Подолання корупції в обороні – більше не пріоритет для уряду
В умовах пандемії питання оборони відступили на другий план, однак саме зараз відбуваються події, які після карантину можуть поставити нас перед фактом неспроможності відповідати на давно відомі загрози національній безпеці.
Те, що оборона – одна з найбільш корумпованих сфер, не потребує додаткового пояснення. Наслідки всеохоплюючого зараження нею сфери оборони всі бачили у 2014 році – коли виявилось, що армії в нас немає. Тобто корупція безпосередньо впливає на обороноздатність, і якщо основне завдання Міноборони – забезпечувати обороноздатність, це вимагає цілого комплексу цілеспрямованих заходів для зниження рівня корупції.
В попередній програмі уряду зниження рівня корупції в обороні було визначено як одна із 5 пріоритетних цілей саме тому, що вона має безпосередній вплив на обороноздатність. Але в новій програмі Кабміну немає слова про боротьбу з корупцією в обороні. Підкреслюю: Кабмін зобов'язується боротись з корупцією в публічних послугах для забезпечення ефективної держави, але не з корупцією в обороні для забезпечення безпечної країни.
"Боротись з корупцією – не справа Міноборони", сказав мені новий міністр в нашій єдиній розмові як тільки обійняв міністерське крісло. Що означає така кардинальна зміна, в чому вона вже проявляється і які матиме наслідки?
Попереднім керівництвом Міноборони було розроблено антикорупційний план дій з конкретними заходами, спрямованими на усунення умов корупції, забезпечення невідворотності відповідальності і виховання нетерпимості до корупції. Були сформульовані стратегічні рішення, які в перспективі 2-3 років малі б змінити принципи функціонування, і паралельно відбувалась робота із розробки тактичних рішень, які точково мали усунути причини типових порушень.
Раніше вже писала про ініційовану мною як радником Міністра оборони на початку цього року роботу з розробки рішень для усунення причин типових порушень і корупційних ризиків. Робота, яка була розпочата в Міністерстві, але закінчена вже поза ним, в результаті якої було напрацьовано більше 20 проектів рішень від доручень і наказів міністра до постанов Кабміну і законопроектів в сферах діяльності Міноборони, які десятиліттями страждали від корупції: закупівлі, споживання пального, державні підприємства, будівництво/житлове забезпечення і землі оборони.
Якщо коротко, то наприклад, в закупівлях стратегічно передбачалось повністю змінити принципи і підходи до оборонних закупівель. Лаконічно і зрозуміло різницю сформулював мій колега в Міністерстві Артур Переверзєв, який займався питанням реформи оборонних закупівель, як "купуй те, що потрібно", замість "купуй те, що виробляється". Було розроблено новий законопроект про оборонні закупівлі, який вже був прийнятий в першому читанні; було створено нову структуру Центр оборонних закупівель, яка в перспективі 1-1,5 роки мала перебрати на себе всі закупівлі від погрузлого в корупційних скандалах департаменту державних закупівель Міноборони, і передбачено створення окремого Директорату з оборонних закупівель, який після запуску мав займатись формуванням політики з оборонних закупівель.
Тактично треба було вирішувати проблеми відкритих закупівель, пов'язані зі зловживанням закупівель за переговорною процедурою (За наявною статистикою за 2019 рік через прозорро проведено більше 22 тис процедур очікуваної вартості майже 36 млрд грн, майже половина з яких за переговорною процедурою), неякісно виписаними або під конкретного виробника технічними специфікаціями, неефективними і неоднаковими для різних предметів закупівель процедурами контролю якості, відсутністю єдиних практик для проведення закупівель, повторна участь у тендерах підрядників, нечітко виписаними обов'язками, можливим конфліктом інтересів і відсутню відповідальності в голови і членів тендерного комітету можливий. На вирішення цих проблем були розроблені низка проектів документів (зміни до положення про тендерний комітет МОУ; методичні рекомендації щодо ведення списку учасників процедур закупівлі, які вчинили порушення; зміни до порядку здійснення перевірки зразків предметів речового майна і тд).
