4 вересня 2015, 11:05

РОЗКОЛ СУБ'ЄКТНОСТІ

В Україні можна зафіксувати дуже цікаву і водночас тривожну ситуацію, яку умовно можна назвати "розкол суб'єктності".

Цей розкол полягає у тому, що значна частина української еліти, так звані реалісти чи прагматики (вони ж торгаші і угодовці) вважає, що Україна сама по собі не здатна вистояти під ударом Росії, не здатна сама без фінансової та організаційної допомоги Заходу зробити реформи, не здатна сама побороти корупцію і т.д.

А є ще одна частина української громади, яка вже проникла і у українську політичну та бізнесову еліту, це так звані ідеалісти, вони ж нові прагматики і люди, що підуть у будь-якій справі до кінця. Це ті самі люди, які, як тільки з'явилися можливість подати петицію Президенту, одразу ж проголосували за законодавче затвердження права громадян України на захист. Дуже символічно, що перша петиція до Президента саме про право на відстоювання іншого типу суб'єктності зі зброєю в руках.

Отже маємо два типи суб'єктності в Україні: один тип – це відкладена, передовірена, самосумнівна (опосередкована) суб'єктність і другий тип – це самостійна і впевнена в собі (безпосередня) суб'єктність.

Найочевиднішою символічною демонстрацією опосередкованої суб'єктності є цитата з останнього звернення Президента України щодо голосування за зміни до Конституції в першому читанні: "А що було би, якби сьогодні Верховна Рада не проголосувала за зміни до Конституції? На порядок зросла б загроза руйнації міжнародної проукраїнської коаліції. Зникло би з порядку денного питання про продовження санкцій, які дуже боляче б'ють по агресору. Цілком реальною стала би перспектива залишитися сам на сам з агресором..."

Цей страх "залишитися сам на сам з агресором" походить не від дійсної неспроможності України виробити достатньо потужної зброї чи мобілізувати достатню кількість комбатантів для боротьби.

Цей страх походить від нерозуміння суттєвої складової війни: переконаність еліти та основної маси української громади у тому, що наше діло праве, що територіальна цілісність та суверенітет це дійсно та цінність, за яку варто покласти своє життя, що ресурс для цього є завжди достатнім, просто ми не завжди можемо його побачити і мобілізувати.

Цей страх походить від того, що сучасний світ корупції, дерибану та чистогану породив у багатьох представників нашої політичної та бізнесової еліти недовіру до таких речей як суверенітет і територіальна цілісність.

Все продається і купується, всім можна торгувати, а відтак воно не має цінності більшої, ніж та, за яку його можна купити. Тобто узагальнених цінностей, таких як суверенітет, не існує в розумінні таких людей. Це торгаші за покликанням і прагматики передовіреної суб'єктності за їх політичною схильністю.

Звичайно ж суверенітет чи територіальну цілісність країни можна продати, але це не означає, що ці речі мають лише матеріальну цінність – тобто ВВП чи матеріальне багатство країни.

Головна цінність будь-якої країни це люди з їх талантами, знаннями, уміннями і навичками, а відтак їх самоповага, їх як суспільства суверенітет, а відтак і цілісність простору їх життя – способу, змісту та території їх життя.

Якби українська еліта розуміла цінність цього ресурсу, вона б ніколи не була такою прагматичною і цинічною у питаннях цієї цінності. В споживчому світі така цінність втрачається, якщо була, або не здобувається, якщо відсутня і потрібна.

Цю цінність навіть у Європі сьогодні не дуже сприймають – було таке розуміння у 60-70-ті роки ХХ століття, але потім воно втратилося в споживацтві. Навіть США, які довше за всіх тримали і продовжують тримати цю цінність, поступово її втрачають під натиском споживацтва.

Люди з їх талантами, знаннями, уміннями і навичками все більше стають проблемною цінністю світу. Якщо людство втримає цю цінність, воно переживе нинішню світову кризу. Якщо людство не втримає цю цінність, воно буде відкинуте на багато десятків чи навіть сотень років назад.

Головна проблема нашої політичної та бізнесової еліти у тому, що коли сам не віриш в людей, тобто в узагальненому розумінні – у таку річ, як суверенітет, територіальна цілісність, то не зможеш переконливо закликати людей до захисту, а будеш приречений до торгівлі за мир з сильними світу цього. І як тільки ти став торгуватися, в тебе неминуче виторгують все, що захочуть, бо ти слабкий, тому, що ти боїшся "залишитися сам на сам з агресором".

Головна проблема нашої країни це уявлення нашої політичної та бізнесової еліти, зокрема уявлення нашого Президента. З такої позиції, яку заявив наш Президент в останньому зверненні, неможливо виграти війну сьогодні, але найголовніше – неможливо створювати та поширювати нові ідеали, щоб у майбутньому виграти цю війну. Для виграшу у війні потрібні інші люди, з іншими цінностями, здатні створювати та поширювати нові ідеали, що мають перспективу не тільки щодо війни, але і щодо світової кризи, яку Україні все одно доведеться долати.

Хто такі люди другого типу суб'єктності? Це люди, що були активними на Майдані. Це люди, які добровільно зголосилися іти на війну і там себе показали успішними бійцями. Це люди, які відстоюють позицію безпосередньої суб'єктності, гідності української громади, самоповаги народу, а не угодовства і торгівлі на міжнародному рівні.

