"Визнання ОРДЛО": чого чекати від Путіна і на що сподівається Зеленський
Звернення Держдуми до президента Росії Путіна, яке ще в січні було ініційовано комуністами, а вже направлене йому на підпис, проливає деяке світло на ті події, які ми спостерігали довкола України з кінця листопада. Їхній сенс можна спробувати правильно пояснити спираючись на припущення, що вся ця концентрація російських військ та погроза масштабною війною в Європі була здійснена аж ніяк не для того, щоб дійсно її розв'язати, й аж ніяк не для того, щоб спонукати Захід до якихось завідомо нереальних поступок.
Росія зробила все, аби унеможливити прийняття України до НАТО навіть в довгостроковій перспективі, одночасно створивши умови для зняття санкцій та відновлення повноцінних економічних відносин із Заходом.
Зеленський в цій ситуації отримав два варіанти вибору: інтереси Країни чи власні. І обрав друге. Він робить усе, щоб залишитися при владі. Замість фінансування армії – вигаданий "День єднання". Замість інформаційної кампанії про те, що робити звичайним людям в разі повномасштабного наступу РФ – відосіки про "зберігайте спокій та готуйтеся до шашликів". І звісно, про пенсіонерів не забули – "кожному по смартфону". У нього все добре. А тероборона робиться "якось сама" не завдяки новому закону, а наперекір. З цивільними населенням працюють патріоти та ветерани на волонтерських засадах.
В той же час Володимир Путін чудово усвідомлює, що за умови збереження того внутрішньополітичного тренду, який сформувався в Україні восени, на наступних виборах у Зеленського та його партії немає шансів на перемогу. Як і не має шансів перемогти на виборах вочевидь проросійська сила чи окремий лідер. Тому з усього набору можливих варіантів розвитку подій в українській політиці Путін обрав найбільш комфортний для себе: створити військову загрозу для України.
З іншого боку, Захід, не готовий до повного розриву відносин з Росією, на тлі цього військового тиску теж зробив кроки на зустріч Путіну, прив'язавши майбутні санкції виключно до факту подальшої агресії та гарантувавши йому, що у найближчій перспективі Україна до НАТО не вступить. Цю ж риторику, через посла в Британії Пристайко, запустила й Банкова. Крім того, будемо відверті – надана Україні західна військова допомога хоча і є значною, але у випадку повномасштабної війни з Росією із застосуванням усіх видів озброєнь вирішальної ролі б не зіграла.
Тому можна припустити, що гібридний сценарій Єрмака-Козака був розрахований саме на досягнення максимальної напруги всередині України та на Заході, кульмінацією чого стало розгортання російських військ безпосередньо поблизу кордонів України у минулі вихідні. Тобто, українське суспільство, яке, на жаль, поки що не сформувалось як нація, було доведено до стану максимальної напруги від загрози війни, а Захід, маючи розвідувальні дані, в основному, з супутників, несвідомо довів цю істерію до крайньої межі. Можна зауважити, що, мовляв, це занадто дорого для Путіна довго утримувати поблизу кордонів з Україною таке велике угруповання. Дійсно, за оцінками експертів, це коштувало Росії, в середньому, 30 млн доларів на день. Але звернемо увагу на вартість енергоносіїв та обсяги, які експортує Росія щоденно; витрати будуть не такі вже й великі та цілком прийнятні для її бюджету. В деякій мірі цю ситуацію підігріли й перемовини Путіна в Пекіні, які мали показати наявність у РФ міцного китайського тилу.
Таким чином, на тлі загрози війни Захід почав шалено тиснути на Україну в питанні примирення з Росією та пошуку виходу з тупика "Мінських угод". Розуміючи, що ніяка "формула Штайнмаєра" або інша російська трактовка Мінських угод завдяки українським патріотам не пройде, ситуація була доведена до патової: виконання "Мінських угод" жодною з сторін є неможливим. Але, як можна припустити з поточного розвитку подій, вихід з такого становища було знайдено й він влаштовує всіх: ймовірне надання Росією незалежності ОРДЛО з подальшим можливим їх приєднанням до Росії або Союзної держави Путіна-Лукашенка. Можливо, разом з Південною Осетією, Абхазією та Придністров'ям. Не виключено й з подальшим вступом в ОДКБ: після новорічних подій в Казахстані та, фактично, одноосібним керуванням Росії в цій організації, це не вбачається нереальним.
Однак, для успішної фіналізації сценарію його авторам не вистачає наступного кроку: добровільної відмови України від ОРДЛО. Звісно, напряму через Верховну Раду України його вирішити нереально, а тому є лише один спосіб – проведення референдуму, можливість якого наразі активно розглядають на Банковій і ймовірність якого, до речі, допускав Зеленський ще в грудні минулого року.
Не складно припустити й те, як будуть сформульовані питання щодо статусу ОРДЛО: військовий спосіб повернення, особливий статус або "незалежність". Емоційне навантаження на формулювання буде максимальним. Й нескладно припустити, як проголосує на цьому референдумі налякане війною населення України, особливо все ті ж люди літнього віку.
При цьому, як не дивно, таке гіпотетичне рішення влаштує всіх учасників цієї гри за рахунок територіальної цілісності України. Захід погодиться з демократичним легітимним вибором українців, зніме з Росії санкції за Донбас (про кримські взагалі не варто говорити) та отримає можливість повернутися до респектабельних бізнесових відносин з РФ. Путін запустить Північний потік-2, покаже росіянам, що не кинув своїх напризволяще й дотиснув Захід у питанні невступу України в НАТО. Ну а Зеленський та Єрмак – взагалі рятівники України, які в мирний спосіб через волевиявлення людей запобігли руйнуванням та людським жертвам. Чим не фундамент для майбутньої перемоги на виборах? Чим не можливість повернутися до зрадницької кучмівської багатовекторності та "добросусідських" відносин з Росією? Ну а про Крим є чудова можливість раз на рік поговорити на "Кримській платформі". Для його визволення цілком достатньо.
Звісно, незрозуміло поки що лише те, чи наважиться Росія на локальну військову операцію на Донбасі, адже в "конституціях" цих утворень записано, що їх "кордони" визначено в межах Донецької та Луганської областей. Однак, цілком зрозуміло інше: до державних інтересів України такий можливий сценарій не має жодного стосунку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
