ГОТУЮЧИСЬ ДО ІННОВАЦІЙ
Українці не знають, що таке інновації, постійно не готові до їх здійснення, при цьому впевнені, що знають і вміють мати з ними справу, від чого і потерпають в своїй історії, розплачуючись за цю неадекватність масовими жертвами та руйнацією.
Останній круглий стіл змусив мене відчути це дуже жорстко. 6 червня в Українському гуманітарному інституті відбувся круглий стіл "Розвиток інноваційних систем в контексті Євроінтеграції", де я мав змогу не лише виступити, але і послухати аналіз досвіду та бачення проблем з інноваціями в Україні.
Перш за все, що таке інновація?
Почнемо з того, що інновації це зовсім не те уявлення, як його собі мислять зазвичай – ідея, новітній продукт в галузі техніки, технології, організації праці, управління, а також у інших сферах наукової та соціальної діяльності, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду, є кінцевим результатом системної інноваційної діяльності.
Інновація це модель зміни соціуму, що складається з доволі непростих та конфліктогенних елементів, процесів і навіть цілих реальностей, які важко поєднуються. Інновація виникає тоді, коли це поєднання відбувається, а воно відбувається не завжди. Безліч відкриттів, винаходів, нових товарів і нових підходів так і не стали інноваціями.
Інновація це принципово несистемна діяльність. Якщо ви зробили інноваційну систему, то інновацій там вже нема і ніколи не буде. Там будуть еволюція, покращення, удосконалення – але не інновації.
Побудувати інноваційну систему можливо лише в одному випадку – якщо ми жорстко обмежимо розуміння інновацій, наприклад як нових товарів (послуг) чи нових технологій, звузимо сферу їх виникнення і жорстко задамо позицію управління цим процесом. В інших випадках інноваційні системи просто неможливі або ж ми будемо змушені називати інноваційними системами власне системи розвитку – розгалуження, урізноманітнення позитивних тенденцій на покращення чи реформи за чужими зразками.
Інновація це лише те, що змінює реальність, особливо, соціальну реальність. Не всякий винахід може стати інновацією, навіть якщо він щось удосконалює чи оптимізує.
Отже розуміння "інновації" складається з декілька моментів:
1) Інновація є наслідком масштабного виклику, відтак базується на свідомій установці мислення на надзусилля по досягненню інакшого як відповіді на цей виклик, тобто інновація суб'єктивна за походженням, а не об'єктивна, інновація унікальна і не може бути систематизована, поставлена на конвеєр тощо;
2) Ця установка на інакше має породити нове уявлення, нову ідею, новий підхід, винахід, відкриття, новий товар (послугу), нову соціальну структуру, новий тип соціальних відносин (комунікації), які претендують на те, щоб породити інакше в соціумі, тобто в якомусь аспекті докорінно змінити цей соціум, відтак інновація об'єктивується і соціалізується винятково через соціальний конфлікт;
3) Інакше в соціумі через конфліктну появу нових уявлень, установок, орієнтацій, мотивацій має бути з часом прийняте цим соціумом в якості позитивної перспективи, яка лише ретроспективно бачитиметься як прорив чи поступальний розвиток, тобто інновація позитивно проспектує соціум, збільшує різноманітність, породжує нові напрямки розвитку, дає нові способи виживання та щастя через докорінну зміну соціуму.
Якщо якоїсь з цих вимог не дотримано, то ми маємо справу з проблемною чи сумнівною інновацією, або, скоріш за все, не з інновацією взагалі.
Проаргументуємо кожен пункт.
Перший пункт. Не всяка комбінація умов, яка призводить до чогось нового, може стати інновацією, якщо вона не виникає як суб'єктивне надзусилля відповіді на виклик через прорив до інакшого і радикальну зміну соціуму.
Наприклад, "чорнобильска зона" це інновація чи ні? Давайте згадаємо визначення причин чорнобильської аварії в СРСР: "авария явилась следствием маловероятного совпадения ряда...". Тобто інновація в принципі не може бути наслідком малоймовірного збігу чого-небудь в об'єктивному плані.
Так, іноді відкриття чи винаходи можуть бути випадковими. Але випадковим може бути саме таке відкриття чи саме такий винахід, а не відкриття чи винахід взагалі. Щоб винахідник чи дослідник отримали винахід чи відкриття, вони мають не тільки прикласти зусилля свого мислення, але ще і розпізнати результат як значимий. Тобто можна відкрити не те, що збирався, чи винайти зовсім інше, ніж хотілося, але винахід чи відкриття в принципі відбудеться лише тоді, коли є мислительна установка не винахід чи відкриття як реалізації відповіді на масштабний виклик.
Ледар чи ідіот може випадково зробити відкриття чи винахід, але інновацією його може зробити персоналізована чи корпоратизована позиція, яка побачить у цьому відповідь на масштабний виклик через прорив до інакшого та докорінної зміни суспільства. Відсутність цього уявлення в українців призводить до невизнання інноватора як центральної особи інновацій.
