24 березня 2015, 11:24

ПРОБЛЕМИ СТИХІЙНОЇ ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ

Стихійна деолігархізація, яка почалася в Україні, показує відсутність стратегії, політики і загальних законів щодо олігархізації.

В жовтні місяці минулого року в статті "Що робити з олігархами?" я особливо наголошував на важливості послідовності деолігархазації, тобто на необхідності мати послідовну і публічну політику деолігархізації.

Чому так важлива політика деолігархізації?

Щонайперше тому, що лише публічно оголошена політика деолігархізації вперше ставить питання про наявність такого процесу в країні і дає українській громаді розуміння того, що відбувається. Без цього – це просто розбірки одних олігархів з іншими.

Публічна політика деолігархізація дозволила б її узаконити через прийняття окремого закону в Парламенті щодо цього питання, який вперше унормовує процес і пояснює олігархам, чиновника і широкій громаді, що відбувається, за якими принципами, з якою метою, як довго і чим зрештою це має завершитися.

Публічна політика деолігархізації вперше дала би нам переконання, що стихійно розпочата вона не буде так само стихійно згорнута через саботаж проолігархічних чиновників та правовий і силовий спротив самих олігархів. Така політика означала би серйозність намірів влади та можливість довгострокової роботи в цій сфері.

Публічна політика деолігархізації вказує на критерії відбору кандидатів – які саме олігархи та які їх активи мають бути деолігархізовані. Публічна політика також визначила б процедури, механізми та необхідні інститути деолігархізацї.

Публічна політика деолігархізації вперше створює підтримку української громади діям влади, бо вона показує, як можна забезпечити опублічнення олігархічних активів. Отже процес вперше отримував би не тільки легальний, але і легітимний статус.

Публічна політика деолігархізації вперше виокремлювала б основні її цілі – перерозподіл прибутків чи управління активами на користь всієї української громади. Перерозподіл прибутків між олігархом та державою може відбутися швидко. Але створення принципово нової системи управління колишніми активами олігархів, яка би унеможливлювала існування олігополій, потребуватиме значного часу.

Публічна політика деолігархізації дозволяла би корегувати її в разі здійснення помилок або несподіваного спротиву чи саботажу з боку олігархів чи проолігархічних чиновників. Зрештою ця політика дозволяла унормувати негайну люстрацію чиновників чи депутатів, які виказують підтримку олігархам.

Отже що ми отримали в ситуації зі спробою деолігархізації певних квазідержавних активів олігарха Коломойського?

Ми отримали стійке уявлення про наступне. Публічної політики деолігархізації ні у Парламенту, ні у Уряду, ні у Президента нема. Посилання лише на один критерій – що влада хотіла розпочати деолігахізацію з активів людини, яке є водночас бізнесменом і державним чиновником – не витримують критики.

В процесі деолігархізації потрібно брати до уваги критерії найбільшої суспільної шкоди: 1) інфраструктурність (повсюдність, стандартизованість та загальнодоступність для української громади) олігархічних активів; 2) розмір втрат для держави від монопольного становища олігархічних активів; 3) критичну важливість олігархічних активів для обороноздатності країни в ситуації війни; 4) позиції самого олігарха (патріотичність, участь у обороні країни під час війни і т.д.) З цієї точки зору Коломойський не є першим у черзі на деолігархізацію. Будь-який експерт назве вам іншу послідовність (Ахметов, Фірташ і т.д.) Тобто виглядає так, що дійсно хтось з владоможців зводить з Коломойським рахунки.

З урахуванням цих обставин саме несправедливість початку деолігархізації закладає для цього процесу величезний ризик. Тому дозвольте поставити запитання.

Можливо зумисно процес деолігархізації було розпочато в такий спосіб, щоб через реакцію емоційного Коломойського показати всій українській громаді, що дуже небезпечно проводити деолігархізацію зараз і відкласти її на невизначений термін?

Даремно влада так вважає. Неозброєним оком помітна непідготовленість процесу деолігархізації, відсутність ясної та послідовної політики і пристрастну вибірковість перших кандидатів на деолігархізацію.

Саме через відсутність публічної та послідовної державної політики деолігархізації став можливим конфлікт влади з олігархом Коломойським, коли вперше на вулицях Києва та біля корпоративних будівель з'явились приватні силові структури зі зброєю та неопізнаною військовою технікою.

Цей конфлікт створює небезпечний прецедент для інших олігархів – з владою можна говорити з позиції сили, порушувати закони, порушувати домовленості.

Зрештою наявність спроб закулісних домовленостей влади з олігархом це друга помилка влади, яка слідує з першої – відсутності політики деолігархізації. Бажання нашого Президента з олігархами домовитися непублічно – є помилковим у самій своїй основі. Зрештою з непублічних домовленостей нічого не виходить, як свідчить досвід з Коломойським.

