УКРАЇНА З ПОЗИЦІЇ ДІЙСНОГО СТРАТЕГУВАННЯ
На мене прес-конференція Президента України 25 вересня 2014 року справила гнітюче враження. Пропонована Президентом "Стратегія-2020" за назвою збігається з такою ж в Росії і водночас за способом своєї побудови схожа на виконання замовлення Західного світу. Прес-конференція була також схожа на звітно-виборчий виступ, а не на аналіз ситуації в Україні. Це було мало схоже на виступ лідера країни у стані революції та війни. Президент явно деградував до рівня учасника виборчої кампанії в Парламент.
Я не політик. І ніколи не хотів і не хочу бути політиком. Але я не можу дивитися на той фарс, який сьогодні розігрують українські політики та їх консультанти під час виборчої кампанії. Інакше кажучи, я змушений займатися політичним аналізом тому, що не знаходжу спроб такого аналізу у промовах політиків.
Багато разів мені доводилося читати, що після революції років в Україні нічого не змінилося. Саме тому, я проаналізував ситуацію в Україні з точки зору концептуальних сутнісних змін, які відбулися чи стали наочними якраз після Революції Гідності. Тобто я зробив таку оглядову інвентаризацію країни.
Мета мого аналізу – довести, що наявна Конституція в принципі не описує країну, в якій ми живемо, що така Конституція не може слугувати розвитку країни, що нам необхідна принципово нова Конституція. Серед запропонованих Президентом 60 реформ згадки про конституційну реформу нема. Ми що про неї забули?
Навіть якщо нам дуже подобається Європа і ми дуже прагнемо туди вступити, все одно ми не можемо перетворювати стратегування країни на набір з 60 реформ за західними зразками. Перед лицем нинішніх і майбутніх поколінь лідер України зобов'язаний зробити аналіз ситуації, в якій ми опинилися і дати цій ситуації перспективну оцінку.
Спочатку давайте зробимо чисто політичні констатації. Зверніть увагу, що я не просто висуваю звинувачення правлячому класу країни з позиції української громади. Я намагаюсь подавати це як провал нашої спільної політики, за яку несуть відповідальність усі українці – політики, політичні експерти, інтелектуали, спеціалісти різних галузей і всі решта політично активних українців.
1. Провал політики багатовекторності, яка призвела до розколу країни.
2. Провал політики нейтралітету і провал політики обміну ядерного статусу країни на папірці, які нічого не варті.
3. Провал стратегії безтурботного мирного розвитку країни, провал політики продажу зброї всім окрім власної країни, провал політики нехтування розвитком збройних сил країни.
4. Провал політики невизнання права народу на збройне повалення влади.
5. Провал політики управління державним та муніципальними бюджетами з боку правлячого класу поза контролем українських громад.
6. Провал політики в сфері місцевого самоврядування без реальних повноважень і з фінансуванням за залишковим принципом.
7. Провал політики партійного будівництва за регіональним принципом, який фактично проник у Парламент і призвів до регіонального розколу Верховної Ради України.
8. Провал кланової трайбалістської місницької по суті кадрової політики в органах влади різних рівнів, яка призвела до необхідності люстрації з боку громади.
9. Провал економічної політики надання державою преференцій олігархам та водночас упослідження середнього класу.
10. Провал соціальної політики орієнтації на добробут більшості і збагачення меншості, яка призвела до соціального розколу українського суспільства.
11. Провал культурної політики шарахання і метання між українською і російською мовою та неконкурентної щодо інших країн і практично відсутньої політики стимулювання виробництва українських культурних продуктів.
12. Провал політики нехтування інформаційним суверенітетом, яка призвела до зомбування масової свідомості в окремих частинах України з боку ЗМІ Росії.
13. Провал політики влади щодо громадянського суспільства, яка призвела до звуження сфери випрацювання складної громадянської ідентичності на користь примітивних етнічних, регіональних та кланових ідентичностей.
14. Зрештою провал проекту етно-національної держави, започаткованого на початку 90-х років ХХ століття і в тому чи іншому вигляді реалізовуваної всіма президентами України, за винятком Кривавого Президента.
Аналіз цих провалів мав прозвучати з вуст лідера країни. Більше того, це мав бути розгорнутий аналіз, який показує причини цих провалів та формулює чіткі пропозиції дій для подолання цих провалів. Фактично – це техзавдання для "мізкового центру реформ в Адміністрації Президента". Якщо хочете, то це техзавдання від української громади: проаналізувати причини цих провалів і випрацювати дійсно Стратегію, а не набір реформ, які чомусь називаються "стратегією".
З цих констатацій випливає важливий наслідок – необхідна Нова Конституція, яка би не була змінами до наявної, а була би принципово новою, побудованою на нових принципах існування держави. В прес-конференції Президента України від 25 вересня 2014 року серед 60 різних реформ не знайшлося місця для найважливішої – реформи Конституції.
Давайте подивимося на ті фундаментальні зміни, які сталися або унаочнилися в Україні після революції 2013-2014 років.
Україна підписала угоду про асоціацію з ЄС, яка принципово змінює політико-економічну ситуацію в країні; Україна опинилася у стані збройної, економічної, консциєнтально-інформаційної і міжнародно-дипломатичної війни з Росією (яка ще називається гібридною), що українською владою визнається лише як війна з російськими найманцями та сепаратистами-терористами; Україна отримала порушення Будапештської Угоди, яка гарантувала їй територіальну цілісність в обмін на відмову від ядерної зброї; Україна втратила окупований Росією Крим; Україна отримала регіональну фрагментацію, де окрім особливого статусу ДНР-ЛНР, є також особливий статус деяких інших областей; в Україні з'явилися приватні армії; в Україні продовжується розкрадання державного бюджету та активів Нацбанку через приватні структури попередньої влади. Всі ці обставини просто волають про необхідність розробки Нової Конституції.
Повнота суверенітету України відсутня.
Сьогодні Україна не може самостійно робити геополітичний вибір. Її вибір має бути затверджений світовими суверенами – США, Європою, Росією, Китаєм. Повнота суверенітету здобувається перш за все наявністю військової потуги, яка дозволяє не зважати на дії будь-якої країни.
Україна має повернути собі ядерний статус – не звертаючи увагу на будь-які протести світової громадськості і на будь-яку протидію. Жодні міжнародні угоди, які пропонуються в обмін на такий статус Україна більше не має розглядати. Можливо, цей принцип має бути записано в Конституції України.
Територіальний суверенітет України втрачений, відбувається стрімка фрагментація.
Сьогодні в Україні є три анклави – окупований Росією Крим, сепарований анклав ДНР-ЛНР, решта України з фрондерськими позиціями Дніпропетровська та Львова.
Хоче влада визнавати це чи ні – це реальність.
В прес-конференції Президента від 25 вересня 2014 року про наслідки фрагментації країни на три великі фрагменти не було сказано ні слова.
Україна сьогодні має жахливі наслідки саме через те, що її правлячий клас впродовж 23 років закривав очі на важливі зміни в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах країни. Ця "страусина політика" сьогодні вочевидь продовжується.
4 вересня Президент України Петро Порошенко підписав закон "Про податковий і митний контроль у вільній економічній зоні (ВЕЗ) Криму і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", прийнятий парламентом 14 серпня. За інформацією на сайті Верховної Ради, закон був підписаний ще 4 вересня. Цей закон по суті дозволяє платити податки окупаційній владі.
Політики на чолі з Президентом не хочуть говорити, що в Україні відбувається фрагментація і що це питання конституційного рівня, і що зміни до Конституції неминучі.
Владний суверенітет в Україні відсутній.
Владний суверенітет – коли всі рішення в країні приймаються безпосередньо українською владою без будь-якого, навіть позірного, диктату зовнішніх сил, тобто Росії, США, ЄС та Китаю чи МВФ, СОТ, НАТО. Нова українська Конституція має прямо забороняти приймати рішення під впливом зовнішніх сил. Нова Конституція має містити термін "зовнішнє управління", давати його визначення і прямо забороняти дії в ситуації зовнішнього управління. Українська громада має бути гарантом уникнення ситуації "зовнішнього управління" аж до збройного повстання проти такої влади.
