ЧОТИРИ РАДИКАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ
Висловлювання міністра Нищука та скандал навколо нього свідчать про те, що Україна і далі радикалізується. По якому основному сценарію піде подальша радикалізація, виясняється саме зараз.
В Україні сталася цікава і дуже символічна подія. Міністр культури України Євген Нищук офіційно сказав те, що раніше говорили неофіційно в націоналістичних колах. Скандал з його висловлюванням виник через те, що філософське осмислення офіційно сказаного міністром культури досі в Україні не зроблене, і міністру навіть не пояснили, що погляди націоналістів не є офіційною політикою в Україні. Тобто націоналізм як течія в Україні присутній, має вплив і користається навіть неофіційною підтримкою багатьох політиків, але от офіційно націоналізм в Україні не є публічною політикою. Цим одразу ж скористалися в Росії, почавши звинувачувати міністра в фашизмі.
Журналістам, експертам і публічним інтелектуалам доводиться ставати або на сторону міністра культури, або критикувати його. І майже ніхто не намагається поставити проблему про принципові засади.
Міністр культури замість того, щоб зробити розширений виклад своєї позиції, як це і варто було б зробити міністру, злякався і подальшої дискусії уникає.
Натомість інтелектуали заходилися інтерпретувати його висловлювання в бажаних для них контекстах.
Інтерпретація висловлювання міністра культури Нищука
Справа в тому, що культура висловлювань у наших діячів культури відсутня, вони не вчили риторику і погано на ній розуміються.
Міністр Нищук сказав наступне: "...коли ми так багато говорили про генетику, на Запоріжжі, на Донбасі, на тому... це ж міста завезені. Немає там ніякої генетики. Це свідомо завезені."
Відтак висловлювання міністра Нищука можна зрозуміти двояко: 1) "справа не в генетиці, бо ці люди завезені, а отже вони соціально чужі і ми не змогли соціально ж перебороти їх чужість"; 2) "ці люди генетично неукраїнці, бо вони завезені".
Перше розуміння означає, що український правлячий клас впродовж не дуже тривалого по історичних мірках часу був безсилий переварити та інтегрувати в українську культуру велику масу завезених з імперії Росія-СРСР російськомовних людей. В цьому сенсі не має ніякого значення генетика, є лише слабкість української соціальної інженерії, яка виявилась неконкурентною російській соціальній інженерії.
Друге розуміння полягає у тому, що українці можуть бути визначені лише на основі генетики (по крові). Якщо якісь генетично інші люди були в Україну завезені, то з ними є велика проблема: вони не хочуть вивчати і знати українську культуру. Тобто жодна соціальна інженерія тут не допоможе, потрібні кардинальні рішення – геополітична дезінтеграція країни чи геноцид деякої частини її населення.
В першому випадку це український імперіалізм, в другому випадку це український інтегральний націоналізм.
Український імперіалізм по духу близький до російського імперіалізму, тобто українці змушені бути імперіалістами, щоб протистояти російському імперіалізму. Український інтегральний націоналізм більш близький до фашизму, який взагалі протистоїть всім неукраїнцям за ознакою крові та ґрунту.
Обидва контексти погані, і мова тут не йде про конструктивістський націоналізм Гобсбаума, де традиція завжди жива, бо неперервно конструюється, чи навіть про громадську солідаристську республіку, яка включає всі громадянські контексти як значимі (загальнолюдський, цивілізаційний, національний, расовий, гендерний, особистісний).
Проблема висловлювання міністра Нищука не в тому, що він актуалізував відомі в Україні архаїчні контексти, а в тому, що виявився не здатним їх інтелектуально захистити. Складається враження, що міністр сам не розумів, що він сказав.
Україна між фашизмом та імперіалізмом
Чому поганий інтегральний націоналізм для України? Інтегральний націоналізм будується на культурному тоталітаризмі, авторитарній владі, виходить з уявлення "нація понад усе" і відмовляється від співробітництва з іншими націями (особливо якщо вважає їх винними у злочинах проти своєї нації), на вивищенні мовно-культурних аспектів над економічними, на інтелектофобії (як у Донцова – треба діяти, відкинувши будь-які суперечки), дуже часто на важливості крові (тут складно – у Донцова цієї ідеї нема, у Липи є, в окремих практиках УПА є). Інтегральний націоналізм дуже близький до фашизму і повсякчас ризикує ним стати.
Як показує історичний досвід український інтегральний націоналізм швидко долається російським імперіалізмом, ресурси якого, агресивність і провокаційна підступність вищі. Головна вада інтегрального націоналізму, яка дратує всіх інтелектуалів і решту світу – його неуніверсальність, дрібний масштаб домагань. Лише сильні духом нації спроможні забувати про себе і творити для світу та вічності. Якщо Україна лише для українців, то навіщо вона потрібна світу? Інтелектофобія інтегральних націоналістів не дозволяє їм побудувати нічого справді важливого для всього людства.
Чому поганий імперіалізм в Україні? Імперіалізм в Україні заснований на політичному тоталітаризмі, здебільшого має реваншистський характер, зорієнтований винятково на територіальну експансію (від Дону до Сяну), має слабке економічне та технологічне підґрунтя, не має якісної державницької еліти (клановий правлячий клас займається здирництвом та мародерством і більше готовий здати країну у зовнішнє управління, ніж витрачати частину багатства на державу та тим більше її експансію).
Більше того, сучасний російський імперіалізм знайшов спосіб як використати українських імперіалістів: їм пропонують – а давайте створимо українську імперію зі столицею в Києві і приєднаємо до України Росію як колонію.
Ключове розрізнення – примат крові чи примат політики. Примат крові породжує ізоляціонізм, а примат політики породжує експансіонізм. Крим – очевидний приклад. Тим українцям, хто за кров, Крим не треба. А тим українцям, хто за політику, Крим треба.
Чотири процеси радикалізації в Україні
Вже зрозуміло, що радикалізація в Україні на офіційному рівні відбувається архаїчним чином. Тут помітні такі напрямки архаїчної радикалізації: 1) олігархічна радикалізація (витиснемо з людей щонайбільше, поки вони нас знищать як клас); 2) націоналістична радикалізація (нам потрібен вождь-націоналіст, який дозволить українцям домінувати).
Архаїчна в свої основі олігархічна радикалізація спричинює виникнення люмпен-радикалізації, яка по своїй суті є формально-антиолігархічною, але не є ані націоналістичною, ані громадською. Люмпен-радикалізація це те, куди влада з усіх сил заганяє громаду, бо з люмпен-радикалізацією владі легше впоратися.
Цим трьом напрямкам радикалізації протистоїть громадська солідаристська радикалізація, яка виходить з протидії архаїчній радикалізації влади та проти люмпенів і з продукування власних позитивних дій.
Протидія громадської солідаризації полягає у знищенні олігархії, у відмежуванні від люмпенів та у нівелюванні значення націоналізму в Україні.
Позитивна програма громадської радикалізації побудована на засадах врахування різних масштабів суспільної дії (загальнолюдського, цивілізаційного, національного, расового, гендерного, особистісного), солідаризмі супротив елітаризму, громадського творення нового суспільного договору – громадська (непартійна) Конституанта, референдум про долю Донбасу і Криму, люстрація олігархічної влади та демонополізація інфраструктурних сфер економіки.
Саме ті, хто здійснить цю позитивну програму, і будуть українцями, незалежно від того, якої вони крові і з яких земель походять.
