Сергій Дацюк Філософ

Об'єднання в процесі перезаснування

17 липня 2018, 08:33

Українці можуть домовитись з ким завгодно, навіть з ворогом, окрім між собою. "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них" (Мтф. 18:20) І ця заповідь найпослідовніше не дотримується нами у суспільній справі, бо де два українця, там три гетьмани.

Основа Суспільного Договору

Суспільний Договір це найважча справа для українців. Тим більше, якщо домовлятися не про минуле чи теперішнє, а про майбутнє. Тим більше, якщо домовлятися про якісь нові підходи до співжиття.

Не проходить і дня, щоб мені аргументовано не доводили, що в Україні неможливо розробити та укласти Суспільний Договір. Але є великий смисл робити неможливі і перспективні речі.

Ми витратили чотири роки, аби зрозуміти, що традиційними засобами чи навіть реформами за чужими зразками гідності для всіх досягти не вдається. Тепер ми спробували розробити та прописати Основу Суспільного Договору, яка була затверджена на експертній Платформі 16-го липня 2018 року.

Ця Основа була написана інноваційним чином, бо там є Мета (суспільна чи національна), аргументація "навіщо потрібен Суспільний Договір", структура Суспільного Договору. Там є також інструменти зв'язності та устремлінь, що ніколи не використовувалися в інших традиціях – стратегічні орієнтири, установки, принципи співучасті в Договорі, опорні стратегічні ресурси (ставки), принципи перезаснування держави через Конституцію. Там є навіть проекти зачину – варіативний від концептуальної групи та в редакції Нікітіна та Жмеренецького.

Ми домовилися про те, що в основі Суспільного Договору будуть лежати принципи, а не цінності. Бо навіть одна взята до уваги цінність – Творець – не дозволила нам досягти домовленості. Адже справа тут не в тому, чи існує Творець (Бог, боги, Природа). Справа в трьох різних проблемах, які кожен для себе вирішує ціннісним чином. 1) Чи є остання інстанція; 2) Чи ця остання інстанція є трансцендентною; 2) Чи ця остання інстанція є над нами чи вона є просто поряд з нами.

Водночас є всього лиш дві цінності, які виявилися незаперечними для Суспільного Договору – гідність, бо за неї українці стояли і вмирали на двох Майданах і за неї ми ведемо війну нині, та інновації, бо чотири роки реформ за чужими зразками та ходіння по колу переконали нас у тому, що потрібні інновації.

Наш підхід – гідність через інновації – є майже неможливим для реалізації, тому цікавим і перспективним. Суспільний Договір це об'єднання України в процесі її перезаснування як республіки, причому в стані війни. Тобто лише надмірна складність ситуації дає нам маленький шанс перейти до інновацій та об'єднатися в нову Республіку.

Водночас Суспільний Договір укладається не одразу з усіма громадянами, а з тими, хто готовий домовлятися на рівні принципів. З тими, хто тримається за архаїчні цінності, договір заключити одразу важко. Потрібен буде процес договірного просвітництва та безлічі позитивних прикладів тих, хто доєднається одразу. Тобто шанс доєднатися пізніше матимуть усі.

Отже, людей об'єднують не цінності і не прагнення. Власе цінності та прагнення лише роз'єднують людей. Людей об'єднують принципи, які є спробою узагальнення нових уявлень про співжиття. А принципи це коротке вираження концепцій, які зв'язно описують модель чи навіть послідовний перехід від моделі до моделі. І чим більше складніша ситуація роз'єднання, тим більше складніші принципи можуть об'єднати людей.

Перегляди понять для Суспільного Договору

Багато понять з минулого, які ми вчили в школі чи ще недавно проголошували як базові, і які були основою наших знань про найкращі приклади соціальних інновацій, втратили своє притягальне значення: свобода, рівність, демократія, конкуренція.

Це не означає, що потрібно відкинути ці уявлення – це означає, що потрібно перейти на новий рівень розуміння цих уявлень.

Перший перегляд – не свобода, а самореалізація. Виявилося, що свобода, яка є практично в усіх конституціях країн світу, доволі норовлива для того, щоб її мати. Свобода може бути чисто формальною ("свобода від", "свобода для"). Свобода може бути пасивною, тобто наявною, але не використовуваною. Свобода може бути наданою, а не завойованою. Свобода може бути обмеженою, тобто існувати лише як свобода заданого ззовні вибору. Також свобода може бути зовнішньою можливістю, а не внутрішньою необхідністю.

