Сергій Дацюк Філософ

НЕЦІКАВА ПОЛІТИКА

29 вересня 2012, 09:55

Я хочу, щоб ви знали, що кожен раз, коли ви, втупившись в екран телевізора чи монітора Інтернет, намагаєтесь зрозуміти, в чому суть чергової передбачуваної беззмістовної політичної події, ви знищуєте можливість справжньої змістовної і перспективної політики. Проявляючи цікавість до нецікавого, ви робити цікаве неможливим.

Подвійна політика

Афінянин Перикл якось зауважив, що "якщо ви не цікавитеся політикою, то це ще не значить, що політика не цікавиться вами". Він жив у демократичному суспільстві і для нього було природно так вважати. Сьогодні можна стверджувати зовсім протилежне: "Навіть якщо ви цікавитеся політикою, вона все одно може не цікавитися вами". Ми дожили до того часу, коли політика зовсім не цікавиться нами – в жодній якості, навіть в якості виборця, бо потрібні цифри голосів на виборах можна просто намалювати. Коли ми стали не цікаві політиці, політика роздвоїлася – на політику для нас та політику для політиків.

"Політика для нас" або "екранна політика" це шоу для ідіотів екранної культури, які думають, що те, що вони бачать на екрані (телевізора чи комп'ютера), і є дійсність. Хто не бажає бути ідіотом, не дивиться політику на екрані. Але таких, що дивляться і частково вірять тому, що відбувається, все ще лишається дуже багато. І саме це дозволяє такій політиці зберігатися та мати вплив в суспільстві. "Екранна політика" породжує цікавість принципово в інший спосіб, ніж би це робила дійсна політика. "Екранна політика" оперує обивательськими штампами, масовими образами, скандалами, примітивними рецептами і т.д.

"Політика для політиків" це політика, яка завжди лишається за екраном. Навіть коли якісь уривки цієї політики і попадають на екран, то вони попадають у такий спосіб, щоб цілісну картину ніколи не можна було зрозуміти. Ця політика доволі складна. Єдиний спосіб її зрозуміти, навіть для спеціалістів, це самому долучитися до кола політиків. Але коли спеціаліст попадає до кола політиків, він має приймати правила цієї політики. І найпершим правилом є розрізнення політики на дві реальності.

Отже, якщо навіть колишній представник громадськості (юрист, журналіст чи якийсь експерт) стає втаємниченим у справи "політики для політиків", він перестає бути представником громадськості. Якщо раптом в нього просинається совість, то він може розповісти про реалії складної "політики для політиків", по-перше, спрощено, а по-друге, в середовищі "екранної політики", де і так примітивних скандалів достатньо, і його скандальні звинувачення нічим не відрізнятимуться від скандалів, які розігрують самі політики для вдячних глядачів політичних ток-шоу.

Так працює система подвійної політики і подвійних стандартів у політиці. Цю систему неможливо здолати зовсім не тому, що цього не хочуть політики чи рекрутовані ними спеціалісти з громадськості. Цю систему неможливо здолати, тому що споживче суспільство вирівняло мотивації майже всіх верств населення – складні мотивації повсюдно були витіснені простими споживчими мотиваціями. Виникла суспільна угода – суспільство ніби каже політикам "якщо ви нам гарантуєте цікаве шоу та підкуп на виборах, то ми не цікавитимемося якоюсь іншою політикою, ніж та, що на екрані". І допоки всіх це влаштовує, така політика існуватиме.

Навіть коли така політика починає продукувати проблеми, ніхто не думає від неї відмовлятися. Проблеми чудово каналізуються "екранною політикою". Звичайно можна запитати – чому люди воліють не знати глибинні причини проблем і чому вони вдовольняються такою "екранною політикою", коли проблеми наростають. Але на це питання відповідь була дана вже досить давно.

Політика афекту

Як стверджує Дельоз в книзі "Емпіризм та суб'єктивність", в 1665 році Спіноза відклав роботу над своєю найбільш відомою працею "Етика", щоб зосередитися на принципових питаннях – "Чому люди глибоко ірраціональні? Чому вони так пишаються своїм поневоленням? Чому вони борються за своє рабство так, як би вони боролися за свою свободу?" З цих питань в 1670 році з'являється "Богословсько-політичний трактат" Спінози без авторства на титулі, яке однак було швидко встановлене. Цей трактат був засуджений всіма – євреями, католиками, кальвіністами та лютеранами. Самі слова "спінозизм" та "спінозист" стали небезпечними звинуваченнями.

