Неявка в Маріуполь. У яку гру грає "Динамо", Суркіси та Ахметов

"Боягузи", "футбольні сєпари", "ряджені патріоти". Останніми днями подібні слова лунають на адресу "Динамо". Це необ'єктивно по відношенню до 99% динамівців.

Українські клуби є іграшками в руках олігархів. Автори образ на адресу динамівців мали б це зрозуміти на прикладі ти х же "Дніпра" та "Металіста". Не зрозуміли.

Тренери та футболісти є заручниками обставин. Вони залежні від волі керівництва клубу. І їм доводиться грати не в футбол, а в іншу гру. Гру олігархів.



Небезпека – лише прикриття

Питання безпеки-небезпеки матчів у Маріуполі – це лише прикриття для справжньої гри.

Дійсно, у Маріуполі – червоний рівень безпеки. Дійсно, його визначає СБУ. Але СБУ не забороняє проводити масові акції у місті. Останній приклад – День Незалежності.

День Незалежності у Маріуполі (фото Evgeny Sosnovsky)



Ті ж вибори у 2015-у у Маріуполі відбулися. На відміну від інших "небезпечних" місць у зоні АТО.

Перед "Динамо" до Маріуполя приїжджали грати три команди Української прем'єр ліги. Чи є це доказом, що їздити до міста небезпечно? Ні. У 2014-му у луганському аеропорту приземлялися борти з десантниками. Літали до того часу, допоки черговий транспортний літак не збили.

Тобто де-юре у Маріуполі небезпечно, де-факто на це закривають очі.

З іншого боку останніми роками в українському футболі складається така ситуація, що кожен стадіон є потенційно небезпечним.

Агресивна поведінка фанатів загрожує кожному, хто приходить подивитися футбол вживу. Потрапити під кинутий в натовп файєр або опинитися на шляху розлюченого натовпу фанатів – це реальність наших стадіонів.



ЧИТАЙТЕ: "Наші" наці. Агресивні фанати з нацистською символікою



Не на маріупольському стадіоні, а на столичному харківські фанати побили віце-президента ФФУ. Цікаво, чи гарантував йому хтось безпеку на "Олімпійському"? Чи може хтось його попереджав про небезпеку? Нагадаю, що "отримав" цей футбольний функціонер на очах президента ФФУ Андрія Павелка та Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Підсумовуючи: де-факто кожен український стадіон небезпечний, але де-юре на це закривають очі.

Кожен на свій страх та ризик визначає, чи бути йому у небезпечному місці, чи ні.

Геть інша справа, що усі сторони конфлікту "Динамо не хоче грати у Маріуполі" маніпулюють питанням безпеки.



Маніпуляції Ахметова

"Маріуполь", з яким мало грати "Динамо", є фарм-клубом "Шахтаря". Не дивно, що фронтменом кампанії "кияни-мудаки" виступила команда Ахметова. І не лише футбольна.



Навіть сам Ахметов не втримався, щоб жбурнути каміння в бік киян.

- А для полумиллионного населения города не опасно там жить? Это мирные люди. И если для них находиться в городе не опасно, значит и нашим футболистам бояться нечего, – процитували Ахметова в ефірі його телеканалу "Футбол-1"

Але ось тут – чий би гудок гудів.

Сам Ахметов з Донецька не в Маріуполь втік, а до Києва. Та й увесь клуб забезпечив житлом у Києві (за виключенням хіба що тих, хто поїхав "руській мір" шукати в Росії, і знайшов його там на свою *упу). Чому ж він не зупинився у "небезпечному півмільйонному місті"? Бо в столиці безпечніше.

Якщо Ахеметов так піклується про "своїх" вболівальників у Маріуполі, то міг би матчі "Шахтаря" не у Львові та Харкові проводити, а у Маріуполі. Звести там невеличкий стадіон (три роки для цього достатньо). І "чтобы подарить нашим землякам большой футбольный праздник" привезти цього року до Маріуполя "Наполі", "Манчестер Сіті" та "Фейеноорд". Показати "своїм", що "Роттердам" – це не лише чергова схема збагачення олігарха на вугіллі, а й футбольне місто.

А Павелко допоможе переконати УЄФА, що в Маріуполі грати безпечно. Може, навіть, пообіцяє "Фейеноорду" летіти з ними з Нідерландів одним бортом.

Якщо подивитися мас-медіа Ахметова, то може скластися враження, що його працівникам і на окупованій території безпечно знаходитися. Там ще півроку тому вільно працювали його підприємства, на Донбас-Арені діяв "гуманітарний штаб Ахметова", до Донецька їздив Гендиректор Шахтаря.

Сотні тисяч українців продовжують жити у Донецьку. Отже, за логікою Ахметова, якщо цим жителям Донецька залишатися у місті безпечно, то "значит и нашим футболистам бояться нечего"? Скільки матчів у цьому чемпіонаті "Шахтар" проведе у Донецьку? Нуль. Це і є справжня ціна маніпуляціям Ахметова.



