Сьогодні День Добровольця. Щиро вітаю всіх з цим заслуженим Днем.
Для мене немає жодної різниці між бійцями "незаконних" партизанських загонів "Чорних Чоловічків" чи ДУК ПС, добровольцями ЗСУ чи НГУ, чи тими, хто воював у добробатах. Головне це принцип – українська людина, яка свідомо взяла зброю в руки аби захистити власну Країну. Тоді, весною 14-го, найрішучіші стряхнули з себе заціпеніння, яке охопило суспільство від здачі Криму і почали по всій Країні ставити збройний спротив "русской весне". І цей спротив був вирішальним і значно дієвішим, ніж паралізована влада або вічно "стурбовані" гаранти будапештської змови.
День Добровольця відзначається у день першого російсько-українського бою у цій війні. Тоді, в Харкові, "Чорні Чоловічки" – майбутні "азовці", будучи оточеними у будівлі на Римарській – відбили перший напад окупанта. Ми вели оборону у серці Харкова із закинутими в Україну путінськими найманцями на чолі з "Моторолою". І тоді ми були озброєні найсильнішою зброєю у Світі – бажанням перемоги та Ідеєю у розбудові нашої справжньої Держави.
Десятки тисяч чоловіків і жінок різного віку і професій фантастично швидко організувалися, побудували ефективну військову машину, створили справжній народний тил. І все це люди, більшість з яких ніколи не була військовими: студенти, комбайнери, художники і футбольні фанати.
Весною і літом 14-го українці показали феномен самоорганізації і альтруїзму.
На цьому феномені, на його ефективності і самовідданості можна було сміливо побудувати і нову армію і новий некорумпований держапарат, це і була сила, яка могла змінити країну. Не дивно, що чисті серцем так почали гнітити гнилу і продажну владу, що проти добровольців та почала планову війну на знищення: тут і тотальна кампанія брехні в продажній пресі, і деморалізація і чвари, вкинуті спецслужбами в добровольче середовище і витискання з армії всього добровольчого і мотивованого елементу.
Але, не дивлячись на успіхи влади в розбитті і дискредитації, добровольчий дух живий, дух 14-го року живий! І ми повинні ставити перед собою амбітні завдання: об'єднання, створення позитивного образу майбутнього, вироблення стратегії перемоги над внутрішнім і зовнішнім ворогом! І головне – не зневірюватися, а діяти! На вулиці, на фронті, в політиці чи економіці. Діяти не чекаючи мани небесної від продажної влади чи байдужих "поважаних міжнародних партнерів", бо ми вміємо це робити краще і ефективніше! Доведено 14-им роком.
Не можу у цей день не звернутися до тих сімей, чиї діти, батьки та чоловіки не повернулися із цієї війни. Вони захистили нашу свободу ціною власних життів і Ваших доль. Їх Чин не підлягає забуттю. Ми завжди пам'ятатимемо про них та піклуватимемося про Вас. Ніхто і ніколи не може покинути бойового побратима.
Слава Україні!
Андрій Білецький
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