На думку Дельоза, причину цього Спіноза знаходить в тому, що релігія розглядається як афект, тобто сильний процес, що швидко виникає та бурхливо протікає, породжує глибокі переживання, має яскраві зовнішні прояви і характеризується звуженням свідомості та зниженням самоконтролю. З самого трактату ви можете довідатися, що цей афект породжується коливанням між надією та страхом. І саме це коливання послаблює дух.

Якщо поглянути на сьогоднішню політику – не тільки на українську, хоча в українській політиці це видно найкраще, але і на американську, європейську чи російську – то можна побачити ірраціональну боротьбу людей за рабство звичного світу. Ця млява боротьба людей зумовлена страхом світової кризи, причини якої вони зрозуміти не можуть, бо вже не вірять економістам, та надією про повернення до ситуації, коли все ще було добре чи принаймні здавалось таким.

Нинішня сучасна політика в цьому мало чим відрізняється від релігії Середньовіччя. Це ліберально-демократична споживацька за головними мотиваціями та медійна за основними способами впливу політика. Ця політика продукує два головних переживання – страх та надію. Вона продукує страх, щоб ми в жодному разі не мали змоги відмовитися від неї чи бодай опиратися їй. Як спосіб позбавлення страху вона пропонує надію – обіцянки, гарні картинки майбутнього, рідше – проекти і програми.

В ситуації кризи така політика дуже швидко стає нецікавою. Особливо, якщо відчуття "погіршення вже сьогодні" оволодіває масами. Страху стає багато, а надії стає дуже мало. Політика, що звикла балансувати між страхом та надією, з втратою надії, починає породжувати лише страх.

Політика ресентименту

В такій ситуації не потрібно бути знаним політтехнологом, щоб спрогнозувати, як вчинятиме політика. Вона безумовно вдасться до ресентименту, тобто до проекцій власної неповноцінності на образ політичного опонента як "ворога". Єдиний спосіб позбутися страху в такій політиці це пов'язати всі причини його виникнення з політичним опонентом. Ворог призначається відповідальним за всі наші поразки. Це не просто заздрість чи неприязнь. Це особлива система моралі і цінностей: чорні думають – як добре, що я не білий, а білі думають – як добре, що я не чорний.

Ресентимент – циклічна політика: то одна сторона домінує, то інша. Причому яка б сторона не домінувала, ставати на її бік є однаково беззмістовним, бо засадничою властивістю ресентименту є його безперспективність. Політичні ресентименти розгойдують суспільство доти, доки не призводять до знищення якоїсь зі сторін.

А тепер уявіть собі суспільство, що розколоте навпіл (а українцям це не потрібно уявляти, вони і так це мають). Половина суспільства свій страх покладає на одну політичну силу, а інша половина суспільства свій страх покладає на іншу політичну силу. Це так званий взаємний ресентимент.

Політика взаємного ресентименту стає нецікавою для всіх, оскільки всім дуже скоро, навіть тим, хто зазвичай мало цікавиться політикою, стає зрозумілим, що взаємний ресентимент це нереальні відносини, це така політична гра. Коли починається така гра, всім ще дуже цікаво, як от це було в Україні одразу після 2004 року. До 2011 року ресентимент був взаємним та рівноважним, бо політичні сили ще могли мінятися місцями – в тюрму один одного садили ненадовго, до того ж допускали до влади своїх опонентів. З 2012 року взаємний ресентимент став антагоністичним, що одразу ж збільшує цікавість політики і піднімає її на вищий рівень.

Антагоністичний ресентимент означає сакраментальний принцип Горького, що зазвичай приписується Сталіну – "якщо ворог не здається, його знищують". Взаємний ресентимент це всього лише проекція, яка може мінятися місцями: сьогодні – ворог, завтра – друг. Антагоністичний ресентимент це вже назавжди, тобто до смерті: раз ти ворог – ти маєш померти. Тобто ставки в політичній грі зростають неймовірно. Політика в медіа стає дедалі беззмістовнішою, і все більш цікавою, бо політика починає гратися людськими життями в реальності поза медіа.

Поки політика, що грається людськими життями, не торкнулася нас з вами, ми можемо з цікавістю спостерігати за нею на екрані телевізора чи комп'ютера. Ось ми прийшли з роботи, ось ми сіли на диван і включили телевізор. І ось ми кажемо: "Подивимося, кого сьогодні ще посадили, на кого ще наїхали, кого ще нагнули, у кого ще відібрали бізнес, кого від цензурували". Цікаво ж.

