У СРСР політичних в'язнів не було, в Україні теж?
Українська влада на чолі з Віктором Януковичем переконана, що в Україні немає політичних репресій та політично вмотивованих рішень судів. Адже, за владною версією, лідера української опозиції Юлію Тимошенко посадили нібито за зловживання службовим становищем, а не тому, що вона є реальним опонентом нинішнього глави держави на президентських виборах.
А новий виток кримінальних проваджень проти Сергія Власенка, пов'язаний не з намаганням перешкодити захиснику Юлії Тимошенко виконувати свої обов'язки захисника та унеможливити його поїздки до Європейського Суду, а, як переконують нас провладні ЗМІ, із банальною "битовухою" та сімейними "розбірками".
Прийом не новий.
Нагадаю, що в славнозвісні часи "розвинутого" соціалізму у Радянському Союзі теж не було політичних в'язнів. Радянська влада вчиняла зі своїми політичними опонентами майже у той же спосіб, як і нинішня українська – оголошувала їх або психічно хворими, або звинувачувала їх у якихось битових злочинах, або застосувала вкрай підлий прийом – по сфальшованих заявах звинувачували правозахисників у зґвалтуванні.
Нічого не нагадує?
На мою думку, повна аналогія між 10-роками нинішнього сторіччя та 70-ми минулого. Щоб не бути голослівним, нагадаю декілька справ, за якими були засуджені дисиденти за часів "розвинутого соціалізму.
Із сучасними прикладами політичних репресій ви їх можете порівняти самостійно.
1. В'ячеслав Чорновіл – дисидент, учасник національного визвольного руху, один із засновників Народного Руху України.
2 квітня 1980 року В'ячеслав Чоновіл був заарештований на засланні у Якутії за сфабрикованим звинуваченням у "спробі зґвалтування" по ст. 117 КК РРФСР. В останньому слові на суді Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі у змові.
Був засуджений до 5 років позбавлення волі. Достроково звільнений у 1983 р. за протестами прокурора Якутії.
2. Павло Кампов – публіцист, громадський діяч, радянський дисидент.
25 грудня 1970 року таємним засіданням Закарпатського обласного суду Павло Кампов був засуджений до 6 років таборів суворого режиму і заслання на 3 роки. В ув'язненні став інвалідом другої групи у зв'язку з падінням зору. 18 квітня 1977 року звільнений із заслання за станом здоров'я.
13 липня 1981 року – черговий арешт і звинувачення в незаконному отриманні пенсії за інвалідністю – встановленою, однак, перед тим шістьма комісіями: у таборі в Томську (нині місто в Російській Федерації) та Ужгороді. Вирок – 10 років таборів суворого режиму з конфіскацією майна і засланням на 3 роки.
3. Володимир Малинкович – колишній правозахисник, учасник дисидентського руху за радянських часів.
У жовтні 1978 року вступає в Українську Гельсінську групу. Перебував у розробці КДБ, відмовився вийти з УГГ, після того був побитий невідомими.
Обвинувачений у зґвалтуванні, 1980 року вимушено з сім'єю виїхав до ФРН.
4. Костянтин Азадовський – літературознавець.
У вересні 1978 року стосовно Костянтина Азадовського було порушено справу із звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді.
У 1980 році був заарештований і засуджений за сфабрикованим звинуваченням (наркотики були підкинуті під час обшуку), відбув два роки в таборі в Магаданській області.
5. Володимир Батшев – російський письменник.
У 1965-1966 роках один з організаторів і керівників неформального літературного суспільства "Саме молоде суспільство геніїв", редактор журналу "Сфінкси" (N1-4), альманахів "Чу", "Рикошет", "Авангард". Заарештований 21 квітня 1966 року і засуджений на 5 років "за дармоїдство" (тунеядство).
6. Арсеній Борисович Рогінський – російський історик, правозахисник, суспільний діяч, голова правління правозахисного і благодійного товариства "Меморіал".
У 1981 році заарештований, засуджений до 4 років позбавлення волі за безпідставним звинуваченням у підробці документів.
Відбув термін повністю; у 1985 році звільнений, у 1992 році повністю реабілітований.