Люди безпосередньої суб'єктності небезпечні для людей опосередкованої суб'єктності. Враховуючи те, що в Україні ми зараз переживаємо розкол на два типи суб'єктності та ще й в ситуації активного продавлювання для країни політики опосередкованої суб'єктності, виникає дуже тривожна ситуація. Суть цієї тривожності полягає у тому, що люди безпосередньої суб'єктності готові зі зброєю в руках захищати свій тип суб'єктності.

Причому це неможливо спинити ні законами, ні поліцією, ні політичними закликами. Отже прийняття закону про право на зброю або внесення цієї норми до Конституції це не роздача зброї громадянам, це просто легалізація зброї, яка вже є у них на руках. Лише після легалізації зброї в країні, держава зможе хоч якось контролювати власне наявність зброї на руках. В іншому разі в Україні стрілятиме нелегальна зброя, і вибухатимуть нелегальні гранати.

Причина легалізації зброї проста – щоб ворог боявся, а еліта знала зась.

Але от про що ще потрібно нагадати. Якось під час майданного етапу революції 2013-2014 років мені доводилося писати в статті "Повернути Україну" про необхідність підтвердження в Конституції права громади на збройне повстання. Зараз ми всі ніби забули про необхідність внесення до Конституції цього права. От і нинішні недолугі зміни до Конституції, які прийняті Парламентом у першому читанні, це право ігнорують.

Пропонований в згаданій петиції текст для внесення в Конституцію такий: "Кожен громадянин України має право на вільне володіння вогнепальною зброєю для захисту свого життя і здоров'я, житла та власності, життя і здоров'я інших людей, конституційних прав і свобод у разі узурпації влади, посягань на конституційний лад, суверенітет та територіальну цілісність України.

Реалізація права на вільне володіння вогнепальною зброєю регулюється відповідним законом та може бути обмеженою лише за рішенням суду щодо окремої особи."

Це формулювання містить фактично право громади на збройне повстання. Отже пропонована в Конституцію норма містить по суті дві норми – право громадян на вільне володіння зброєю та право громади на збройне повстання проти влади.

За безпосередню суб'єктність потрібно платити. Ціна відома – завжди знайдеться послідовний радикал, чи той, у кого "поїхав дах", який застосує зброю проти невинних. Але ціна іншого сценарію ще вища – це втрата незалежності, суверенітету, самоповаги. Тобто в одному разі ми втрачаємо суверенітет, самоповагу, і гідність від опосередкованої суб'єктності нашої влади та її знущання над нами через корупцію, саботаж реформ і різні види здирництва та експлуатації. В іншому разі ми втрачаємо невинних від аберацій в застосуванні зброї. Друга ціна нижча. Тому легалізація зброї та права громади на збройне повстання невідворотні.

Отже ми переживаємо драматичний період в житті України: боротьбу двох типів суб'єктності – опосередкованої та безпосередньої. Саме тому така тривожність в країні. Безпосередня суб'єктність приходить завжди драматично, грізно, з кров'ю.

Перший акт приходу цієї безпосередньої суб'єктності – вибухи на площі під Верховною Радою – мало кому сподобався. Більшість накинулася на екстремістів, які жбурляли гранати у силовиків, що захищали Верховну Раду.

Я в цьому бачу не тільки трагедію. Я в цьому бачу можливість подорослішання суспільства і влади.

Щоб подорослішання відбулося, потрібно дивитися на ситуацію більш масштабніше. Послання до влади, яке здійснилося на площі біля Верховної Ради, залишилося неозвученим. Давайте його озвучимо.

"Громада України попереджає українську владу. Торгівля суверенітетом країни, саботаж реформ, продовження корупції, олігархічні консенсуси влади з олігархами будуть тепер припинятися не тільки мирними демонстраціям, але і застосуванням зброї проти влади. І влада з цим нічого не зможе зробити, якщо навіть і намагатиметься."

Опосередкована суб'єктність невідворотно опиниться під тиском безпосередньої суб'єктності і лише цим буде завершено розкол суб'єктності в країні.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Катастрофа

Наша катастрофа має внутрішні причини, війна лише каталізувала кризу до катастрофи. Зазвичай ніхто не може підготуватись до катастрофи незмінним, бо це буде лише агонія: помреш стомленим...

Незвичайний панегірик на 33-тю річницю незалежності України

Вже – 33, це вік Христа на хресті і Його причастя духу. Так і ми в 33 на хресті, бо розпинають. Може й нам – пора до духу? Але чи готові ми до духу з душами, обтяженими неволею у країні, яка і досі не стала незалежною? Оголошення незалежності країни – це лише оголошення постколоніального статусу...

Що таке поразка?

З Древньої Греції через Корнелія Тацита, потім через міністра МЗС Італії часів Муссоліні Галеаццо Чано і в класичному її вигляді у Джона Кеннеді прийшла до нас відома фраза: "У перемоги сто батьків, а поразка – сирота"...

Як ми уявляєм перемогу?

Недавно один дуже віруючий у перемогу звинуватив мене в тому, що я не вірю в перемогу. Більшість думає, що уявлення про перемогу у всіх однакові...

Момент істини

1. Ми не витримуємо ліберальний шлях в Україні. Не дивлячись на війну, ми досі не воюємо ні за свободу, ні за вольності, ні за волю. Ми воюємо за націю, за своє, за своїх...

Правила катастрофи

Якщо ти живеш просто, то будь-яка складна угода для тебе кабальна. У складному світі будь-яка локальна війна є війна глобальна. Нагромадження простих рішень у складному світі веде до краху...