18 червня 2011, 17:45

18 червня. Особливий день.

Чи можлива "спільна історія" самої України?

Надибав в інтернеті цікаву позицію українського історика, автора книги "Украинский НАЦИОНАЛИЗМ: ликбез для русских" Кирила Галушки стосовно трактування української історії. Повністю розділяю цю думку, тому не можу не поділитись.



Кирило Галушко: "...В сучасних політизованих суперечках з приводу інтерпретації українського минулого – коли з ким "дружили", коли і з ким проти кого воювали, що було "правильним", а що "неправильним", хто – герой, а хто зрадник (і кого і чого саме) часом губляться підстави здорового глузду. Це не означає, що дражливих тем треба уникати – принаймні з тої причини, що це вочевидь неможливо. Історія тим і є зручною для політиків, що вимагає мінімальних інвестицій: подія, що вже відбулася десятки чи сотні років тому без жодної участі її сучасного апологета чи критика, може бути потужною політичною зброєю. Заіржавілі мечі минулого відчищуються, вигострюються і знову починають збирати свої жнива на сучасному полі політичної боротьби. "Жертви" їх тепер вже аж ніяк не криваві: їх вимірюють кількістю бюлетенів, кинутих до виборчих урн.

Але будь-якій людині зрозуміло, що це – зброя взаємопоборення. Ідеологічні суперечки свідомо чи мимоволі виводять на чоло історичного інтересу країни події, які загострюють внутрішній міжгромадянський світоглядний конфлікт, який останніми роками неодмінно упадає у каламутний потік російсько-українського "історичного конфлікту". А до усвідомлення засадничих підстав останнього половина населення просто неготова через своє розпливчасте розуміння "українськості" (коли це? Звідки це?). Цій частині нашого громадянства простіше жити в шаблоні радянських міфів, адже все одно їм не було надано якихось дороговказів щодо того, що саме зробило Україну Україною – бо до української школи вони вже не ходять, а дорослих у нас вчать життю лише російські телесеріали. І мимоволі ловиш себе на думці, що є історичні теми і сюжети, приречені поки що на запрограмоване псування настрою від взаємного нерозуміння. А чи існують натомість якісь "політично нейтральні події", які, тим не менш, не полишають долю України осторонь, а навпаки, інтегрують, зміцнюють уявлення про "спільне історичне минуле" не "України і Росії", як декому хочеться, а самої України?

Чи настільки у нас сьогодні геть усе минуле автоматично конфліктне та неприйнятне "спільному загалові"? У будь-якій країні існує цикл щорічних відзначень і свят, які зміцнюють почуття спільної долі громадян, – чи можливе таке в Україні за будь-якого режиму і партії? Може варто спробувати, поверхом нижче актуальних суперечок на телешоу і зовнішньополітичних орієнтацій, збудувати в країні уявлення про минуле, яке було б прийнятним для більшості українців і водночас не псувало нам усі наші багатовекторні "добросусідства"? Хтось скаже: це здача принципових позицій! А я скажу, що є люди, які професійно без нашої участі й так будуть займати ці позиції і заробляти політичний капітал. Ми можемо комусь із симпатизувати, когось зневажати, але нам потрібний спільний ґрунт під ногами, або ж стійкість човна, поки численні капітани його розгойдують.