Але ці рішення матимуть системний результат тільки тоді, коли продовжується рух на стратегічні реформи, в чому виникають сумніви, коли новий міністр "забуває", наприклад, включити Центр оборонних закупівель до нової структури Міноборони. Доля нового закону про оборонні закупівлі теж опинилась під питанням, ймовірно, за його підтримки, як і доля директорату з оборонних закупівель. Тобто реформа як така опинилась під загрозою зриву щойно в міністерстві змінилось керівництво.
Інший напрям – забезпечення військ паливно-мастильними матеріалами (ПММ) . Складний процес, який включає кілька основних складових: планування, закупівля, поставки, зберігання, розподіл і споживання. Бюджетні видатки на ПММ складають мільярди гривень. Очевидно, що без ефективних механізмів контролю величезні кошти, які витрачаються в багато етапів, на яких задіяна значна кількість людей, швидко стають предметом масштабної корупції і масових розкрадань пального. І найбільш ефективний спосіб цей контроль забезпечити – це максимальна автоматизація і прозорість.
Тому стратегічно передбачалось автоматизувати логістику пального. Паралельно велася робота із виявлення точкових проблем і розробки рішень для їх усунення. Наприклад, для вирішення проблем закупівлі пального за завищеною ціною, в тому числі через те, що Міноборони не реалізує право на пониження ціни, недієвого інструменту гарантій від постачальника і неефективні санкції за порушення умов договорів постачальниками були розроблені проект типового договору постачання, який запроваджує порядок визначення ціни та її зміни і врегульовує ситуації порушення контрагентом своїх зобовязань, а також проект типового договору забезпечення, який посилює забезпечення виконання зобовязань через заміну банківської гарантії на забезпечення грошовими коштами на рахунку Мінборони, та проект доручення, який зобов'язує моніторити ціну на ПММ, звертатись до контрагента у випадку її зменшення і звітувати про цю роботу.
Втім вирішити системно проблему можна лише автоматизацією – тестування елементів такої автоматизованої системи мало завершитись навесні, але результати, як і подальша доля наразі невідомі.
Ще один напрям - державні підприємства. Раніше я писала, що більшість ДП, які були створені для того, щоб забезпечувати потреби МОУ та ЗСУ, не виконують завдання, для якого створювались, зате перетворились в розсадник корупції, через які державі наносяться десятки мільйонів збитків.
Там страшний бардак, формуванню якого сприяла багаторічна відсутність будь-якої стратегії в управлінні держпідприємствами, дискреційні повноваження посадових осіб, які на власний розсуд, без чітко визначених критеріїв, приймали рішення, неефективна кадрова політика, відсутність відповідальності і неврегульовані процеси управління.
Тому стратегічно було передбачено скорочення кількості ДП щонайменше втричі. Для визначення які мають залишитись, а які ні, був розроблений проект завдання на стратегічний аудит, який мав дати відповіді не тільки про реальний фінансовий стан, але й про порушення і перспективи.
Окрім того, проблемою є непрозорий доступ до посад керівників ДП. Фактично, через дискреційні повноваження з призначення керівників держпідприємств в Мінстерстві в попередні роки була створена неформальна вертикаль на чолі з держсекетарем. Тому серед цих рішень – новий порядок призначення директорів за конкурсом, спрямований на вирішення проблеми непрозорого доступу до управління ДП і визначає виключну підставу та спосіб призначення керівника; інструмент зовнішнього контролю за процесом відбору; механізм перевірки професійних компетенцій претендентів.
