклики Олександра Мороза та Анатолія Кінах додали додаткові голоси на користь Віктора Ющенка.
Нажаль, в 2010 році Юлії Тимошенко не вдалося домовитися про свою підтримку з жодним демократичним кандидатом, який не вийшов до другого туру виборів. Що і стало однією із причин її поразки на тих виборах.
Вкрай важливим є те, що Олег Тягнибок, Віталій Кличко та Арсеній Яценюк заздалегідь погодилися працювати на того кандидата, який вийде у другий тур: закликати до його перемоги, підтримувати його організаційними та іншими ресурсами.
Висновок другий – нинішня опозиція довела свою здатність проводити широкомасштабні акції.
За об'єктивними оцінками, у мітингу взяли участь від 30 до 50 тисяч чоловік. Наприклад, на Софійській площі, якщо вона заповнена вщент, за міліцейськими оцінками вміщується десь 30 тисяч людей. А 18 травня вони стояли не лише на Софійській площі, а й далеко за її межами, ближче до готелю "Хаятт" та будинку Головного управління МВС України у місті Києві.
Також, що досить важливо, опозиція змобілізувала велику кількість своїх прихильників з регіонів. Протидія влади у стилі "тримати та не пущати" в українських умовах призведе до протилежного – мобілізуючого ефекту, стимулюючи суспільство до опору.
Висновок третій – акція 18 травня розвінчала міф про байдужість та аполітичність киян.
За оцінками самих організаторів, на захід опозиції прийшли не менше 10 тисяч киян. Це надзвичайно важливо, адже в попередніх акціях опозиційних сил масової присутності киян помічено не було.
Багато з експертів констатували, що кияни демонструють свою аполітичність, ідеологічну втому та політичну апатію. Однак, 18 травня кияни довели: якщо необхідно, то вони масово зберуться в потрібний час, в потрібному місці.
Масована реклама і належна підготовча агітаційна робота є ефективним інструментом, що дозволяє збирати такі багаточисельні акції. Наприклад, у Києві "Батьківщина" виставила 100 агітнаметів ще минулої п'ятниці, 11 травня. Вони пропрацювали весь тиждень, постійно змінюючи місце розташування.
За тиждень лише у Києві було роздано 700 тисяч флаєрів та 500 тисяч газет, спеціально виготовлених для акції. З екранів телевізорів та ефемок лунали звернення лідерів парламентських фракцій Олега Тягнибока, Віталія Кличка та Арсенія Яценюка про суботній мітинг: про акцію дізналася вся країна та кияни, які не залишилися осторонь.
Висновок четвертий – майбутня президентська кампанія буде проводитися у режимі тотальної брехні та силових провокацій.
Нинішня опозиція буде розглядати масові вуличні акції як один з краєугольних каменів своєї виборчої кампанії. А влада – робити все можливе для їх дискредитації. Думаю, що незабаром на провладні телеканали повернуться приснопам'ятні п'ятихвилинки "ненависті". А заяви ІНТЕРу та УТ-1 про участь в акціях опозиції 4 – 6 тисяч чоловік виявляться на тлі нових інформаційних викидів лише ягідками.
Влада, і це показав приклад акції 18 травня, буде робити все можливе для того, щоб масові акції не відбулися: забороняти виїзд активістів до Києва, влаштовувати різного роду провокації, намагаючись зіштовхнути лоб в лоб громадян України, розколюючи їх на фашистів та антифашистів.
І наостанок. Під час акції, влаштованої провокаторами, які за останніми даними були найняті Партією регіонів, постраждали журналісти.
Ми пам'ятаємо як швидко діє міліція, коли потрібно розібратися з опозиційними діячами. Але у нас у всіх сьогодні виникає питання: чому, навіть за наявності відомостей про того, хто побив журналістів, він до цих пір не розшуканий?
Невже в нього є якісь надзвичайні здібності, аби ховатися від нашої доблесної української міліції?
