До третьої річниці заснування полку АЗОВ
Слава Україні!
Побратими! Сьогодні підійшли ми до третьої річниці АЗОВу. АЗОВу, який тільки формально можна назвати полком, тому що він значно більший за полк. АЗОВу, який насправді є Українським Феноменом.
Добровільність, відданість, фанатизм, віра в народ і країну – речі, які роблять нас іншими серед світу матеріалізму, моральної кволості, жадібності й егоїзму.
У першу чергу хочу згадати в цей день всіх, хто прийшов весною і влітку 2014-го – тих, хто прийшов без військових вмінь, військових знань, але з фанатичним бажанням битися і тренуватися. Можна сказати, що наша відсутність професіоналізму тоді дорівнювала тільки нашій відсутності страху. А вона була абсолютна. Це на ваших плечах, на вашій крові трималася перша слава АЗОВу, яка привела до наших лав тисячі нових бойових братів. Я пам'ятаю обличчя кожного, і це найрідніші обличчя. Ніколи до цього я не бачив настільки безстрашних і шляхетних людей.
По-друге, хочу згадати всіх наших братів, які пройшли війну в АЗОВі за весь час війни. Наші загиблі, наші поранені, наші ветерани. Бойові осені 14-го, скажені дні лютого на Широкиному і Комінтерновому, запекла позиційна війна – все це ваша справа і ваша гордість. А паралельно з боями вам доводилось навчатися і тренуватися, перетворюючи полк в абсолютно професійний підрозділ, стаючи справжніми старшинами, сержантами, професіоналами.
Третє і найважливіше. Хочу в цей день звернутися до кожного, хто зараз залишається на нашому шляху, хто зараз несе важку ношу легіонера 21-го сторіччя. Зараз, коли перший запал війни пройшов, коли звичайний обиватель повертається від жахіть фронту спиною, обираючи серіали і пиво, коли влада покидьків, викрикуючи патріотичні гасла, потроху зливає на своїх поганих "мінськах і норманах" Країну, коли велика кількість ваших однолітків радіє безвізу, збираючись назавжди покинути Батьківщину, – зараз дуже важко знайти в собі внутрішню силу і мотивацію стати воїном. Але ви її знайшли і несете в собі. Ви ті, хто розуміє: Військо – не одна з державних інституцій. Це основний виразник волі і суверенітету Нації, її опора і хребет. Ті, хто в найтяжчі часи не зневірюється, а береться за меч – є справжньою елітою свого народу і своєї землі. Ви, і ніхто інший, принесете український мир, українську перемогу і український порядок.
І ще хотілося б сказати декілька слів про тих, хто покинув рідний дім, батьківщину, щоб воювати пліч-о-пліч з нами. Пам'ятайте про них кожен день! Вам важче, ніж нам! Але ви найкращі сини своїх країн. Ви стали нашими братами і ми будемо вірні вам до кінця!
Три роки – це короткий термін, але ми заповнили його, написавши свою історію Перемогами, Вдосконаленням і Безстрашністю.
Вірю, що АЗОВ – це не героїчна сторінка історії, а велике героїчне Завтра!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
