19 лютого 2009, 18:33

Чи потрібна філософія в Україні? 1. Навіщо взагалі потрібна філософія?

Філософія використовувалася державною владою в якості ідеології так довго, що вона втратила свій справжній сенс і своє глибинне призначення на цій території. Не тільки СРСР не потребував філософії, але і незалежна Україна також її не потребує, бо до утилітарного використання філософії задля рекламних маніпуляцій тепер долучився ще і бізнес. Ситуація стала аж надто загрозливою: сьогодні в найкрупніших вузах – Києво-Могилянці та Університеті Шевченка – зібрати студентів на доповідь зі складною філософською темою, якщо вона не торкається отримання диплому чи можливості зробити кар'єру, чим далі, тим більше скидається на вправи з "шаленості хоробрих". Тобто чисто духовні мотивації у відносинах з філософією втрачені вже навіть у студентства. Зрештою ми вирішили спробувати відповісти на питання – навіщо взагалі та яка потрібна філософія і як вона можлива в Україні.

Що таке філософія і яка вона буває?

Філософія творить найзагальніші уявлення про все. Отже філософія це перш за все онтологія – уявлення про буття, уявлення про світ, його походження та кінець, уявлення про першооснови (першоелементи) світу та способи їх сполучення між собою, але також і гносеологія – знання про знання, а зараз вже і когнітологія – уявлення як про світ так і про позасвіт з точки зору засновків для знань. І тільки потім – філософія це безліч пов'язаних з цими, але менш загальних питань. Ці інші питання розглядаються в безлічі сфер знань – логіці, етиці, естетиці, психології, соціальній філософії, соціології, лінгвістиці і т.д. Всі вони тільки тоді належать до філософії, коли зазнають перетворень на рівні фундаментальних засновків.

Філософія суть потуга до діяльності чистого духу в концептуалізації нових уявлень та в узагальненні існуючого опису світу. Духовна потуга філософії має справу з епохальними засновками та з пошуком духовної перспективи в кожну епоху, в той час як узагальнююча її потуга має справу з загальним підходом до опису існуючого через пошук істини чи смислу. Ці дві принципово різні потуги філософії можна розрізняти в зв'язку з ідеями, висловленими Рорті в книзі "Філософія та дзеркало природи".

Філософія має свою спеціалізацію з точки зору способу самого філософствування – філософська публіцистика, філософська есеїстика чи філософська проза, метафорична філософія структуралістів-філологів, академічна (викладацько-монографічна) філософія як спосіб викладацько-нормативної інтерпретації філософських ідей. Всі ці спеціалізації можуть не завжди відповідати найголовнішим потугам філософії – духовній та узагальнюючій, бо справжня філософія – це завжди фундаментальна теоретична філософія, яку би форму чи спосіб філософствування вона не обирала.

Тут одразу ж виникає проблема в розумінні академізму в філософії. Визначення "академічна філософія" ви не знайдете в жодній енциклопедії чи словнику, хоча воно і є вживаним. Традиційно академічна філософія це та, яку викладають в нормативних курсах академій чи університетів, яка присутня в монографіях філософів. Академічна філософія суть філософська універсальність в платонівському смислі, що зберігається через зв'язок традицій. Хоча термін "академічна філософія" вживається як певний синонім "теоретичності", проте саме теоретизації (з чіткім розумінням її критеріїв), на наш погляд, надто часто бракує сьогоднішньому академічному викладанню і монографічним текстам.

"Академічна" філософія є ідеальне уявлення і в реальності ніде не існує. На універсальність академічної філософії в кожній країні накладаються інституційні обмеження, що диктуються державною політикою, які породжують так звану офіційну філософію. Окрім того, держава через бюджетне фінансування, бізнес через спонсорське стимулювання та ініціативні філософські середовища шляхом гуртування філософських шкіл винятково певного змісту зумовлюють розвиток деяких небагатьох напрямків філософії, що веде до виникнення такого явища як філософський мейнстрим. Отже так звана "академічна філософія" це сукупність офіційних філософій різних країн та філософського мейнстриму, який має міжнародний характер, дуже мало залежить від епохальних викликів і значно більше – від політико-корпоративної кон'юнктури та споживчої моди.

Знайдеться багато прихильників тези, що філософія когнітивних метафор, публіцистика чи есеїстика суть справжня філософія, бо вона більше зрозуміла масовому споживачу. Всупереч нерегулярним сполохам глибоких та яскравих інсайтів всередині філософської есеїстики, публіцистики чи філософії когнітивних метафор, ми дотримуємося все ж таки непопулярної, але дійсно рятівної для філософії точки зору, що насправді потужна і "приречена на майбутнє" філософія – це винятково фундаментальна теоретична філософія, і масовому читачу вона зрозуміла не має бути. А все решта – популяризація, викладання чи ідеологізація філософії.

Чим більше філософська теорія не є зрозуміла масовому споживачу, тим вільніше почуває себе філософ в сфері чистого духу, бо саме така позиція і є чисто філософською. Будь-які намагання писати простіше неодмінно ведуть до мотивацій поза межами філософії – "філософія має приносити користь у будь-якій формі: популярність, владу чи гроші". Саме такі мотивації і знищують власне філософію в її духовному сенсі, бо істина відкривається лише безкорисному пошукачу.

Духовна потуга філософії в своїй повноті є спробою довести, що сила духу не потребує матеріального заохочення чи якихось інших виправдань матеріального змісту. Перебороти упередження, що ідеї мають стати матеріальною силою, коли вони оволодіють масами, – ось духовна мета філософії. Дух є сильним сам по собі, а не тому, що він якось виправдовує своє горіння прив'язкою до матеріального носія, матеріальними цілями чи матеріальними результатами. Філософське мислення діє, оскільки воно мислить, тобто генерує нові ідеї та концепти, подібне до чого власне говорив Хайдегер в тому ж самому першому абзаці "Листа про гуманізм", звідки більшість пам'ятає зовсім іншу фразу – "мова дім буття".

Духовні потуги філософії, науки, мистецтва та релігії

Найзначимішою є духовна потуга філософії, яка принципово відмінна від духовних потуг науки, мистецтва чи релігії. Найбільш орієнтованою на матеріальний зиск є технологія. Але і наука також – "корисна", "цікава" і навіть "чиста" – теж орієнтована на безпосередню практичність та зиск (див. нещодавню статтю Симона Кордонського "Криза та наука"). Наукові досягнення безпосередньо служать державі та бізнесу, відтак наука та технологія є найбільш практичними та найменш духовно орієнтованими сферами діяльності. Бізнес та держава іноді відмовляють у підтримці науці, але в цілому наука, яка здебільшого не є культурно чи національно орієнтованою, може виживати за рахунок імпорту фінансування чи експорту мізків.

Духовною потугою мистецтва є творення краси, яка раз по раз перемагає нашу внутрішню дисгармонію та ентропію, через самовираження таланту. Оскільки продукти мистецької творчості є доволі запитаними, то мистецтво взагалі є прийнятним для актуалізації та поширення і доволі підтримуваним в різних суспільствах. І саме тому в твори мистецтва багатії радо вкладають гроші, бо так вони їх резервують та страхують, а підтримуючи бідних митців вони отримують можливість скористатися їх досягненнями і знову ж заробити на цьому. Повсякчас підтримує мистецтво і держава. Отже духовна потуга мистецтва живе у боротьбі з матеріальним зиском, в процесі спокуси митця матеріальним достатком, визнанням та славою.

Духовна потуга будь-якої релігії полягає у розповсюдженні та підтримці віри, а також в послідовному здійсненні спасіння. Ця духовна практика через наочний приклад духовного життя віруючих людей є не менш поширеною, ніж духовна практика мистецтва, і доволі масовою, щоб бути інституціоналізованою, підтримуваною державами, корпораціями та суспільством в цілому. Духовна потуга релігії завдяки такій інституалізації завжди зберігається в суспільстві – навіть там, де домінує атеїзм.

Духовна потуга філософії на цьому тлі є найбільш суперечливою, бо найменш зрозумілою з точки зору своїх продуктів та безпосередньої духовної практики. Подібно тому, як релігійна духовність іноді намагається відокремитися від церковного життя, духовне життя філософії теж постійно намагається відокремитися від інституційної філософії. Тому можна сказати, що філософія іноді розвивається поза межами філософських інституцій, хоча її представники доволі часто можуть входити чи працювати в таких офіційних інституціях.

Філософія є найменш захищеною державою, бізнесом та суспільством в цілому в порівнянні з наукою, мистецтвом чи релігією. Якщо майже ніколи не буває так, що в суспільстві повністю вмирає релігія, мистецтво чи наука, то філософія в тих чи інших суспільствах може вмирати, болісно народжуватися чи бути мертвонародженою – є цілі історичні періоди і цілі народи, які ніколи не знали філософії. Але навіть наявність філософії в тій чи іншій країни не відроджує духовну потугу філософії, бо вона корениться тільки у фундаментальній філософії.

Вже давно філософію доволі часто використовують держави та корпорації, але їм вона потрібна в дуже інструментальному плані – для складного усвідомлення своїх цілей державними та корпоративними лідерами та для спрощення їх в маніпулятивній комунікації з широкими масами залежних від держав та корпорацій людей. В цьому випадку філософія виконує функцію ідеології і не може виконувати власне свої найголовніші функції – духовну та узагальнююче-описову. Але завжди де-небудь, хоч і на маргінесі, філософія як потуга чистого духу має зберігатися поза філософським мейнстримом чи офіційною філософією.

Стан сучасної філософії

Якщо подивитись дуже спрощено, то в сучасному світі найбільш впливовими філософськими течіями є чотири: – Британія, США, скандинавські країни – аналітична філософія (аналіз мови, логіки та науки), ФРН – герменевтика (вивчення "розуміння" взагалі та "розуміння текстів" зокрема) і феноменологія (фундаментальний аналіз життєвого світу в свідомості людини), в США та Франції – постмодернізм (багатоконцептуальний підхід як опозиція будь-якому єдиному (тотальному) концепту).

Аналітична філософія та герменевтика в силу своєї специфіки особливо не претендували на фундаментальний розвиток філософії. Феноменологія свого часу намагалася, але нині все слабше намагається виказувати претензії на фундаментальність. Разом з тим до деградації фундаментальної філософії призвів саме постмодернізм як філософський мейнстрим, оскільки він ще впродовж 90-х років ХХ століття продовжував видавати себе за специфічний розвиток філософії. В кінці ХХ століття відбувається занепад фундаментальної філософії – вона витісняється структуралізмом-постструктуралізмом-постмодернізмом і таким чином опиняється на узбіччі їх мислительних та дискурсивних практик.

Фундаментальна нездатність до фундаментальності (перепрошую за каламбур), яка бридливо сприймається постмодернізмом як тотальність, немов фундаментальність неодмінно має бути бінарною, одноманітно нормованою, однорівневою та ієрархічно влаштованою, а він, постмодернізм, нібито протистоїть цій бінарності, одноманітності та ієрархічності.

Нездатність до розвитку нових мислительних підходів, компетенцій та практик, втрата фундаментальної онтології у мовному та дискурсивному захопленні, неспроможність до теоретизації у процесі творення когнітивних метафор – ось що таке постмодернізм. Метафоризація та словесні ігри, плутанина дискурсів та структур, зверхнє ставлення до онтології і розчинення у популяризації еклектичного поєднання різних підходів – ось яка діяльність постмодерністів.

Постмодерністи з великим задоволенням пишуть популярні філософські книги, дають інтерв'ю та виступають на телебаченні. Постмодернізм на утриманні у держави і бізнесу та у гонитві за популярністю і грішми фактично знищив фундаментальну філософію і тим самим віддав саму філософію на поталу натовпу. Духовна потуга філософії поза мейнстримом постмодернізму стала маргінальною.

Філософія та наука

Але що ж таке цей "фундаментальний теоретизм", відсутність котрого видається нам загрозливим симптомом відмирання самої філософії? Традиційно його розуміють як науковість філософії. Водночас філософська теорія принципово відмінна від наукових теорій. Наукові теорії, як це показує Девід Дойч в своїй книзі "Структура реальності", є такими, що заміщаються більш загальними та більш глибокими. Таким чином, хоча кількість знань в науці і зростає, теорії, як і раніше, дозволяють зрозуміти все зрозуміле, тобто осягнути весь корпус знань в тій чи іншій сфері за рахунок заміщення менш універсальних та глибоких теорій більш універсальними та глибокими.

Але філософські теорії зовсім не такі, бо вони не схожі на теорії замісних парадигм в науці. Філософія є поліпарадигмальною сферою інтелектуальної діяльності, де не працює принцип парадигмального заміщення. В філософії діє інший підхід – реонтологізація в такий спосіб, коли нова онтологія не заміщає старі, хоч виражає їх більш фундаментально. При цьому старі онтології не вмирають, а використовуються в тих сферах, де описані ними ситуації продовжують зберігатися. Тобто філософія завжди була і завжди буде більш фундаментальною і принципово інакше влаштованою, ніж наука.

Наука – це конкретно-історичний спосіб інтелектуальної діяльності, що тримається на об'єктно-предметному підході в теорії. Сьогодні наука переживає серйозну кризу не через свою можливу смерть, як це іноді можна прочитати – в цьому сенсі науці нічого не загрожує. Просто об'єктна нормативна онтологія науки втрачає свою універсальність і свій монополізм на інтелектуальну практичну діяльність.

Окрім об'єктної нормативної онтології постають дві нових – процесна та структурно-континуумна нормативні онтології, відтак ще як мінімум дві сфери інтелектуальної діяльності, засновані на двох різних нормативних онтологіях, з'являться впродовж наступних років. І в цьому сенсі філософія – це інтелектуальна сфера, де в свій час з'явилася наука і де знову з'являться інші подібні сфери. Тому зводити філософію до винятково наукової філософії це значить користатися тільки узагальнюючою її потугою, принципово відмовляючись від духовної потуги – роботи з теоретичної реонтологізації, яка дозволяє творити конструктивізм та конструктивну філософію, що долає науку історично та перехоплює її інтелектуальне лідерство.

Можна сказати, що сьогодні філософія вислизає від науки, виходить з-під диктату очевидності, творить нову форму інтелектуальної діяльності – конструктивізм і нову форму самої очевидності – концептуальне бачення Світу і Позасвіту. Адже там, де ми шляхом концептуального умобачення виходимо за межі часопростору, нам відкривається Позасвіт. Розвиток сучасної філософії не пов'язаний більше з антропоцентризмом, отже духовна потуга філософії до переузагальнення за межами очевидного насправді є надлюдською, що зазвичай надто спрощено розуміють після Ніцше.

Яке призначення філософії?

Філософія в своїй історії багато разів переглядала своє призначення. Необхідність філософії як віднайдення походження та обґрунтування адекватності знань пов'язують з Кантом. Необхідність філософії як логіки понять, що сполучаються взаємозалежним діалектичним змістом, пов'язують з Гегелем. Необхідність філософії як рефлексії відношень свого Я та зовнішнього світу пов'язують з Фіхте. Необхідність філософії задля всесвітньо-історичної зміни світу, а не його пояснення, пов'язують з Марксом. Необхідність філософії як рефлексії своєї свідомості у процесі мислення щодо фундаментальних засновків пов'язують з Гусерлем. Необхідність філософії як спроби фундаментального обґрунтування в мовному тлумаченні буття пов'язують з Хайдегером. Необхідність філософії як пошуку смислу життя пов'язують з Ніцше чи в більш популярній формі – з екзистенціалістами Сартром та Камю. Необхідність філософії як пошуку різних першооснов (структур), які можуть бути виражені одна через одну, пов'язують зі структуралізмом. Необхідність філософії як методології діяльності пов'язують зі Щедровицьким.

Але все це – відповіді на виклики епох в постановках актуальних для свого часу проблем. Чи існує якась універсальна необхідність філософії? Спробу такої відповіді зробили Дельоз та Гватарі у їх роботі "Що таке філософія?" Їх відповідь полягає в тому, що філософія це творчість "концептів", яка найбільш послідовною є тоді, коли вона є іманентна та просторова, а не трансцендентна чи співставлена часу. Поєднання таких концептів відбувається поза філософією – в плані іманенції. Однак з виникненням уявлення про віртуальність змінюється сама іманенція – вона стає концептуально конструйованою, відтак підхід Дельоза-Гватарі має бути розвинутий.

Необхідність такого розвитку продиктована загальноцивілізаційною кризою. Тільки філософія може забезпечити перспективний цивілізаційний стрибок, бо стихійний розвиток людських суспільств зажди болісний та непевний. Якщо якась країна впродовж тривалого часу відмовляється від філософії – не тільки діями держави чи корпорацій, а саме відсутністю прихильності до нових філософських ідей – тоді така країна завжди буде на узбіччі цивілізаційного розвитку, завжди змушена буде підлаштовуватися під цивілізаційні стрибки інших країн.

Тому найголовнішою функцією філософії, яка постає з її духовної потуги, є подолання цивілізаційної кризи, спроба знайти відповіді на епохальні питання сучасності, запропонувати нове мислення та бачення Світу, а тепер вже і Позасвіту – новий світогляд чи навіть нову світоконструкцію.

Читати частини 2, 3

powered by lun.ua

Є МИСЛЕННЯ – Є МОВА

Пустопорожні дискусії про мову ні до чого не ведуть, бо вони не виходять на сутнісний рівень. Це показало обговорення мого відео. Що таке взагалі мова? Яка у конкретної української мови перспектива і як довго проживе українська мова? Існує гіпотеза Сепіра-Уорфа, що не реальність нормує мову, а мова нормує реальність...

Тим, хто ще вірить в незалежність України

Цей день, 1 грудня, потрібно перейменувати в день нехтування вибором народу України. 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України...

ВИРВАТИСЯ З ЦИКЛІЧНОГО ЧАСУ

Життя в соціальному часі – мистецтво, яке має дуже мало спільного з досвідом, хіба що наш досвід постає з митарств по світу, і ми змогли пізнати різні соціальні часи, живучи різним часом в різних місцях з перевагою різного соціального часу...

КРИЗА ДЕРЖАВНОСТІ

Не впевнений, що взагалі маю писати. У мене зникла солідарна позиція, Я майже ні з ким не можу солідаризуватися – ні з націонал-патріотами, ні з проросійськими силами, ні з компрадорами, яких сьогодні більшість...

ЩО САМЕ ВБИВАЄ?

Що саме надмірно вбиває людей під час епідемії коронавірусу? Це питання ставити незручно – його не бажають ставити експерти, на нього не бажають відповідати політики...

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ЧОТИРИ КІМНАТИ

За роки просування слова "стратегія" ми досягли неабияких успіхів. Тепер практично кожен експерт своє бачення називає стратегічним, виконавча (!) влада проводить стратегічні сесії (стратсесії), Президент затвердив чергову Стратегію національної безпеки України, а Парламент навіть збирається провести парламентські слухання по темі стратегічного розвитку України...