МАРКОВЩИНА
З Ігорем Марковим я познайомився у березні 2005 року. Як палкий противник "Помаранчевої революції" і помаранчевої команди, я тоді багато їздив по Україні і знайомився з однодумцями. Нас познайомив один із нинішніх депутатів від "Батьківщини" – на той час теж наш однодумець і противник "революції", критик Ющенка і Тимошенко. Пізніше я неодноразово спілкувався з Ігорем, а видання, контрольоване екс-мером Одеси Едуардом Гурвіцом, років п'ять тому навіть розмістило розшифровку нашої з Ігорем телефонної розмови (з якої зробило хибний висновок про те, що одеський філіал Інституту Горшеніна нібито фінансувався Марковим – ми тоді довго сміялися над такого роду "конспірологічними висновками").
Спільних проектів з Ігорем у мене ніколи не було. Тим більше, я не приховував, що мої симпатії минулого року у протистоянні в 133 окрузі були на боці Олексія Гончаренка – опонента Маркова.
Звісно, позбавлення Маркова депутатського мандата викликали у мене неоднозначні емоції – я чимало говорив на цю тему з колегами, чимало писав. Хоча вже тоді висловлював скепсис з приводу думок окремих експертів, які вважали, що Марков може стати новим лідером Півдня і Сходу України. До того ж Марков не зробив за останній місяць нічого, аби бодай спробувати стати лідером. Про нього і його справу навіть почали забувати.
Вчорашнє затримання Ігоря Маркова та його етапування до Києва призвело до нової хвилі інтересу до цієї політичної постаті в середовищі журналістів. Знову з'явилися думки про те, що "Янукович боїться Маркова", "Янукович намагається нейтралізувати конкурента" тощо. У соціальних мережах нагадують про слова Юлії Тимошенко, які вона сказала місяць тому, охарактеризувавши Маркова як "молодого і амбітного лідера російськомовного Сходу України". Згадують про обіцянки Маркова звернутися до Європейського суду з прав людини.
Насамперед виникає питання: чи є Марков тим лідером, про якого говорила Тимошенко? При всій повазі до Ігоря, він не може сьогодні вважатися постаттю, співмірною з покійним Євгеном Кушнарьовим чи навіть з Віктором Медведчуком. Його популярність в електоральному середовищі обмежується Одесою та – частково – регіоном Таврії, де його більше знають як успішного бізнесмена, аніж політика (будьмо відвертими – проект "Родина" був локальним проектом, без великої популярності в Україні в цілому). Марков був доволі тісно інкорпорований у владну систему Одеси (дружба з Костусєвим і Матвійчуком, наявність своїх фракцій у органах місцевого самоврядування, власних людей на тих чи інших керівних посадах), і не відомо, чи він, вибираючи між радикальною опозиційністю та відносно комфортними умовами для бізнесу, вибере саме опозиційність.
Навіть якщо ми припустимо, що Марков піде у опозицію, то а) він не зможе діяти активно без допомоги Росії (яка сьогодні робить ставку на інші політичні проекти) і б) він складатиме конкуренцію не стільки Виктору Януковичу, скільки Віктору Медведчуку чи Петрові Симоненку. Тобто, він орієнтуватиметься на проросійський протестний електорат, який і так навряд чи у першому турі голосуватиме за Віктора Януковича, а у другому – за будь-якого іншого кандадата, окрім Віктора Януковича.
Натомість Україна затриманням Маркова посилає сигнал Росії і робить випад в її сторону. Це – асиметрична дія в умовах економічного та політичного протистояння між двома державами. Росії показують, що вона перестає бути фактором в українській внутрішній політиці, і самої лише політичної орієнтації на Росію мало для того, аби отримати політичну індульгецію всередині України. До речі, це ж стосується і Юлії Тимошенко, яку судили, не зважаючи на підтримку екс-прем'єра з боку Росії та її зв'язки з Путіним.
Те, що затримання Маркова співпало з арештом такої одіозної постаті, як Євген Анісімов (якого вважали близьким до Юрія Іванющенка), говорить про одне: всередині владної команди відбуваються складні процеси – і починаються вони з регіонального рівня. Марков – це пролог. Те, що йому інкримінують дії 7-річної давнини, показово: робиться посил типу "никто не забыт, ничто не забыто" – і в судах можуть реанімувати гучні справи 90-х років. І не важливо, до якого політичного табору належить людина.
...Хочеться вірити, що затримання та етапування Ігоря до Києва залишиться лише процесуальним моментом, який не обернеться арештом та ув'язненням. Сьогодні Марков не становить небезпеки для влади. Завтра він може отримати абсолютно нові можливості для політичного росту. Сьогодні він перебуває у політичній тіні Медведчука – людини зі зв'язками та потужними ресурсами. Завтра Марков може перетворитися на потужну самостійну постать.
Особливо враховуючи той факт, що Росія вже оголосила конкурс у середовищі українських політиків "Алло, ми шукаємо таланти".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