Політика страху

Насправді політика антагоністичного ресентименту працює так само, як і раніше – вона породжує страх і продукує надію. Однак страх вона породжує тепер за рахунок того, що боротьба з ворогами стає основою цього страху. А надію вона породжує в такий спосіб, щоб ми раділи, що досі самі не опинилися ворогами. Так діє політика антагоністичного ресентименту. Ми дуже багато можемо про неї дізнатися з часів репресій в СРСР. Ми дуже добре можемо роздивитись її сьогодні.

Теленовини одного з загальнонаціональних телеканалів, що показують щодня смерті, убивства, втрати, аварії і т.п., насправді мають мету посилювати наш страх. На противагу йому політичні ток-шоу декількох телеканалів дрібними скандалами з ілюзорним примиренням мають створювати надію на краще. Звичайно, скажемо ми – це все нецікаво і дивитися це не варто, але оскільки дивитися більше нічого, то ми будемо це дивитися, підвищуючи рейтинги телеканалів і продовжуючи цю ситуацію далі і далі.

Жити страшно, але цікаво – так могли сказати жителі сталінської епохи в СРСР. Так можемо сказати і ми. Адже нам цікаво, хоча і страшно? Правда? Цікава політична телереклама і у влади, і у опозиції? Цікава виборна кампанія? Одна з найцікавіших за весь час незалежності України. Ну правда ж? Невже я один такий прихильник цієї політичної телереклами? Дивлюсь її постійно. Шкода, що її переривають фільмами, новинами та розважальними передачами. Політична телереклама страху без жодних надій напрочуд цікава. Тільки від її інтонацій у мене мурахи по шкірі бігають.

Не можна дивитися в безодню без того, щоб безодня не почала дивитися в тебе, як казав Ніцше. Якщо нам страшно, але цікаво, то страх прийде до тих, хто цікавиться ним.

От я іноді думаю: більшість людей не має змоги опиратися такій політиці, бо вони бояться і в них мало можливостей для опору. Поки їх не дістали, вони нікуди бунтувати не підуть і нічого робити не будуть. Журналісти протестують проти цензури, вони майже не бояться, але у них теж мало можливостей, хоча і більше, ніж у простих людей. Але чому мовчать бізнесмени середнього рівня, у яких відбирають бізнес, яких тиснуть податками і рамками надрегуляції? Невже вони бояться? Що всі? Навіть усі разом, якщо зберуться докупи?

Хто не вміє долати страх, живе в рабстві. Боятися можна тих, кого важко викрити, хто прикидається білим та пухнастим, кого важко спіймати на брехні, хто вдає з себе твого друга, насправді підло підставляючи тебе. Але чи варто боятися злодіїв, бандитів і явних брехунів? Інтелектуалам все ясно, журналістам все ясно, бізнесменам все ясно, молоді все ясно. Чекаємо, поки ясно стане пенсіонерам? Ну давайте почекаємо.

Знаєте в чому логіка антагоністично-ресентиментальної політики? Її логіка в тому, що вона не може повернутися до спокійного взаємного ресентименту. Логіка ресентиментального антагонізму в тому, що він буде нахабніти далі, поки не буде знищений фізично. Ми це знаємо, влада це знає, опозиція це знає. Ніхто не хоче починати перший. Нікому не хочеться громадянської війни. Зрештою режим не кривавий, людей всього лише цензурують і садять в тюрму, а не знищують фізично. Можна і потерпіти. Тобто будемо терпіти, поки можна? Нехай нахабніють, а там подивимося? Ну-ну...