Але що показово, наприкінці 2019 Кабінет міністрів за поданням Міністра оборони звільнив держсекретаря, після чого кілька місяців тривав конкурс, який проводило нацагентство з питань держслужби, і який закінчився якраз в момент зміни міністра. І що зробив новий міністр? Правильно – повернув звільненого держсекретаря на посаду і віддав йому знову держпідприємства. Тому виникає закономірне питання: чи можна трактувати такі кадрові рішення нового міністра інакше, ніж бажання зберегти існуючу неефективну систему?
Те саме стосується й інших сфер, земель оборони, будівництва і житлового забезпечення, де розроблялись стратегічні і тактичні рішення.
Окрім того, антикорупційний план дій включав запровадження ефективної системи внутрішнього контролю і управління ризиками. Ціль такої системи – виконувати завдання у найбільш ефективний, результативний і економний спосіб, оптимально використовувати ресурси та зберігати їх від втрат, псування, незаконного або неефективного використання; попереджати потенційні порушення; забезпечити дотримання законів на всіх рівнях і етапах прийняття рішень – іншими словами, створити умови, які попередять втрати ДО того, як вони відбудуться.
У сфері оборони це особливо важливо, бо тут мова йде не тільки про втрату ресурсів (грошей, майна), але й людських життів і, як ми вже переконались, навіть територіальної цілісності держави. Власне, управління ризиками було передбачено в річній національній програмі Україна-НАТО 2020, яку ще на початку року затвердив уряд і передав на підпис президенту. В тому чи іншому форматі такі управлінські системи використовують практично більшість всіх найсучасніших армій світу. Очевидно, системи управління ризиками функціонують у військових відомствах країн-членів НАТО не тому, що їм більше нема чим зайнятись.
Величезна подяка колишньому американському раднику Міноборони Стівену Сільверстейну і українським експертам проекту "Супровід урядових реформ в Україні", які допомогали організувати роботу, в результаті якої підрозділами Міноборони було напрацьовано більше 1000 ризиків. Втім для того, щоб вивести систему управління ризиками на рівень аналогічних систем держав-членів НАТО, необхідно багато цілеспрямованої роботи.
Ми також налагодили безпредентну співпрацю з правоохоронними органами. Як радник міністра я, наприклад, входила до окремої робочої групи з розслідування і попередження злочинів в оборонній сфері, і всіляко сприяла в розслідуваннях десятків кримінальних проваджень, не кажучи вже про матеріали, які міністерство направляло до правоохоронних органів фактично в автоматичному режимі, і роботу з викривачами корупції, яких почало більшати зі збільшенням довіри до керівництва, яке не тільки декларувало, але й завжди намагалось оперативно відреагувати на звернення.
І це тільки деякі з напрямків, як і в будь-якій іншій справі, наскладніший етап завжди оцінити ситуацію, правильно сформулювати задачу і запустити процес, але коли він вже запущений, кардинальна зміна пріоритетів може мати непоправні наслідки. І головне - незрозуміло чому це ратом перестало бути важливим.
Як колишньому раднику з антикорупційної політики, у мене вже немає іншої можливості донести до нового міністра важливість цих напрямків інакше, ніж публічно, але на щастя, в Україні активне громадянське суспільство, і я дякую громадським організаціям, з якими ми співпрацювали: Разом проти корупції, StateWatch, НАКО, підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні яких зробила можливою роботу громадських експертів над розробкою рішень, про які вже йшлося вище, і які вже включились або включаться в адвокацію цих питань і рішень.
Подолання корупції – необхідна умова виконання державою своїх функцій. І якщо функція Міноборони забезпечувати обороноздатність, значить, подолання корупції в обороні, яка цю обороноздатність підриває, – одне із пріоритетних завдань Міноборони, без вирішення якого на реформування МО можна не сподіватись. А це означає відсутність сучасної і ефективої армії, загрози смертей, втрати територій, втрати підтримки міжнародних партнерів по анипутінській коаліції і неможливість спротиву російській агресії. І мені незрозміло, чому для уряду це перестало бути пріоритетом.
Детальніше про все - на відео з брифінгу в Украінформ сьогодні