В цьому сенсі Павло Скоропадський – майбуть чи не єдиний з українських політиків, якому вдалося за менше, ніж рік, закласти таку кількість інновацій, що навіть сьогодні ми не всі з них реалізували: розробка програм та проектів індустріалізації України, творення академії наук, українізованої освіти, електрифікації України (яку потім привласнили більшовики), державницьких культурних кодів та артефактів, територіальної схеми України, розробка проекту київського метро, розробка теорії української держави (Донцов та Липинський, яких від запросив), творення довгострокової політики відносно земельного ринку (реалізація якої навіть сьогодні була би проривом), ініціювання безлічі напрямків стратегічних досліджень, які уособлені запрошеним ним Вернадським (який потім їх здав більшовикам).
Жоден український політик ні до нього, ні після нього не був настільки інноватором. Фінал сумний – український народ, відмовившись від власного інноватора, змушений був потерпати від більшовицьких насильницьких інновацій з великими жертвами та втратою незалежності. "Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм..." (Мрк. 6:4)
Другий пункт. Результат мислительної установки на інакше може бути не сприйнятий в соціумі, і відтак не стати інновацією. Наведу три приклади.
Кінематограф вперше був винайдений в Одесі Іосифом Тимченко в 1893 році за три роки до братів Люм'єрів. Але українці не розпізнали це як інновацію, не скористалися цим винаходом для його соціалізації, бізнесового та культурного використання. Відтак відкриття кінематографу справді зробив Тимченко, але інновацію "кінематограф" здійснили брати Люм'єри.
X-проміння було відкрито практично одночасно Вільгельмом Конрадом Рентгеном та Іваном Павловичем Пулюєм. Рентген надавав значення фактам, при цьому лише Пулюй здійснив пояснення та вказав на способи використання. Але німецький соціум сприйняв відкриття Рентгена значно позитивніше і більш активно, ніж український соціум – відкриття Пулюя.
Вперше гелікоптер був створений та випробуваний Ігорем Сікорським під час його навчання в Київському Політехнічному інституті в 1908-1912 роках. Але лише в США, куди Сікорський виїхав у 1918 році, він зміг здійснити "гелікоптерну інновацію".
Відсутність у українців чутливості до інновацій, нерозпізнання чи відторгнення їх призводить до втрати розвиткових стимулів, до занедбаної історичної долі, до поневіряння та руїн всередині чужих цивілізаційних проектів.
Третій пункт. Не всяке відкриття чи винахід, навіть сприйняті суспільством, можуть стати інновацією, тобто породити позитивну перспективу та втриматися в якості інновації надалі.
"Гібридна війна Путіна" це інновація чи ні? З точки зору розуміння перших двох пунктів – так. З точки зору третього – ні. У цієї війни немає позитивної перспективи для жодної зі сторін.
Тобто, щоб побачити власне інновацію в якихось винаходах чи відкриттях, потрібно розуміти соціо-гуманітарний контекст в перспективі.
Курчатов та Опенгеймер винайшли не зброю масового знищення – вони винайшли зброю абсолютної сили, яка призвела до принципово нового стану світу – "ядерного стримування", коли наявність абсолютної зброї змушує шукати компроміси. В цьому їх інновація, а не власне у самій бомбі.
Саме відсутність налаштування на позитивну перспективу від інноваційних змін призводить в Україні до орієнтації повсякчас на минуле, а не на майбутнє, до героїзації стихійної боротьби, а не інноваційної діяльності.
Наступне важливе запитання – як з'являються інновації?
Існують два антагоністичні уявлення – примордіалістське та конструктивістське.
Примордіалістське уявлення виходить з того, що інновації з'являються об'єктивно, їх завжди можна або десь запозичити, або побажати їх віднайдення за рахунок професійної діяльності креативно мислячих людей, або прийняти відповідну стратегію, яка спрямована на інновації, створити інноваційні системи – і інновації з'являться.
Конструктивістське уявлення – більш складне. Воно виходить з того, що людина взагалі може жити без інновацій за рахунок поступових еволюційних кроків, де кожна інновація розкладається на безліч елементів, через що навіть момент інновації неможливо визначити. Але це лише до першої кризи чи першого усвідомленого масштабного виклику.
Інновація є результатом усвідомлення певного виклику, який призводить до надзусиль щодо пошуку не нового, а принципово інакшого. Ці надзусилля призводять до якихось відкриттів чи винаходів, на які можуть не зверти увагу, і тоді інновація не відбувається. Або відкриття чи винаходи породжують конфлікти в соціуму, що зрештою призводять до інновацій, які значно змінюють сам соціум.