powered by lun.ua
Коментарі — 30
Олександр Тертичний _ 02.10.2012 13:00
IP: 93.73.135.---
Сергій Дацюк:
П.Сергію, припустимо, що терпіння скінчиться завтра, народ повстане, і влада буде повалена. А що далі – Ви пропонуєте?
Це запитання було адресоване саме до автора публікації.
Але виставилося після коменту п. Жигінаса, якого теж звати Сергій:)
Його відповідь, зрозуміло, не можна вважати задовільною. Це Наполеон міг дозволити собі спочатку розпочати бій, а потім дивитися по обставинах... Насправді ж у нього було кілька сценаріїв на випадок різних обставин:) А п.Жигінас пропонує розпочати, а потім думати. Вибачайте...
Сергій Дацюк _ 02.10.2012 11:17
IP: 37.19.211.---
Палким прихильникам Дельоза присвячую. Робота "Емпіризм і суб'єктивність" виходила не тільки як книга (1953), але і з такою ж назвою виходив збірник російською, куди входить робота про Спінозу (1970) lib.rus.ec/b/375134 У Дельоза так часто буває. Наприклад його робота "Різома" була у вигляді окремої крижки, а потім ввійшла в збірку "Капіталізм і шизофренія". Тому посилаються на більш пізній варіант компоновки в редакції передкладу:) Можна сперечатися, як посилатися на збірку, але я скоротив назву збірки до першої назви, як це зазвичай і роблять.
Zinoviy Andrukhiv _ 01.10.2012 06:04
IP: 216.99.53.---
Идеологи – теоретики – без конкретики! На двох мовах пишеться одинаково.
Svetlana Muzika _ 01.10.2012 00:25
IP: 37.55.68.---
Я не ожидаю, а наблюдаю. Я не терплю, а живу. И вообще – я саи себе политик. Думаю, таких, как я – не только я.
Сергей Жигинас _ 30.09.2012 21:01
IP: 91.124.220.---
Олександр Тертичний:
Коли бій тільки розпочався – ніхто не може напевно сказати, як і що буде в кінці. Далі буде те, що буде можливо в тій ситуації (бажано б, щоб найкраще з того), а яка то буде ситуація – сьогодні ніхто не скаже.
Багато кандидатів по округу думають, що можуть перемогти – а переможе хтось один. Тож нема ціни більшості планів.
Олександр Тертичний _ 30.09.2012 18:49
IP: 93.73.135.---
П.Сергію, припустимо, що терпіння скінчиться завтра, народ повстане, і влада буде повалена. А що далі – Ви пропонуєте?
Сергей Жигинас _ 30.09.2012 17:07
IP: 91.124.220.---
Є ще одна позиція ніж "бути за красних чи за білих" – це позиція громадянина, людини, яка вважає цю країну своєю та відмовляє обом угрупуванням в праві на злочинну політичну діяльність, на володіння та захоплення того, що їм не належить (зокрема влади).
Така позиція є моральною, людина з такою позицією не буде обирати ЗЛО (меньше чи більше), не буде приймати участь в тому, що вважає злочином.
Справді, ця третя сила у нас сьогодні дуже малочисельна, але має на свому боці ПРАВДУ (моральне право).
"В чому сила, брат?"
Станислав Кукарека _ 30.09.2012 14:12
IP: 95.133.36.---
Тема очень правильная поднята, но боюсь безрезультатно это будет (в который раз). Перикл, Спиноза, Нойманн и Уилбер – это все хорошо, но это все игры в бисер. Глубинный конфликт обуславливающий проблему – он как всегда очень прост, но как всегда сознание (в.т.ч. коллективное) будет сопротивляться его осознанию. Без которого – невозможна ни рационализация проблемы, ни ее решение. А в чем этот конфликт? Конфликт в том, что слишком далеко разошлись в современном обществе сфера влияния гражданина (в которой он может предпринимать действия) и обстоятельства непосредственно влияющие на его жизнь. Проявления государства – в жизни "пересичного" стали столь-же случайны (и непреодолимы) как гром и молния. По итогу – деревянный идол которому мажут губы салом. Религия, но не политика. Те, чей бизнес разруливается на уровне президента или ВР – таки играют в политику, сознательно и успешно, остальные – играют в коррупцию, мажут идолам губы салом. Это нормально.
Сергій Дацюк _ 30.09.2012 08:32
IP: 37.19.167.---
To Kether
Тільки зверніть увагу, що принципово нову ідею етики формулює Вейнінгер в "Останніх словах", розробляє глибинна психологія (перш за все Нойманн), а вироджується вона в теорію Кена Уілбера про "рівні розвитку" і "проект Атман" – такий собі проект розвитку особистості для середнього споживача (купуйте рівні розвитку за гроші аж до рівня Атмана). За останні півстоліття теорія етики не просунулася ні на крок. Ресентимент Ніцше-Шелера чи нова етика Нойманна не були ні розглянуті, ні переглянуті в постструктуралізмі. Точніше кажучи, постструктуралізм спромігся лише не доволі каламутну роботу Левінаса "Етика та нескінчене", де зроблена банальна інтерпретація християнства у вигляді необхідності комунікації з іншим (не иным, а другим – нема точного українського перекладу). Коротше кажучи, потрібна трансетика, якої досі нема.
Алексей Покотилов _ 30.09.2012 05:56
IP: 212.178.5.---
Дацюк – he is generous genius!
Kether _ 29.09.2012 23:34
IP: 109.86.42.---
і Дякую Вам за дописи!
Kether _ 29.09.2012 23:33
IP: 109.86.42.---
Анализ индивидов и коллективных движений показывает, что они находятся во власти полярных противоположностей: сторонник коллективизма может быть тайным мистиком плеромного направления, а плеромный мистик – тайным нигилистом. Такое доминирование противоположностей можно рассматрировать как бессознательную тенденцию к компенсации. Оно усиливает психическую нестабильность своих жертв и, несмотря на их догматическую самоуверенность, превращают их в добычу противоположных мнений. Благодаря внутренней, психической расщепленности ограниченные своим догматизмом индивиды создают весьма нестабильную, промежуточную группу, которая распадается и всегда должна распадаться в любой ситуации, связанной с конфликтом и необходимостью принятия решения.
Kether _ 29.09.2012 23:33
IP: 109.86.42.---
Декілька цитат:

"Две реакции ухода от решения теневой проблемы – коллективистская и индивидуалистически-плеромно-мистическая – отражают крайние стремления к идентификации с одним членом пары протиположностей, создающих конфликтную ситуацию между народной массой и элитой. В коллективизме жертвами становится сознание эго и мир ценностей. При плеромно-мистическом подходе в жертву приносятся тень и массовая личность.

Ни одна из упомянутых форм реагирования не может устранить реальность теневой проблемы, которую должен решить современный человек. Тем не менее, благодаря непрочности позиций сторонников этих форм реагирования, коллективистское движение с его тенденцией к нигилизму и плеромное движение, нередко окрашенное иллюзиями псевдолиберализма, могут привести к весьма опасным последствиям для политики и общественной жизни.
Kether _ 29.09.2012 23:31
IP: 109.86.42.---
пласт роботи, у якому нового звучання набуває індивідуальна етика. Індивідуація створює нових цілісних індивідів (individio – "неділимий") і таку ж розумну, усвідомлюючу, живу і гнучку колективну етику. Тут вже інакше – більш повніше усвідомлюється спокутне страждання й релігійний (містичний) досвід взагалі. Останній розділ книги називається "Новий аспект божества", а в додатку містяться дві статті – "Роздуми з приводу тіні" (1950) і "Людина містична" (1949).
Kether _ 29.09.2012 23:25
IP: 109.86.42.---
Що стосується нової етики, то вона розпочинається з відповідального усвідомлення тіні – з чого і починається глибинна психологія взагалі. Далі слідує критичний перегляд "его" та його системи цінностей. Потім визнання існування проблеми зла, як реальності з усіма випливаючими наслідками...Без згадки про прорив темної сторони в західну культуру та його наслідки у перші половині ХХ століття, що відновила масову тоталітарну домінанту Середньовіччя, та призвела до цілковитого руйнування устоїв системи колективних цінностей та захисницької реакції "ескапізму". Доводиться визнавати існування тіні у зв'язку із первісною стороною людини.