Небезпека конфлікту влади з олігархом Коломойським полягає не у його образах на рахунок журналіста і не у його небажанні погодитися з небажаним для нього законом Парламенту. Небезпека полягає у сепаратистських натяках його команди, які можуть перетворитися на реальний процес сепаратизму.

Демарш деяких проолігархічних депутатів Парламенту та їх спроба скликати віче в Дніпропетровську виглядає дуже небезпечно. Щоправда ця ініціатива за твердженням Корбана не знайшла підтримки у дніпропетровської влади.

Позиція, яку виказав соратник Коломойського Корбан в ефірі "Свободи слова" на ICTV 23-го березня 2015 року, – "ви там в Києві крадете, а ми тут воюємо і ховаємо людей" є дуже небезпечною.

Тобто олігарх Коломойський та його соратники повели себе геть неадекватно. Замість того, щоб поставити питання про публічну політику деолігархізації, вимагати справедливих критеріїв, публічних механізмів, вони почали торгувати своїм патріотизмом та жертовністю.

Приватний патріотизм Коломойського не може бути капіталізований – ні у вигляді фінансово-майнового, ні у вигляді соціального капіталу. Капіталізована у вигляді соціального капіталу може бути лише його публічна та зорієнтована на українську громаду позиція.

Патріотизм дуже обмежено може капіталізувати держава. Патріотизм олігархів принципово не може бути капіталізований, бо він не може виступати товаром чи послугою, які продаються.

Патріотичний олігарх сприймає свої активи як плату за управління державою чи послуги по її захисту від ворога. Але це його сприйняття зумовлене психологією, що випрацювана олігархічним режимом, через який і виник Майдан 2013-2014 років.

Олігархам потрібно відмовлятися від своєї психології "джунглів", від хамства по відношенню до журналістів, від шантажу, маніпулювання, рейдерства, кидків держави та інших олігархів.

Шантаж держави сепаратизмом очолюваного олігархом в якості державного чиновника регіону, шантаж олігарха відмовою від управління монопольним інфраструктурним олігархічним бізнесом, що може призвести до негативних соціальних наслідків – все це вже не дуже патріотично.

Отже в цій ситуації і держава, і олігарх Коломойський повели себе вкрай негарно, нестратегічно, неперспективно. Можливо проблема в тому, що олігарх Порошенко, маючи державну посаду, займається олігархом Коломойським, що теж має державну посаду. Відтак моральні засади цієї ситуації непевні.

Деолігархізація це не перерозподіл власності між олігархами. Це не створення нових олігархів. Ц навіть не перехід олігархічних активів до держави. Деолігархізація це знищення монополізму олігархів і корумпування ними влади.

Олігархи це чисте зло, вони мають бути знищені як клас – так вважає Президент Грузії Саакашвілі, про що він сказав у вже згадуваній телепрограмі на ICTV.

Олігархи мають бути знищені публічно, послідовно і на основі випрацюваної та оголошеної політики. Адже саме відсутність послідовної, довготривалої політики деолігархізації в Грузії зробили можливим те, що тепер там знову господарює Росія.

Давайте не повторювати помилки Грузії. Давайте все-таки зробимо зусилля і розробимо публічну, ясну, послідовну та довготривалу політику деолігархізації та здійснимо її.

Момент істини

1. Ми не витримуємо ліберальний шлях в Україні. Не дивлячись на війну, ми досі не воюємо ні за свободу, ні за вольності, ні за волю. Ми воюємо за націю, за своє, за своїх...

Правила катастрофи

Якщо ти живеш просто, то будь-яка складна угода для тебе кабальна. У складному світі будь-яка локальна війна є війна глобальна. Нагромадження простих рішень у складному світі веде до краху...

Про Надію

ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑМи – це лише наша омріяна Надія, ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑБо все решта – це нездійснені наміри ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑта залишки марних сподівань...

Жижек як уособлення смерті філософії напередодні глобальної ядерної катастрофи

Відгук на статтю Жижека "Діалектика темного просвітництва". Оригінал тут. Жижек говорить з позиції спостерігача чи інтерпретатора про світ, у якому нема і до кінця глобальної катастрофи не буде мислення...

Виснаження

ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑЗ країною песимістична картина, ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑБо потрапила в подвійну кабалу вона: ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑНемовби зраджена Катерина ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑІ водночас Галя балувана...

Незалежність, самостійність та свобода. Суб'єктивні роздуми

Війна – це час переосмислювати власну державну незалежність, самостійність та свободу, особливо на 32-му році незалежності України. Нижче пропонуються дуже суб'єктивні роздуми про свободу в Україні...