З цієї точки зору, інновація є лише те, що персонально чи корпоративно відповідає на масштабний виклик. Інновація в цьому сенсі є лише те, що радикально змінює суспільство і в принципі припиняє кризу. Інновація є лише те, що породжене самостійно, а не запозичене у когось. Запозичене – це реформа за чужими зразками, яка не створює власних інноваторів і не породжує готовність до власних інновацій у соціумі.
Перспектива у соціуму з'являється лише тоді, коли воно перестає опиратися цій інновації і пробує побудувати на ній якісь нові шляхи розвитку, які приносять несподівані нові зміни. Лише коли ці зміни осмисляються як позитивні, вони можуть бути оцінені як позитив. І все це теж відбувається завдяки персонам чи корпораціям. Примордіалісти не творять перспективи, їм важливо здійснити об'єктивний хід речей, а не змінити їх завдяки якійсь новій перспективі.
Тобто примордіалістський підхід, з точки зору мислення, обумовлює бачення інновацій як того, чим можна управляти щодо якого можна створювати системи фільтрації. Насправді інноваційні системи, які породжує саме примордіалістський підхід, призначені для того, аби відфільтрувати винаходи та відкриття на ті, які дають безпосередню і очевидну вигоду, і на ті, які не дають безпосередньої вигоди і ведуть до дуже радикальних змін в суспільстві, через які значна частина політиків, чиновників та бізнесменів втрачають свої владу, статки і власне свій високий статус.
Конструктивістський підхід в мисленні обумовлює бачення спонтанних інновацій як результату важкого переживання масштабних викликів, надзусиль по відповіді на ці виклики, важкої ситуації соціальних конфліктів, де частина суспільства навертається до інновацій радикальними засобами – переконанням, просвітою, емоційною спокусою, маніпуляцією, ізоляцією, насиллям і навіть фізичним знищенням.
З точки зору примордіалістів, інновації виробляються великими соціальними машинами – інноваційними системами – системно і послідовно. З точки зору конструктивістів, інновації це лише те, що виробляють окремі нарвані індивіди та безумні корпорації спонтанно і ризиковано.
З точки зору попередньої глави, примордіалістський підхід вважає необхідним оптимізацію та управління лише другим процесом, при цьому перший та третій процеси існують немовби самі по собі. А конструктивістський підхід вважає найбільш важливими продукування саме першого та третього процесу, де другий процес сильно залежить від політиків та менеджерів.
У чиновників, вчених та бізнесменів домінує примордіалістський підхід, тобто вони заняті фільтрацією відкриттів та винаходів з точки зору їх оптимальної еволюційної інтеграції в суспільство. Вони вважають, що інновації об'єктивні, що їх завжди можна замовити або запозичити, їх не цікавлять пошуки та муки інноваторів, а також для них неважливою є інтелектуальна проспектуалізація радикальних відкриттів та винаходів. Підтримувані ними інноваційні системи блокують конфлікти навколо радикальних відкриттів та винаходів за рахунок блокування самих цих відкриттів та винаходів.
Розрізнення підприємців як інноваторів, що заробляють на нових продуктах, та бізнесменів, що заробляють на вже соціалізованих продуктах, вводить Й.Шумпетер. Причому підприємцями можуть бути не лише люди бізнесу, але і політики та інтелектуали. Тобто Й.Шумпетер робить це розрізнення з позиції конструктивістського підходу.
У підприємців – підприємців з бізнесу, політиків-підприємців, інтелектуалів-підприємців – домінує конструктивістський підхід. Ці люди зазвичай мають мотивації на докорінну зміну суспільства щодо запропонованих інновацій. Відтак ці люди є генераторами соціальних конфліктів, революцій, конкурентних війн, окремих когнітивних атак і широких пропагандистських кампаній щодо сприйняття інновацій, широких процесів просвітництва і, зрештою, кампаній по культурному захороненню архаїчних з їх точки зору уявлень, ідей, підходів, соціальних структур, соціальних відносин (комунікації) тощо.
В міжкризовий період найбільшу небезпеку для суспільства предтавляють інноватори як носії конструктивістського підходу. В період кризи найбільшу небезпеку для суспільства представляють примордіалісти з їх інноваційними системами.
Один з моїх минулих текстів оповідав про те, як в США перед лицем нинішньої світової кризи придумали добровільно деконструювати (фактично зруйнувати) інноваційні системи задля появи та просування ризикових інноваційних корпорацій.
Тобто перед лицем кризи посилюється значення першого та третього процесів. Відтак з кризи не виходять завдяки систематизованій псевдоінноваційній діяльності чи через реформи за чужими зразками. З кризи виходять за рахунок персональних та корпоративних інноваторів, які продукують соціальні конфлікти, просувають інакше не тільки переконанням, але маніпуляцією та навіть примусом.
Хочеться сподіватися, що розвиток ЗМІ та соціальних мереж дозволяє нині уникнути не просто великих жертв, але і взагалі фізичного знищення тих, хто буде опиратися інноваціям.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