Рішення Президента і Парламенту показують, що вони відбуваються під явну диктовку або Росії, або США та ЄС. Якщо навіть ми знаходимося в ситуації "зовнішнього управління", то принаймні чесне усвідомлення та публічний аналіз таких рішень має кожного разу відбуватися. Якщо народ не може приймати рішення самостійно, він, як мінімум, має право знати, під тиском яких зовнішніх сил відбувається прийняття рішень.
З практикою таємних засідань Парламенту потрібно закінчувати. Проводити утаємничені засідання Парламенту, які фактично змінюють режим територіальної цілісності країни, це не те питання, яке можна вирішувати непублічно. Якщо влада діє під тиском зовнішніх сил, зовнішніх обставин, зовнішніх чинників, народ Україні, який кров'ю своєю змінював структуру влади і політичний режим в країні, має право знати всі такі обставини.
В Конституції має бути записано принцип – надання публічної інформації про всі обставини тиску і впливу зовнішніх обставин при прийнятті будь-яких важливих для країни рішень. Посадова особа, що порушує цей принцип, має піддаватися відстороненню від посади.
Обмеження суверенітету громади проти державної влади.
В роботі "Повернути Україну" я пропонував змінити 39 статтю Конституції: "Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Про мирні зібрання громадяни можуть повідомити органи влади, але відсутність такого повідомлення не дає владі жодних підстав на обмеження таких зібрань. Мирні зібрання громадян не можуть бути заборонені чи у будь-який спосіб обмежені будь-яким органом влади.
Громадяни мають право на повалення влади будь-якого рівня за умов, якщо влада узурпує суверенітет держави чи узурпує волевиявлення будь-якої територіальної громади, якщо влада пригнічує народ так, що це призводить до масового незадоволення, якщо влада застосовує силу проти мирних зібрань громадян. В умовах застосування будь-якої зброї владою щодо масових зібрань, громадяни України мають право на збройне повстання проти такої влади".
Наша Конституція з 2014 року має бути дописана кров'ю Небесної Сотні. Я почну особисту війну проти Парламенту та закличу до цього українську громаду, якщо у відповідну статтю Нової Конституції України він не внесе суть цього змісту.
Доволі дискусійне питання має бути винесене на всенародне обговорення – право всезагального володіння зброєю. Ми – країна фронтиру. Закон фронтиру – право на збройний самозахист за наявності озброєних зрадників при владі, які працюють в інтересах країн за фронтиром, та в умовах наявності озброєної продажної влади. Тільки наявність у громади зброї зупиняє владне свавілля щодо громадян.
Бюджетний суверенітет України відсутній.
Бюджетний суверенітет означає, що країна самостійно здатна фінансувати свої видатки з держбюджету. В Україні сьогодні відсутній бюджетний суверенітет. Україна вже багато років фактично знаходиться на постійних фінансових запозиченнях за умови колосального обкрадання державного бюджету колишньою владою та близькими до неї бізнесменами.
Розслідування такого розкрадання державного бюджету досі не є публічним. Результати такого розслідування широкій громаді невідомі.
Заборона на зовнішні запозичення держави за умови наявності успішних крупних бізнесів, рівень яких постійно зростає, має бути прописана в Конституції. Якщо державний борг зростає, а обсяг крупних бізнесів в країні теж зростає, то це означає, що відбувається перерозподіл публічних грошей в інтересах олігархів. Нова Конституція має містити норму, яка би робила таку ситуацію неможливою.
Економічний суверенітет України обмежений.
Росія оголосила Україні пряму публічну і тотальну економічну війну. Обговорення цієї війни всередині політикуму практично відсутнє.
Ми не маємо стратегії ведення цієї війни. Сякі-такі пропозиції в цій царині пропонував Яценюк – 1) Санкції проти Росії; 2) Радикальне скорочення економічних відносин з Росією; 3) Протидія України газовій війні Росії через реверсний транзит газу з Європи (який Росія успішно долає і скоріш за все подолає повністю).
Наглядовий суверенітет (територіально-космічний суверенітет) України відсутній.
Наглядовий суверенітет забезпечується наглядом держави за територією всієї країни. Функціональна корисність наглядового суверенітету – знати, яка важка техніка ворога проникає через кордон. Це ж просто ганьба для українського правлячого класу, маючи ракетне виробництво і виробництво супутників, дізнаватися про проникнення через кордон ворожих сил завдяки чужому супутниковому спостереженню.
Принцип наглядового суверенітету – нагляд за всією територією України має здійснюватися 24 години на добу у всіх відомих людству діапазонах випромінювання, включаючи електромагнітне та інфрачервоне (нічне бачення).
Інтегритет України обмежений.
Зв'язність країни диктується визнанням окремими регіонами колективної ідентичності цілої країни. Це називається "інтегритетом". Якщо якийсь регіон не визнає колективної ідентичності, то на нього не поширюється суверенітет країни. Такий регіон намагається здобути власний суверенітет або підпорядкуватись суверенітету іншої країни.
Конституція має містити принцип інтегритету як взаємозв'язок територіального суверенітету та інформаційного суверенітету.
Військовий суверенітет обмежений.
Військовий суверенітет означає, що регулярна армія здатна захистити територіальну цілісність країни за рахунок державного бюджету без будь-якої зовнішньої допомоги та без залучення приватних збройних формувань. Військовий суверенітет України втрачений через обмеження дій регулярної армії.
На офіційному рівні легітимно обрані представники влади досі не хочуть визнавати, що в Україні існують приватні армії, які у не передбачений жодним законодавством спосіб надають допомогу регулярній українській армії. Ці обставини намагаються замовчувати, не піддають аналізу і, судячи з прес-конференції Президента від 25 вересня 2014 року, не збираються унормовувати в Конституції.
Інформаційний суверенітет на значній території України відсутній чи обмежений.
Інформаційний суверенітет – спроможність створювати подієво-новинну дійсність в масовій свідомості на всій території країни.
Сьогодні інформаційний суверенітет втрачений в Криму, на Сході України та потроху відновлюється на Півдні України.
Необхідно в Конституції зафіксувати безумовну необхідність інформаційного суверенітету аж до відключення трансляції іноземних ЗМІ.
Консциєнтальний суверенітет все ще відсутній в Україні.
Україна має серйозні проблеми з розробкою громадянської ідентичності, яка би була спрямована на творення "Єдиної країни".
Етнічна чи навіть мовна ідентичність, яка нав'язувалася як Росією, так і українськими етно-націоналістами довела свій руйнівний характер.
Україна зобов'язана вести консциєнтальну війну проти Росії, допоки Росія здійснює етноцид, ідентоцид та геноцид українців. Водночас це війна за більш складну, сучасну та перспективну громадянську ідентичність, а не за примітивну етнічну ідентичність.
Консциєнтальний суверенітет має бути визначений в конституції та нормативно захищений.
Заблоковані соціальні ліфти.
Саме Конституція має описувати принципи вертикальної мобільності (соціальні ліфти). Революція це завжди крім всього іншого тимчасове розблокування соціальних ліфтів, які потім, приблизно через півроку (якщо не буває війни) знову заблоковуються. В Україні зараз унікальна ситуація – війна подовжила термін розблокування соціальних ліфтів. А потім? Конституція повинна містити базовий принцип – 50% зміна складу Парламенту, органів місцевого самоврядування і т.д. щовиборів. Відсоток можна дискутувати, але принцип – ні.
Люстрація, яку сьогодні українська громада з такими зусиллями намагається запустити в країні – це наслідок такої ситуації. Закон про люстрацію, підписаний Головою ВР 25 вересня 2014 року, Президент скоріше за все підпише, але думати збирається весь термін (15 днів). Що тут думати? Цей закон в будь-якому разі потрібно запускати в дію і готувати зміни до закону за фактами практики його застосування для прийняття цих змін уже в новому Парламенті.
Така позиція щодо України і є стратегічною. А окремі реформи, запропоновані Президентом, – це не стратегія, це план роботи. Саме ці приблизні напрямки аналізу ситуації в Україні має робити політичний лідер країни. Саме ці проблеми стоять сьогодні перед політиками. Саме це ми маємо обговорювати протягом виборчої кампанії.