Маніпуляції Суркісів

Суркіси ображені. Їх посунули в футбольних справах, політичних, бізнесових. Ледь вдалося зберегти гроші від Приватбанка.



ЧИТАЙТЕ: "Динамо хочет платить зарплаты за счет кредитных денег от Приватбанка и очень возмущается, что банк денег не дает", – Сергій Фурса



Показова історія дворічної давнини. "Нова поліція" зупиняє "Мерседес" віце-президента УЄФА Григорія Суркіса, виписує порушнику протокол, а той бідкається, йому "подзвонити нема кому, що з цією країною стало".

І от коли "подзвонити нема кому", Суркіси вирішують використати останній аргумент – свій клуб "Динамо".

Відкрито б'ють по президенту ФФУ Павелку (Григорій Суркіс є "почесним президентом" ФФУ). Але справжня ціль може бути прихованою.

У червні цього року на Конгресі ФФУ Суркіс-старший увесь свій виступ присвятив безпеці на стадіонах:

- Будь-які можливі промахи ФФУ, УПЛ та правоохоронців в організації безпеки матчів лише будуть збурювати зайві розмови про спроможність нашої країни прийняти головний матч європейського сезону (фінал Ліги чемпіонів, який у травні має гратися на "Олімпійському"), а також можуть відвадити частину вболівальників, що хотіли б приїхати на фінал до Києва, та болюче вдарити по іміджу всього українського футболу. Логіка – проста. Де безпечно – там граємо. Де ризики занадто високі, де є серйозні неконтрольовані фактори – там не граємо.

Закидаючи Павелку та ФФУ безпорадність у питаннях безпеки, Суркіси відверто маніпулюють. Бо "неконтрольовані фактори" постійно проявляються на матчах "Динамо", у тому числі на "Олімпійському". За логікою Суркісів, "Динамо" і в Києві мало б не грати. Але це логіка для публічної площині. Логіка не публічної: використати клуб та футбол для отримання певних преференцій.



ЧИТАЙТЕ: "Стадіони ненависті – 2". Гітлер, свастика та кидання фаєрів у людей



Суркіси розігрують не просто карту з виїзним матчем у Маріуполі. Джокером у їхніх руках є фінал Ліги Чемпіонів. Це іміджевий проект не лише для Павелка, а й для Порошенка.

За відсутності мега-проектів президент шукає можливості, щоб засвітитися на відкриті мосту, парку, школи. На цьому фоні фінал європейського футбольного турніру – справжній джек-пот. І це – напередодні футбольного Чемпіонату світу в Росії.

Можлива втрата цього Фіналу – гарний фактор впливу для Суркісів. І вони будуть на це тиснути.

Усе це відбувається на фоні безпорадних дій ФФУ, яка не здатна вести рішучу роботу з агресивними фанатами.

Хіба можна вважати адекватною реакцію Павелка на безлад на "Олімпійському", коли президент ФФУ потрапляє на телекамеру зі словами "а где Беркут?". Можна повернути "Беркут" на стадіони (якраз серед київських спецпризначенців поліції залишилося багато тих, хто Майдан "пройшов"), але за кілька матчів на трибунах будуть вже не файєри, а палаючі шини.

Нажаль, якщо Суркіси своє не відіграють, то питання безпеки/небезпеки в українському футболі буде лише загострюватися.



"Якщо не Суркіс, то хто?"

Можна було б казати, що "Динамо" повторює долю "Дніпра" та "Металіста". Ці клуби так само були іграшками у руках власників. Коли іграшка перестала приносити задоволення її просто кинули.

Насправді, "Динамо" і Суркіси не повторюють, а задають цей тренд: клуб – іграшка олігархів.

Ще у 90-х найтитулованіший український клуб приносив іміджеві та політичні бонуси. Напередодні чергових парламентських виборів "усі гравці Динамо вступили в лави СДПУ (о) ". Мало хто пам'ятає, але тоді молодий хлопчина Андрій Шевченко брав участь у партконференціях СДПУ (о). А за кандидата в мери Києва Григорія Суркіса агітував Валерій Лобановський. "Якщо не Суркіс, то хто?", – гасло тих виборів.

Нині іграшкою знову вирішили пограти. Наївно закликати гравців та тренерів "Динамо" висловитися щодо скасування виїзду до Маріуполя. Вони зможуть про це говорити значно пізніше. Згадайте, як багато відкрито говорили за часів Союзу про договірні матчі? Нині тогочасні футболісти відверто розповідають про договірні матчі чемпіонату СРСР у своїх інтерв'ю. і про Маріуполь розкажуть.

А поки лише констатуємо. Такими історіями, як "Динамо не їде до Маріуполя" завдають шкоди українському футболу. Тільки ляльководи з двох сторін про це мало піклуються. Кожен думає лише про свій сьогоднішній інтерес. Бо "завтра" може не бути ані у власників клубу, ані у самих клубів.