Тому самореалізація є вищий рівень свободи. Самореалізація це активна зсередини себе можливість здійснення свободи, яка ззовні не задана. Самореалізація це не вибір з наявних альтернатив, а творення нової альтернативи. Самореалізація це завоювання права на свободу в реальності реалізовуваного.

Другий перегляд – не рівність, а недомінація. Рівності не буває ніколи. А от умова для її досягнення здобувається через відмову від домінування однієї волі над іншою волею в спільній договорній колективності. Але недомінування лише для тих, хто домовився про це недомінування та самореалізацію. Для інших – можлива рівність, якщо є хоч якийсь консенсус, або навіть домінування аж до прямої експансії, якщо ніякого консенсусу нема. Хочеш досягнути своїх цілей у громаді, не домінуй вольовим чином, а домовся. Хочеш досягти своїх корпоративних цілей, домовся з громадою.

Третій перегляд – не демократія, а співуправління та співволодіння. Представницька демократія скомпрометувала себе за останній час. Демократією доволі вправно навчилися користуватися олігархи, корупціонери та інші соціальні паразити. Відчуження влади у її представництві веде до корупції та державного монополізму. Нам потрібна не демократія, а реальне співволодіння суспільною власністю (не плутати з приватною) та реальне співуправління спільним надбанням, включаючи демонополізовані інфраструктурні послуги, які досі надає здебільшого держава.

Найвища наша мотивація – не життя і не щастя, а гідність. Це те, за що ми боролись на Майдані, і це те, що дасть нам можливість захистити нашу самореалізацію та недомінацію в стані війни. Навіть установки на щастя немає, тому що установка на самореалізацію означає, що кожен сам реалізує своє щастя. Не ставиться мета спільного щастя. Але смисл жити разом є.

Цей смисл жити разом полягає не лише у тому, аби боронити свою самореалізацію. Трохи підправляючи коментар у Фейсбук Михайла Каленчука, можна сказати: "Хто ми є (хто така громада)? – українці. Хто такий українець? – той, для кого самореалізація понад усе. Для чого нам бути разом? – щоб захищати свою самореалізацію."

Але цього не досить. Наш спільний смисл – колективний суверенітет над спільним майбутнім. Тобто здобувати суверенітет над майбутнім краще спільно.

Взагалі перенесення суверенітету з його територіального розуміння на часове є найбільшою революцію в розумінні стратегії – суверенітет над майбутнім є найпотужнішим суверінітетом, який лише може мати суспільство. Більше того, навіть територіальний суверенітет в Суспільному Договорі переглядається на користь цивілізаційної експансії, тобто на користь розширюваного суверенітету.

Саме тому Суспільний Договір є договір про динамічний процес з фіксаціями статичних етапів у вигляді окремих конституцій.

Отже ми вперше в історії намагаємося укласти Стратегічний Суспільний Договір, який опише на принциповому рівні процес зміни концептуально сконструюваних моделей. Ці моделі будуть задані не системно (детальний ідеологічний опис жорстко зв'язної системи), а на основі нових інструментів – стратегічні орієнтири, установки, принципи співучасті в Договорі, опорні стратегічні ресурси (ставки), принципи перезаснування держави через Конституцію. Вони забезпечать більшу гнучкість руху та фіксації його етапів.

Україна це не благо для громадян, не віра, не мета, а форма співжиття разом. Бо співбуття можливе і як життя, і як животіння. А ми вибираємо саме гідне співжиття.

Україна досі не вільна і не суверенна, бо таке завдання в стратегічному плані ніколи не ставилося. Україна перебуває в стані зовнішнього управління і часткової окупації ззовні. Стратегічна орієнтація на самовизначення в масштабі людства та експансія у світ дозволить подолати таку ситуацію.

Українці співпрацюють не з іншими націями, а з іншими громадами. Українці будують не глобальний світ чи економіку, а творять людство.

Українці творять не людську сім'ю, не людську націю, не людську цивілізацію, а саме людство, щодо якого ще немає узагальнюючого уявлення – що це таке і як це може називатися.

Ніхто не має громадянам забезпечувати їх добробут, окрім них самих – ні Уряд, ні Парламент, ні Президент. Але самореалізація на умовах співуправління, співволодіння, інклюзії, недомінації, масової співпраці та множинності дозволять самостійно здобувати добробут.

В той же час опора на ініціативу, інновації, інтелект, транстериторіальну мобільність, нові відносини власності, нові фінансові відносини дозволять здійснювати експансію у світ і захищати нашу модель співжиття.

Між недомінацією та експансією в моделі передбачено позицію еліти (можливо ордену), яка має регулювати їх співвідношення (міру).

Бачення Суспільного Договору як процесного

Мені сподобалося, як спробувала зрозуміти нашу концепцію Суспільного Договору Наталя Глоба, яка на Фейсбук опублікувала свою статтю, цитати з якої я наведу нижче. Єдине, що хочу виправити, так це те, що це не мої персональні наробки, а результат роботи концептуальної та редакційної груп укупі з багаторазовою критикою та прямою участю в розробці експертної Платформи.

"З усіх термінів, що визначають сферу застосування Договору (суспільство, народ, нація, громада) найбільш коректним виглядає Громада, яка дає узагальнене розуміння, з присутністю в ньому відносин зв'язності. З цієї позиції визначення Сергія Дацюка Громади як спільноти індивідуумів, об'єднаних символічною єдністю – представляється найбільш адекватним, оскільки воно включає факт наявності символічних відносин між людьми, які змушують їх триматися разом. Громади можуть бути різноманітними. Їх множинність визначається множинністю можливих символічних зв'язків між індивідами...

Суспільний договір існує завжди, коли є Громада. Він і є та символічна єдність, що трансформує просту множину індивідуумів у зв'язну – в Громаду. Суспільний договір об'єктивний рівно в тій мірі, в якій об'єктивна Громада, існує разом з Громадою, і може зникнути тільки разом з Громадою...

...Отже, якщо Суспільний договір є фіксація символічної єдності, то написати його означає зафіксувати, формалізувати як константу певний стан Громади на момент написання тексту. Питання: навіщо? Якщо він існує сам по собі разом з громадою? Яка від нього може бути користь, якщо він апріорі є статичним? Єдина гіпотетична корисність – отримати відповідь на питання: хто ми є, і що для нас в цьому договорі погано.

Другий підхід – не менше природний – написати Новий Суспільний договір. Тоді в цій семантиці він теж повинен бути статичним, фіксувати певний стан, якого ми хочемо досягти. Питання про коректність його написання залишимо за дужками. І тут виникає фундаментальна проблема його легітимності. В силу ряду причин українській Громаді неймовірно складно його прийняти, якщо оферта договору йде ззовні, а не народжується всередині Громади як її власне дитя...

Ці два підходи – різні, але ідентичні у своїй статичності. Обидва підходи пропонують фіксацію деяких точок А і В у деяких умовних координатах: виходимо з точки А і йдемо в точку В. Слабкість обох підходів в практичній неможливості в короткий термін адекватно описати координати обох точок.

Сергій Дацюк пропонує третій варіант, абсолютно не традиційний для професійних творців концепцій і проектів. Він пропонує написати не старий або новий Суспільний договір, а описати спосіб переходу від старого до нового, формалізуючи при цьому не всю сукупність відносин в Громаді, а фіксуючи увагу лише на аспектах, які ідентифікують цю трансформацію...

В цьому випадку, немає необхідності формалізовувати в повному обсязі як модель сучасного, так і модель майбутнього. Досить прийняти допущення багатоваріантності майбутнього і зафіксувати лише ті критерії (принципи), відповідність яким не дозволить відхилитися від обраного курсу. Це своєрідне русло річки, що обмежує розтікання води і задає динаміку її руху...

Як приклад, наведемо принцип недомінації. Чому він такий важливий? Тому що домінування призводить до монополії, а вона здійснює насильство. Кожен день ми відчуваємо насильство олігархів у вигляді тарифів, волюнтаризм і жадібність чиновників призводять до грабунку країни і несправедливості на всіх рівнях суспільства, монополізація управління країною приводить до її деградації і так далі.

Тепер уявімо собі послідовне перетворення Громади, в тому числі і влади як її елементу, за якого кожен крок вивіряється через зниження домінування...

Домінування держави над Громадою, отримане нами у спадок від колишніх часів, призвело до того, що держава, щойно створена в 1991 році, негайно узурпувала владу, закривши соціальні ліфти і усунувши доступ своїх громадян до всіх суспільних ресурсів. Слідом за встановленням монополії, держава перетворилася на корпорацію, єдиною метою якої є нажива.

Розрубати цей вузол одномоментно неможливо. Можна лише поетапно одночасно знижувати персоналізацію і посилювати роль Громади на всіх рівнях...

Отже, нам пропонується не конкретний проект майбутнього, а спосіб його побудови. Це принципово інша оферта, ніж все, що пропонувалося в минулому. Мор, Маркс, Кропоткін, Норт пропонували конкретні проекти, які не вказували спосіб їх досягнення (виняток – Маркс з його туманною концепцією світової революції). Слабкість і утопічність такої оферти – в неможливості точного передбачення параметрів майбутнього, в його сингулярності. Майбутнє приходить, і сильно відрізняється від передбаченого, причому, в гіршу сторону.

Суть нової оферти – пропозиція взяти компас у вигляді Нового Суспільного Договору, стати на дорогу і почати йти, весь час звіряючись з компасом. Ми не знаємо, як буде виглядати наш новий світ, але у нас є шанс, що він буде точно кращим.

Нам пропонується почати рух настільки, наскільки ми здатні. Нехай пішки, нехай на допотопному возі – але вперед. Підхід хороший і тим, що передбачає пересадки. Точки, коли ми, в черговий раз змінивши Конституцію, пересядемо з воза на автомобіль, а потім побудуємо літак.

Виходячи з суті оферти, я б перестала називати її Договором. Договір завжди означає закриття оферти. Значно краще підходить Декларація як відкрита в тривалому проміжку часу оферта...

Мало того, принцип множинності передбачає композицію різних моделей на будь-якому з рівнів еволюції. Це означає, що перевірка на сумісність, критеріальна оцінка роботи системи повинні проводитися на кожній ітерації...

Перед нами відкривається можливість зробити свою країну, а може, і весь світ, краще. Без крові і потрясінь. Просто повернути собі Україну. І зробити її територією гармонії і щастя простих людей. І останнє. Хочу закінчити свою тривалу репліку добре відомою фразою: Дорогу здолає той, хто йде."

powered by lun.ua
Коментарі — 76
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 19:37
IP: 35.235.225.---
Muzikaa:
Нехай інші нації, цивілізації, народи, громади, тощо творять/розвивають свої версії людства (демократію, комунізм, соціалізм, тощо) – їм теж необхідно своє порівнювати з чимось іншим достойним.
Тут постає ще одне цікаве методологічне питання:-) Якщо "їм теж необхідно своє порівнювати з чимось", то мають бути крітерії порівняння, яки хтось або Щось має встановити. Тоді це хтось або Щось буде домінувати над процессам творення людств. Що ж робити?

Доречи, а навіщо порівнювати себе з іншим? Це ж конкуренція.
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 19:30
IP: 35.235.224.---
Anatol Zubenko:
Oleg Chemerchenko:
Anatol Zubenko:
Оце один я не розумію,про що пише Дацюк? Який договір, хто з ким?
В пана Дацюка мова йде про розробку формального тексту
І це вам нічого не нагадує? Наприклад: масонів,Комуністів, сіонських мудреців і так далі...
Нагадує, а шо?
Muzikaa _ 17.07.2018 19:27
IP: 195.234.69.---
Критика тези – "Українці творять не людську сім'ю, не людську націю, не людську цивілізацію, а саме людство, щодо якого ще немає узагальнюючого уявлення – що це таке і як це може називатися."
Зазначена теза суперечить "недомінації" – тому Українці повинні відмовитися від домінування у творенні людства, але мають право на самореалізацію у творенні своєї версії людства – і таким чином внести свій вклад для всього людства (таким чином бути корисним для всього людства) – ніхто ідеалу не знає – все пізнається у порівнянні.
Нехай інші нації, цивілізації, народи, громади, тощо творять/розвивають свої версії людства (демократію, комунізм, соціалізм, тощо) – їм теж необхідно своє порівнювати з чимось іншим достойним (за рівнем) для порівняння. Ніхто ідеалу не знає – все пізнається у порівнянні.
Також, необхідно відмовитися від назви своєї версії людства – як людство, і дати, наприклад, їй назву – "відповідальне суспільство" – і це тільки назва (тм).
Anatol Zubenko _ 17.07.2018 19:21
IP: 94.153.158.---
Oleg Chemerchenko:
Anatol Zubenko:
Оце один я не розумію,про що пише Дацюк? Який договір, хто з ким?
В пана Дацюка мова йде про розробку формального тексту, який зафіксує true-vision проекту "Поновлене людство". Розробниками вважається, що після його завершення та публікації усі, хто з ним погодиться – ввійдуть у Громаду Поновленого Людства, яка буде позаетнічною, позанаціональною, позарасовою, внерелегійною, і яка нарешті спроможеться приєднати до себе якщо не усих, то більшість мислячих, не обов'язково антропного походження. Ті, хто відмовиця від підписання – нехай як хочуть так і будуть, але якщо вони будуть заважати інтересам Громади – мають бути примушені до чогось.
І це вам нічого не нагадує? Наприклад: масонів,Комуністів, сіонських мудреців і так далі...
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 19:16
IP: 35.235.225.---
Anatol Zubenko:
Оце один я не розумію,про що пише Дацюк? Який договір, хто з ким?
Структура цього тексту передбачує опис віх, які мають бути досягнуті у ході становлення поновленого людства. Кожна досягнута або майже досягнута віха має бути освячена новою Конституцією.
Головний акцент документу робиться на Принципах, які мають діяти на шляху від однієї віхи до іншої. Тобто, якщо ви не згодні з Принципами, – не бути вам у Громаді Поновленого Людства, а якщо згодні да дотримуєтесь у свойому житті – то буде вам щастя.
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 19:10
IP: 35.235.225.---
Anatol Zubenko:
Оце один я не розумію,про що пише Дацюк? Який договір, хто з ким?
В пана Дацюка мова йде про розробку формального тексту, який зафіксує true-vision проекту "Поновлене людство". Розробниками вважається, що після його завершення та публікації усі, хто з ним погодиться – ввійдуть у Громаду Поновленого Людства, яка буде позаетнічною, позанаціональною, позарасовою, внерелегійною, і яка нарешті спроможеться приєднати до себе якщо не усих, то більшість мислячих, не обов'язково антропного походження. Ті, хто відмовиця від підписання – нехай як хочуть так і будуть, але якщо вони будуть заважати інтересам Громади – мають бути примушені до чогось.
Anatol Zubenko _ 17.07.2018 18:16
IP: 94.153.158.---
Оце один я не розумію,про що пише Дацюк? Який договір, хто з ким?
Гучок Володимир _ 17.07.2018 17:50
IP: 37.54.234.---
Гучок Володимир:
Інколи варто посперечатись навіть з собою...
Гучок Володимир _ 17.07.2018 17:47
IP: 37.54.234.---
Oleg Chemerchenko:
В сім"ї майже завжди є стимули...
Гучок Володимир _ 17.07.2018 17:45
IP: 37.54.234.---
Anatol Zubenko:
Декларація – не стимулює, не надихає, не мотивує...
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:27
IP: 35.235.225.---
Anatoly Kononyuk:
+1
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:27
IP: 35.235.224.---
Пробачте, не вказав що людина самореалізується в сім'ї.
Кожна сім'я створює (або не створює) новий орагнізм, нового суб'єкта у суспільстві. Вона також виживає як і поодинока людина, в неї також є цілі та свободи. Єдине, що відрізняє сім'ю від поодинокої людини – наявність вижавання батьків у дітях. Якщо дитина та іншими діти знаходиться у відносно рівних правових відносинах з суспільством, якщо батьки має відносно рівні права, то відносини батьки-діти мають сутєве обмеження, обумовлене прагненням батьків вижити через дітей. І це досить важливий аспект, який обов'язково має бути "експертним середовищем", якщо воно хоч трішечки себе поважає.
Anatoly Kononyuk _ 17.07.2018 17:13
IP: 93.72.66.---
Предлагаю в Суспільному Договорі использовать только и только однозначно толкуемые понятия
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:11
IP: 35.235.225.---
Проте, додам що реалізації у якості силовика, секс-символа, морального та наукового авторитетів, духовного авторитету – явно співвідносяться з напрямками внутрішньої самореалізації. А ось шлях власника та владноможця – ні. Це – суттєво суспільно обмежені шляхи.
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:09
IP: 35.235.224.---
Зрозуміння поняття "зовнішньої самореалізації" також спирається на поняття стану людини, але не виживаючої людини, а людини у суспільтві/людстві/усьому живому. Це дуже обширна тематика, у рамка коментів до блога і так вже забагато букв, тому окреслю лише деякі напрямки. Самореалізація людини у суспільстві можлива як:
- силовика (поліцейський, спорстмен)
- секс-символа (фотомодель)
- морального авторитета (етика)
- наукового авторитета (наука)
- духовного авторитета (релігія та естетика)

Є ще дві надзвичайно цікаві лінії самореалізації – властника (торба з грошами) та владноможця. Але про це як небудь в інший раз:-)
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:08
IP: 35.235.225.---
Перед тим як продовжити задамось питанням – а для чого людині взагалі змінювати свою свободу, чому її не влаштовує наявний стан? У наявному стані людина вже має певний набір свобод, але інколи виникають ситуації, де людина має діяти заради досягнення своєї, суб'єктивної цілі під певними об'єктивними обмеженнями, що приводить до неефективносіті процесссу досягненя цілі з точку зору діючої особи (суб'єктивної неефективності). Ось цей конфлікт, між суб'єктивною неефективністю та суб'єктивним прагненням до мети і є тим, що породжує прагнення до змін стану, до самореалізації.

Тем не менш – продовжимо. Поглянемо для початку на внутрішню самореалізацію. Що це таке? Внутрішній стан людини маємо розглядати як сукупність фізичного, психічного (включаючи інтелектуальне) та духовного здоров'я, тому "самореалізовуватись" жива людина може аж у 3х напрямках.
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:08
IP: 35.235.225.---
Інший "ляп" – самореалізація – це не можливість, а реалізація якоїсь можливості суб'єктом. Тому корректніше – "самореалізація – процесс зміни свободи суб'єкта". "Активна зсередини можливість" – це можливість, яка сама себе реалізує, тобто, активність, що сама стає суб'єктом, зливється з суб'єктом в єдине ціле.

Тому "самореалізація – це процесс зміни свободи суб'єкта, що реалізується самим суб'єктом".

Тепер, коли маємо дещо виправлене поняття самореалізації, можемо взяти в руки трішечки філософії, та погратись з нею. Але гратись будемо не з трансцендентним, а з реальною людиною.
Перше питання, яке дійсно важливе – чи є самореалізація суб'ективною, чи об'єктивною? Відповідь миттєво знаходиться, коли спам'ятаємо, що йдеться про зміну стану людини. Термін "стан" – багатозначний, тому маємо розділити поняття самореалізації на внутрішню та зовнішню, суб'єктивну та об'єктивну.

Все, вся філософія пана Дацюка – обфілософилась, тобто, обманіпулювалась.
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:07
IP: 35.235.225.---
Тепер дивимось, що в пана Дацюка:
1) "...Самореалізація це... можливість здійснення універсалії культури..."? Задана ззовні, обумовлена принадлежністю людини до конкретної культурі у конкретний час.
2) "...Самореалізація це... можливість здійснення законодавчої норми..."? Задана ззовні завконодавчою нормою.
3) "...Самореалізація це... можливість здійснення стану людини..."? Формально, прокатує.

Тоді, як не крути в пана Дацюка самореалізація – це можливість здійснення стану людини, яка (можливість) ззовні не задана. Тобто, завдяки рефлексії людина оцінює свій стан, виконує цілепокладання, та цілеспрямовано здійснює свій стан завдяки тому, що має таку можливість. Але ж людина кожну мить і так є у якомусь стані, тому слід говорите не про здійснення стану, а про зміну стану, а значить треба говорити не "Самореалізація це активна зсередини себе можливість здійснення свободи", а "самреалізація – можливість зміни суб'єктної свободи".
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:07
IP: 35.235.224.---
"...Тому самореалізація є вищий рівень свободи. Самореалізація це активна зсередини себе можливість здійснення свободи, яка ззовні не задана. Самореалізація це не вибір з наявних альтернатив, а творення нової альтернативи. Самореалізація це завоювання права на свободу в реальності реалізовуваного..."

Про демагогію та маніпуляції. Розберемо лише цю, невеличку цитату.
"...можливість здійснення свободи..." Яку свободу має на увазі пан Дацюк – він не каже, і з контексту статті цього не видно.
Дивіться самі:
свобода у філософії – універсалія культури суб'єктного ряду, що фіксує можливість діяльності та поведінки за умов відсутньості зовнішнього цілепокладання;
свобода у праві – законодавча норма, що декларує дозволеність певної поведінки людини;
Найбільш загальне поняття свободи – стан людини, у котрому саме ця людина є причиною своїх дій.
Oleg Chemerchenko _ 17.07.2018 17:06
IP: 35.235.224.---
Михайло Довгий:
+1
Михайло Довгий _ 17.07.2018 15:16
IP: 188.190.0.---
Нашихбють:... Тільки сліпець не бачить, як ми швидкими темпами та впевнено падаємо на дно...
Якщо Ви втратили гідність та потугу на інновації, то Ваше падіння на дно – це спосіб Вашої самореалізації. Тільки не треба свій власний стан приписувати громаді.
Anatoly Kononyuk _ 17.07.2018 13:54
IP: 93.72.66.---
Как автор многотомной работы "Понятология", предлагаю Суспільний Договір начать со следующих базовых понятий и их определений:
- громадянин (України),
- сім'я,
- громада,
- регіон (сукупність громад),
- держава.
Нашихбють _ 17.07.2018 13:12
IP: 212.90.52.---
Час від часу читаю публікації Сергія Дацюка, розумний дядько, однак на сьогодні така філософія не актуальна та не цікава. Тільки сліпець не бачить, як ми швидкими темпами та впевнено падаємо на дно, дякуючи нинішнім, переплюнувших януковичів, мафіозі при владі та тим імбецилам з полудами на очах, що підтримують безпрєдельщиків на радість ворогам України.
Anatol Zubenko _ 17.07.2018 11:59
IP: 35.235.226.---
Віктор Гриценко:
// я б перестала називати її Договором. Договір завжди означає закриття оферти. Значно краще підходить Декларація

Колись вже була використана назва подібного договору-декларації: Завіт.
Уточнюючи якість поточного договору: Надновий Завіт.
Ага-ага, а ще краще-заповіт, пишіть заповіт розумники...
Volodymyr Tkachuk _ 17.07.2018 10:38
IP: 77.123.160.---
Ці принципи розписані в працях Наталії Яковенко "Паралельний світ" та "Дзеркала ідентичності" і в Наталії Старченко "Честь, кров і риторика" як основа української шляхетської демократії до половини 17ст. Ну і не варто забувати, що ті принципи є в працях українських мислителів від Оріховського та Вишоватого до Шевченка та кирило-мефодієвців. Сама спроба замовчування цього українського фундаменту НСД є досить сумнівна і не зовсім коректна, хоча причини її зрозумілі.
Україна та Європа1065 Aтака Путіна1187 Корупція1288 Уряд реформ392 тітушки18
ОСТАННІ ЗАПИСИ
Віктор Уколов

Стартувала PR-кампанія за зняття санкцій з Росії?

Олексій Гарань

Скільки посад голів комітетів віддала опозиції правляча компартія у 1990 р.?

14
Ірина Федорів

До уваги голови КОДА: Даніш в суді завалює експертизу по каналізації на Бакала

3
Айдер Муждабаєв

Россияне устали от Путина. Это правда. Им нужен Сталин

8
Дмитро Яблоновський

Державні монстри – вбити чи розчаклувати?

3
Сергій Лямець

Авакова и Супрун оставить в правительстве? Зеленский и команда – вы серьезно???

17
Ірина Федорів

Вода з фекаліями: що дала нарада в голови ОДА

12
Артем Петренко

Шанс вырваться из ловушки бедности. Или почему важно, чтобы у Зеленского получилось

24
Сергій Лямець

Коболев получает $1 млн в месяц. Укрзализныця закупает дизель у олигархов. Так зачем нам независимые набсоветы???

7
Сергій Лямець

Зачем Зеленскому стукачи. Что говорит здравый смысл об инициативе платить 10% за доносы

13
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter