ПРО МОВУ в законі Про освіту: між навчанням та вивченням мов нацменшин
На основі порівняльної таблиці до проєкту Закону України Про освіту - (реєстраційний N3491, друге читання, автори Л. Гриневич (міністр освіти і науки, квота від Народного Фронту), О. Скрипник (Самопоміч), В. Литвин (Воля народу), Т. Кремінь (Народний фронт), І. Кириленко (Батьківщина) – можемо пойменно назвати тих депутатів Верховної Ради, що мають намір запровадити в навчальний процес у дошкільних та середніх навчальних закладах мову національних меншин (розумій мову окупанта – російську), і тих, хто категорично проти навчання мовами нацменшин, але за реалізацію їхнього конституційного права вивчати свою рідну мову (ст. 53 Конституції України).
Отже, доленосна стаття 7 "Мова освіти" Закону Про освіту у першому читанні і в першому абзаці пункту 1 така:
1. Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.
Особам, які належать до національних меншин, забезпечується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти.
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58639
Каменем спотикання стало формулювання "право на навчання рідною мовою ЧИ на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти", що почерпнуте з 53-ї статті Конституції України.
Саме цей розділовий сполучник "ЧИ" і розділив депутатський корпус на тих, що ведуть Україну мовно-національним курсом: вивчати мову нацменшин як їхнє конституційне право, і тих, що ідуть гібридним шляхом: і навчатися, і вивчати мову нацменшин державним коштом: "Особи, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою у державних і комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти у місцях компактного проживання таких осіб.
Особи, що належать до національних меншин і корінних народів, мають право на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах дошкільної і загальної середньої освіти або через національно-культурні товариства" (запропонована правка N98).
Уважно вчитаймося у прізвища депутатів – авторів цієї правки: Парубій А.В., Юринець О.В., Кириленко І.Г. Співаковський О.В. Геращенко І.В., Сироїд О.І., Подоляк І.І., Березюк О.Р. Скрипник О. О., Єленський В.Є., Кіраль С.І., Пастух Т.Т., Войцеховська С.М., Фріз І.В., Бригинець О.М. До цього ж принципу, але в інших пунктах 7-ї статті доєднуються депутати Гопко Г., Соболєв С., Кремінь Т. Тобто маємо цілком логічний симбіоз партії влади – БПП, НФ, Самопоміч - безідейні, брехливі, пустослівні, корисливі, лицемірні ГІБРИДИ, що цілком накладаються на певну політичну атмосферу суспільства. Вони саме ті, на яких найбільше псевдоевропейської пудри за абсолютної відсутности національного змісту та інтересу. А такий одіоз від Самопомочі, як депутат Скрипник О.О. запроваджує абсурдне поняття "громадянської освіти" замість, звісно що "національної" (ст. 3, правка N52), що, на щастя, відхилено комітетом.
Натомість формулювання "особам, що належать до національних меншин, забезпечується право на вивчення рідної мови" запропонували як правку такі народні депутати: всі свободівці – Левченко Ю., Іллєнко А., Головко М., Осуховський О., Марченко О., а також Констанкевич І., Мусій О., Білозір О., Крулько І., Соболєв Є., Кривенко В., Романюк В., Добродомов Д., Тимошенко Ю., Соловей Ю.
Зверніть увагу, що серед них НЕМА ніби українськомовних львів'ян-депутатів: А. Парубія, І. Подоляк, О. Березюка, О. Юринець, Г. Гопко, О. Сироїд, О. Скрипника... Направду, львівське сміття їздить по всій країні те тільки фурами, воно має промовисте персональне втілення (часом і в непоганій зовнішній упаковці).