Метою нової етики є інтеграція людини і досягення цілісної структури особистості, яка є більш правдивою із умінням погамувати пристрасті і страхи "тіні". Принцип сумління в новій етиці являє собою дещо нове. На противагу "старим" Совісті і Супер-его нова етика знаходить визволення у Самості і Голосі. Трансформація негативного – це великий незникаючий
Kether _ 29.09.2012 23:15
IP: 109.86.42.---
Власне, якщо торкнутися змісту книги, то найбільш сильним, на мою думку, у ній є логіка розвитку усвідомлення, і як це корелюється із груповою етикою, яке місце посідає творча особистість у колективі, і чому еліта швидко стає гальмівною; яка різниця існує між "Голосом" і "совістю"; чому стара етика весь час провокує стабільний конфлікт між елітою і не-елітними масами; і куди у ХХ столітті завів людство розкол, викликаний процесом ре-колективізації; чому "стара етика" продукує завищені етичні вимоги, псевдоетичні рішення і закріпачує тіньову сторону. Фактично дві останні теми – реколективізація і протилежний ефект староетичних рішень наштовхують на вивчення нігілістичної реакції (дефляції его, ідентифікації з тінню, песимістично-дефляційної філософії Ф.Ніцше, витіснення духовної сторони і нівеляції цінностей) і плеромно-містичної реакції (позитивного морального монізму, інфляції его, ідентифікації із Самістю, плеромного містицизму, віри в догму, лідера і спасителя).
Kether _ 29.09.2012 23:04
IP: 109.86.42.---
Сергій Дацюк:
Правильну тему зачепили! Влучили по "больовій" точці, якою є етика взагалі – як ознака людини усвідомлюючої. Трохи раніше Вас Еріх Нойманн у праці "Нова етика і глибинна психологія" зазначає, що більшість цивілізаційних тупиків породжуються старою етикою і катастрофічним ухиленням людини від усвідомлення себе і всього того, чим і як вона живе, що і призвело до кризи.
У "Новій етиці і глибинній психології" (1949) йдеться про два світогляди. Один із них із майже відсутнім усвідомленням індивідуальної "тіні" ("тінь", мабуть Ви знаєте, аспект усього тваринного, що є у цивілізованій людині: інстинкти, почуття провини, конфлікти, психологічні проекції та інтроекції), із акцентованим Супер-его (цінностями колективної свідомості) й совістю, що скеровується психологічним механізмом або свідомого придушення "oppression", або несвідомого витіснення "regression" тіні. Він породжує гностичний дуалізм, поділ на "біле" і "чорне", "цапів відбувайлів". Це стара етика.
Kassandraz _ 29.09.2012 22:00
IP: 46.201.235.---
Хід істоірї не змінити, все йде за своїм незвортнім планом...Україна справді має пройти криваве очищення... Протистояння переросте в громадянську війну. Суспільство, яке ніяк не може знайти свого єдиного шляху порятунку, має принести чергове жертвопринешення...За все треба платити...Чи можна його уникнути? – ні!! як неможливо, так й не потрібно- нація має визріти... Навчитися відповідати за свій вибір...
Сергій Дацюк _ 29.09.2012 20:08
IP: 130.185.46.---
voiks:
Сергій Дацюк:
Неужели вам, Экспертам закончившим кучу ВУЗов, нельзя найти такое Правдивое объяснение проблем страны, которое удовлетворило бы всех (или почти), С которым и не поспоришь?
Вот представьте себе, вы в 1918 году пытаетесь убедить общество, что существует решение проблем, которое устроит и красных и белых. И вас все равно спрашивают: слышь чувак, так ты за красных или за белых? Если вы говорите, что ни за тех, ни за тех, то вас все равно расстреливают либо красные, либо белые. В ситуации ресентимента принципиально невозможно найти решение, которое удовлетворило бы почти всех.
Ernst Raxarov _ 29.09.2012 17:23
IP: 178.194.176.---
Дуже сильно пане Дацюк! То що тепер робитемо?
voiks _ 29.09.2012 15:42
IP: 46.211.69.---
Сергій Дацюк:
Опять в комментах "кто в лес, кто по дрова".
А значит и это Ваше видение ситуации в стране, как и многочисленные другие пояснения, неполное или мелкое.
Неужели вам, Экспертам закончившим кучу ВУЗов, нельзя найти такое Правдивое объяснение проблем страны, которое удовлетворило бы всех (или почти), С которым и не поспоришь?
voiks _ 29.09.2012 15:40
IP: 46.211.69.---
бун:
Не розумію, чому не можна переставити на головну.
А по-друге, Сергію, люди елементарно не розуміють, що діється, не розуміють природи нашого політичного устрою. Чому в нас і, наприклад в Польщі або Чехії, закони схожі, а їх проявлення в реальності так відрізняється. Не всі ж читали Арістотеля про античний та неантичний тип держав. А Ви могли б широкий загал просвітити в цьому.
+
deBirse _ 29.09.2012 14:47
IP: 77.90.254.---
В том то и парадокс этой жизни: человек, сплачивая налоги, сам содержит своих поработителей и душегубов.
slboda _ 29.09.2012 13:21
IP: 92.249.122.---
Здолай свій страх – віддай останнє чорнобильським саперам на хмельницькі гастролі!
Oleksiy Skrypnyk _ 29.09.2012 11:28
IP: 194.44.221.---
Сергій,
як завжди ново, цікаво, неочікуванно. Дуже дякую! Браво!
Україна та Європа1104 Aтака Путіна1245 Корупція1366 Уряд реформ410 Зеленський41
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter