Валерій Хорошковський. Після "Інтера"
Протягом останнього місяця постать колишнього першого віце-прем'єра Валерія Хорошковського незмінно привертала увагу експертів та політиків, які довго сперечалися щодо можливості переходу цього політика та бізнесмена у опозицію. Після новорічних та різдвяних свят з'явилося чимало публікацій, у яких автори формулювали найрізноманітніші версії поведінки Хорошковського.
Сам Валерій Іванович мовчав: він виїхав на лікування за кордон. Між тим за нього говорив телеканал "Інтер", власником якого Хорошковський був протягом останніх шести років. "Телеканал N1" України починаючи з вересня – жовтня радикально змінився, даючи дійсно чесні та неупереджені новини, створивши нову наглядову раду (до якої увійшли відомі громадські діячі, такі як Вікторія Сюмар, Валерій Чалий, Євген Бистрицький, Олександр Сушко та інші) та запропонувавши глядачам новий контент.
Експерти обговорювали конфлікти, які виникли у стосунках між Валерієм Хорошковським та прем'єр-міністром Миколою Азаровим (це вже не перша конфліктна ситуація у їх стосунках – всі пам'ятають 2003 рік і добровільну відмову Хорошковського від посади міністра економіки – на знак протесту проти "азаровщини"). Робили прогнози на майбутнє – що він робитиме далі, чи йтиме в президенти у 2015 році, чи займе опозиційну нішу, чи зміниться політика телеканалу "Інтер" тощо.
Через місяць після відставки Хорошковський знову привернув до себе увагу загалу: 1 лютого 2013 року з'явилося повідомлення про продаж телеканалу бізнесмену Дмитрові ФІрташу, який за висновками експертів раніше належав до однієї з Хорошковським групи впливу в системі суспільно-політичних та бізнесово-економічних стосунків сучасної України. Швидкий продаж каналу (інформація була несподіванкою для багатьох) та рекордна сума (2,5 мільярди доларів) стали справжньою сенсацією. Хорошковський знову став ньюсмейкером і вирішив витримати інтригу.
За останні дні з'явилося чимало версій подальшої поведінки Валерія Хорошковського та пояснення причин того, чому він вирішив продати свій канал. ЦІ версії зводяться до наступних:
- Хорошковський був змушений піти на такий крок під тиском "Сім'ї"
- Хорошковський розчарувався в політиці, в Україні в цілому і вирішив емігрувати, а одночасно й позбутися активів на батьківщині
- Хорошковський переходить в опозицію і тепер буде одним з її лідерів
- Хорошковський за погодженням із Фірташем розіграв комбінацію, як зберегти впливи групи, не дати можливість захопити "Інтер" структурам, близьким до Олександра Януковича. Тобто, маємо справу з імітацією демаршу
- Хорошковський не продавав "Інтер", а віддав його Фірташу. Сума в 2,5 млрд. доларів – це просто повернення Хорошковському його частки при виході зі спільної справи
- Хорошковський посварився з Льовочкіним і Фірташем
- Хорошковський і далі є активним членом групи Фірташа-Пінчука (саме так сьогодні коректно називати цю групу впливів, зважаючи на новий формат стосунків)
- Хорошковський має компромат на президента і надто небезпечний для Януковича
- Хорошковський на деякий час зникне з інформаційного простору і повернеться у зручний момент
- Хорошковський вступить в УДАР Віталія Кличка
- Хорошковський фінансуватиме виборчу кампанію Кличка
- Хорошковський стане одним із спонсорів виборчої кампанії Януковича у 2015 році
- Хорошковськийт сам піде на президентські вибори
- Хорошковський балотуватиметься на довиборах у Первомайську
Не треба бути серйозним аналітиком, аби зрозуміти: 90% цих версій не мають під собою реального ґрунту і розповсюджуються у вигляді або відвертих провокацій, або банальних політологічних умовиводів чи розмірковувань.
Що є правдою? Як людина, яка трохи більше ніж тиждень тому мала змогу спілкуватися безпосередньо з Валерієм Хорошковським, можу зазначити: Хорошковський нікуди не збирається зникати – ні з політики, ні з бізнесу, ні з інформаційного простору. Він і надалі залишатиметься фактором української політики – у будь-якій іпостасі чи в будь-якому амплуа. Ситуація склалася таким чином, що сьогодні, опинившись у становищі "вольноопределяющегося" (є таке російське слово, яке не має адекватного смислового навантаження ні в українському відповіднику "однорічник", ні у англійському "volunteer"), Валерій Іванович незмінно буде розглядатися як претендент на високі посади при формуванні урядів та команд – як оточенням президента, так і опозицією. Можу сперечатися, що при перших ознаках урядової кризи Інтернет вибухатиме сенсаціями: "Новим прем'єр-міністром (віце-прем'єром, міністром закордонних справ, міністром фінансів тощо) стане Хорошковський". При будь-яких спробах сформувати єдину опозиційну команду з єдиним "тіньовим урядом" Хорошковського будуть "вмонтовувати" за подібною схемою в опозиційні структури. Це – об'єктивно.
Сьогодні Хорошковський стає бажаною постаттю для будь-якого політичного табору. І водночас небажаною. Бо з одного боку приваблюють капітали, зв'язки, напрацювання, переважно позитивний імідж Хорошковського, прихід якого в одну з команд міг би суттєво виділити цю команду (принаймні на деякий час). З іншого боку – є усвідомлення амбіцій і перспектив Хорошковського, який навряд чи буде погоджуватися на функції виключно фінансового донора, сірого кардинала і взагалі гравця других ролей.
Тим більше, виникає питання: а у яку команду йти? Чи потрібно це самому Хорошковському? В команду президента? У нього там є чимало конфліктних полів і він звідти не так давно вийшов. В опозицію? Соррі, але середовище, яке сьогодні гучно іменує себе "опозицією", навряд чи може притягнути до себе бодай якогось серйозного політика.
У Хорошковського є власні принципи і власний політичний світогляд. Він постійно – і навіть у приватному спілкуванні – заявляє про необхідність європейського вибору, глибинних реформ та ринкових, ліберальних засад в економіці. Саме тому ці дві базові світоглядні норми стануть основою для Хорошковського при виробленні ним своєї подальшої стратегії. Фактор Хорошковського зростатиме прямо пропорційно тому, наскільки активно Україна робитиме спроби віддалитися від європейського вектора і наскільки сильною буде спокуса відійти від ліберальних принципів у економіці.
Все решта – похідне. Позбувшись посади і найбільшого активу в Україні, Хорошковський став вільним у своїх діях і у поведінці. Він – політик, який сьогодні вийшов за межі Системи, і саме тому одні ставляться до цього виходу з ненавистю, інші – з заздрістю. Мова йде про Систему, в якій все взаємопов'язано: опозиція бавиться у нав'язані владою ігри, влада формує формат опозиції, відбувається імітація бурхливої політичної діяльності, але при цьому нічого не відбувається. Точніше, відбувається маскування бізнес-інтересів політичними декораціями. Вийшовши за рамки Системи, ти стаєш непрогнозованим у своїх діях і вільним у своїх кроках, не будучи нікому нічого винен. Все відтепер – союзники, друзі, соратники – визначатиметься за принципом валентності, а не необхідності.
Досі цінність Хорошковського визначалася його місцем у Системі – посадою, вагою телеканалу "Інтер". Відтепер визначатиметься саме позасистемністю та потенційними можливостями впливу.
Хорошковський нікуди не думає зникати і не думає йти з української політики. У нього – широке коло зв'язків у світі. Не менше, ніж у Віктора Пінчука, який відверто демонструє свою дружбу з Біллом Клінтоном чи Александром Кваснєвським. У нього – серйозний позитивний менеджерський досвід, знання економічних процесів. Хорошковський може годинами говорити про новітні теорії та практичні досягнення у сфері економіки, чудово розбирається у політичних процесах. Найближчим часом він може сказати своє вагоме слово.
Особливо напередодні 2015 року (і не треба все зводити лише до теорії кандидування на найвищу посаду – формат виборів передбачає найрізноманітніші форми участі).
Особливо в умовах гострого дефіциту розумних і енергійних людей.
Особливо за відсутності тих, хто міг би вести серйозний діалог на Заході від імені України та в інтересах України.
Не зважаючи на те, що скажуть чи напишуть про нього прихильники нинішньої влади чи нинішньої опозиції. Не зважаючи на ярлики чи старі звинувачення.
...Після відставки з уряду та продажу "Інтеру" Хорошковський не пішов у політичне небуття. Він просто починає нову сторінку у своїй політичній біографії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