Наприклад, питання українськості Давньої Русі мне більше турбує не в тому сенсі, чи існувала "давньоруська народність" і чи була це "спільна історія України і Росії". Мене цікавить, щоб українці просто вважали її своїм безпосереднім минулим – до появи "класичних українців" козаків, розуміли, що ми досі ходимо по стародавній Руській Землі. А що там собі думають у Кремлі – то їхня справа. Просто гуртом второпати, що Давня Русь, русини та українці – то наш шлях, а не чийсь чужий. Чи розколе нашу країну відзначення факту перемоги Ярослава Мудрого над печенігами, на місці якої князь збудував Святу Софію? Навряд, і це вочевидь славна звитяга нашої зброї. І немає у печенігів тепер свого МЗС, щоб засилати нам гнівні ноти протесту. Чи зіпсує настрій мешканцям півдня і сходу відзначення перемоги Данила Галицького над лицарями Тевтонського ордену під Дорогичином у 1238 р.? Чи участі русинів-українців у битві під Грюнвальдом 1410 року? Чи образить галичан регулярне святкування звільнення Наддніпрянщини з-під влади татаро-монголів литовсько-українськими військами князя Ольгерда у битві під Синіми Водами у 1362 році? Звісно, що навряд, – а паралельно з нашої свідомості почне зникати Куликовська битва 1380 р., яка, як відомо історикам на відміну від загалу, аж ніяк не стала такою, що когось звільнила. Але вона відома геть усім з радянської школи, а Сині Води – ні. А якщо йти далі? Хто щось скаже проти взяття Кафи Петром Сагайдачним? Навіть наші співгромадяни кримські татари навряд, – адже Кафа не була частиною їхнього ханства і належала Османській імперії. І цей перелік можна продовжувати.

То може варто нам, кому не байдужа єдність українського громадянства, витворити і запропонувати державі такий цикл офіційних відзначень і публічних подій, який об'єднає емоцією спільної історичної перемоги і львів'янина і донеччанина? Поміркуймо!

А з чого почати? Я б радив, звісно, з витоків. На вулиці червень, а саме на цей місяць припадає унікальна для нашої давньої історії річ – точна конкретна історична дата на тлі купи гіпотез і припущень. Візантійський рукопис лапідарно згадує: "В царювання Михаїла... 18 числа червня місяця, у 6368 [860] року, на п'ятому році його правління, прийшли роси з двомастами кораблями...". А інші джерела скажуть нам, що досі це був "невідомий народ", але його нахабний напад на Константинополь, найбільше місто Європи, вочевидь вивів наших предків на історичну арену. Цілу купу емоцій і подробиць дадуть нам і промови тодішнього патріарха Фотія, який був свідком облоги. Далі історики можуть сперечатися, скільки там було вікінгів, а скільки наддніпрянських слов'ян, ким був сам Аскольд, але у будь-якому разі, за нашою літописною традицією Аскольд, – це київський князь, який правив до Рюриковичів. І поки не прийшов з півночі зі своєю дружиною Хельг-Олег, історія Аскольда – це виключно українська історія, а його похід – перша зафіксована дата історії Київської держави. Зі справжнім святом, земляки, – бо через цю подію ми не посваримося!"

powered by lun.ua

Як скорочували українське військо

Чисельність Збройних Сил України визначається законами. У спадок від Радянського Союзу Україна отримала майже мільйонну армію. Протягом перших чотирнадцяти років йшов болісний процес кардинального скорочення ЗСУ...

Чиновник має бути поза політикою

Реформи треба розпочинати з державної служби. Серйозні зміни в системі державного управління розпочнуться лише з прийняттям Закону про департизацію державних службовців...

Українська Шотландія?

Влада запізнюється з ухваленням рішень. Ініціативу, озвучену мною у минулому дописі (про відновлення призову), реалізовано лише учора. Цікаво скільки часу владі буде потрібно для втілення ще одного, запропонованого нижче, необхідного рішення? Ми знаємо, хто винен у подіях на Донбасі...

Час відновлювати Армію!

Наступного тижня Верховна Рада за підтримки суспільства повинна прийняти непрості політичні рішення по Збройних силах України. По-перше, маємо відновити систему мобілізації (військових комісаріатів)...

АМОСОВУ – 100

Сегодня, отмечая 100-летие Николая Михайловича Амосова, прочитав написанные им книги, глубже понимаешь какой Человек жил с тобой в одном городе, ходил (бегал!) по одним и тем же улицам...

Що я насправді сказав на ТВі

Ось посилання на недільний ефір на ТВі: http://tvi.ua/ua/watch/author/?prog=698&video=5565 Перегляньте уважно. Шановні мисливці за "дешевими" сенсаціями, редактори стрічок новин, журналісти, політики, професійні боти, тролі, "юльки" і прості дописувачі! Вивчайте першоджерела! Перевіряйте інформацію! Не коментуйте подій, яких не було! Любіть Україну! P...