Досвід війни: виклики і відповіді
Так сталося, що протягом тижня три відомих в Європі і світі генерали виступили з публічними заявами щодо безпекових питань.
Президент Чехії, генерал Петр Павел зробив низку резонансних і жорстких заяв на міжнародному безпекову форумі GLOBSEC у Празі та в інтерв'ю провідним медіа. По-перше, він зробив попередження про негативні наслідки "поганого миру" для України і для Європи. По-друге, він закликав НАТО і країни Заходу "показати зуби" Росії. Йдеться про готовність "збивати як безпілотні, так і пілотовані літаки" РФ, та про інші форми асиметричної відповіді Росії, зокрема відключення Росії від глобального інтернету та супутникового зв'язку, а також повну ізоляцію залишків російської банківської системи від світових фінансів. Після нічного удару РФ 24 травня по Києву і Київській області ця пропозиція Президента Чехії стала ще більш актуальною. По-третє, Президент Чехії заявив, що Європі потрібен власний план у разі скорочення американської військової присутності.
21 травня керівник Офісу Президента України, генерал Кирило Буданов зробив низку цікавих заяв на Kyiv StratCom Forum. На його думку, Кремль поступово змінює й знижує заявлені цілі війни, оскільки не зміг досягти початкових завдань. Росія змушена адаптувати політичне пояснення війни під реальність на фронті та готувати власне суспільство до того, що "перемога" може бути представлена вже в значно вужчому форматі. Хай і непрямо, але Буданов знов дав зрозуміти, що вірить в перспективність мирних переговорів з Росією. Ще одна важлива заява Буданова стосується того, що Росія посилює контроль над інформаційним простором і готується до "непопулярних рішень". Ще один акцент Буданова стосувався того, що РФ веде довгострокову когнітивну та інформаційно-психологічну кампанію проти України і країн Заходу.
В той же день (21 травня) генерал Валерій Залужний, екс-главком ЗСУ опублікував у виданні NV статтю "Досвід України для майбутньої безпеки Європи". В ній він ретельно проаналізував безпекові виклики для Європи і України з точки зору наявного досвіду російсько-української війни і перспектив її розвитку. До речі, на форумі в Празі Валерій Залужний виступав разом з Президентом Чехії.
Думаю, що так сталося не випадково. В Європейському Союзі зараз йде робота над стратегією європейської безпеки. В політичних і експертних колах навколо цієї теми йдуть мабуть непомітні, але гострі дискусії. І схоже, що заяви трьох генералів органічно вписуються в русло цих обговорень.
Більш детально хочу зупинитись на тексті Валерія Залужного. По-перше, я це обіцяв зробити. По-друге, як мені здається, ставлення в Україні до виступів і текстів екс-главкома ЗСУ є не зовсім адекватним. Домінують дві крайнощі – або суцільні лайки і беззастережне прийняття, або повне ігнорування. Не має дискусії навколо тем, які піднімає Валерій Залужний. І це неправильно. Його тексти є цікавими і глибокими, але це не істина в останній інстанції. Це привід для обговорення і осмислення. А далі вже кожен буде робити свої висновки.
Я зробив для себе деякі нотатки на полях статті Валерія Залужного, по тих його висновках, які я вважаю важливими для дискусії і в Україні і з нашими європейськими партнерами.
Один з перших висновків Валерія Федоровича: "у 21 столітті війна в Україні на очах всього світу безпрецедентно пройшла розвиток від прихованої фази до фази війни на виживання". На мій погляд, це відвертий сигнал європейцям – ви вже у війні, поки що в її прихованій фазі. А "на війні як на війні", діяти треба відповідним чином. Один з головних, хоча і непрямих сенсів статті Залужного: чому треба вивчати досвід російсько-української війни? – щоб не повторювати наших помилок, і тих помилок, які вже встигли наробити (і ще роблять) європейські політики.
Ще один з висновків Валерія Залужного, який може видаватися занадто різким: "Міжнародні альянси, насамперед НАТО, імовірно, також втратили свою здатність гарантувати безпеку її членам, через, перш за все, технічну неготовність до застосування сили в сучасній війні та через політичну неспроможність демократичних інституцій приймати непопулярні рішення".
Можливо ще зарано ставити остаточний хрест на НАТО, але це чесний діагноз професійного військового щодо нинішнього стану Північноатлантичного альянсу. Але тоді є запитання до Валерія Федоровича: а яка тоді альтернатива і для нас і для європейської безпеки? Треба робити ставку на двосторонні військово-політичні союзи, чи вже варто думати про будівництво в Європі нових безпекових альянсів за участі України?
Скажу відверто, мене різанула теза про "політичну неспроможність демократичних інституцій приймати непопулярні рішення". Все ж таки історичний досвід свідчить, що в критичних ситуаціях, зокрема під час Другої світової війни, деякі демократії демонстрували здатність і до ухвалення непопулярних рішень, і до швидких і рішучих дій. Але те, як повільно і непослідовно діють європейські демократичні лідери зараз, я вже не кажу про Трампа і нинішні США, дійсно дає підстави для критичних оцінок. До речі, щодо Сполучених Штатів Залужний теж робить жорсткий висновок: "США відходять від ролі основного захисника світових демократичних цінностей й безпосередньо європейської демократії". Це теж справедливий діагноз. Але тоді ще одне запитання: як нам тоді вибудовувати партнерські відносини з США?
Цікавою, хоча, на мій погляд, і неоднозначною є теза Валерія Залужного про те, що головною умовою досягнення Україною геополітичної суб'єктності є "уникнення компромісів, які можуть призвести до руйнування державності. Це стосується як зовнішніх, так і внутрішніх загроз, де компроміси, наприклад у корупції, як і в державному устрої, не можуть бути прийнятними".
Якщо йдеться про умови потенційної мирної угоди, я з цією думкою повністю згодний. Інша річ, що сама мирна угода в будь якому випадку теж буде компромісом. Головне не відкидати саму можливість компромісів щодо завершення війни. А от що мається на увазі під недопустимістю компромісів щодо корупції та державного устрою? Можливо йдеться про натяк на наші нинішні внутрішньополітичні проблеми?
Ще одна важлива теза зі статті Валерія Залужного – "це війна на виснаження, де виживання означає перемогу". Для України це саме так. В своїх попередніх виступах Валерій Федорович вже ставив питання про те, що нам треба чітко визначати мету війни. Збереження нашої незалежності, державності, внутрішнього і зовнішнього суверенітету України, на мій погляд, є головною метою цієї війни. Але Валерій Залужний робить висновок, що для Росії це означає "неможливість зупинити війну через загрозу припинення існування самого державного устрою, який, очевидно, за відсутності перемоги просто припинить своє існування". Чи означає це неминучість продовження війни? Чи йдеться про неминучість продовження системного, історичного протистояння Росії і України не лише в формі суто воєнних дій? Дискусія про це йде в українських експертних колах вже не перший рік. В даному випадку це стосується і ставлення до мирних переговорів. В цьому контексті має значення теза Залужного про необхідність координування дипломатичної і воєнної стратегії. Схоже, що Валерій Федорович відчув це і на власному досвіді, як діючий посол України, а в нещодавньому минулому главком ЗСУ.
В своїй статті Валерій Залужний підкреслює критичну важливість демократії для України. Це стосується і нашої внутрішньої ситуації і наших стратегічних відносин з партнерами. Звісно, в статусі посла України Валерій Федорович не може втручатися в українські внутрішньополітичні дискусії, але можна делікатно і стримано розставляти потрібні акценти.
Аналіз досвіду війни в статті Залужного стосується не лише того, що вже сталося, а й того, що може впливати на подальший розвиток війни. Він наголошує на тому, що змінюються інструментарій, форми та способи ведення війни. Його висновок: "На заміну наддорогій високоточній зброї, що була справжнім гейм-чейнджером 20 століття, прийшла зброя виснаження". І йдеться не про дрони як такі, а про високотехнологічні бойові комплекси на основі штучного інтелекту, де сучасні безпілотні системи є лише кінцевим інструментом, вражаючим засобом. Валерій Федорович звертає увагу, що доктрина НАТО побудована саме на основі використання дорогих систем озброєнь. Як свідчить російсько-українська війна, розвиток воєнних технологій йде зовсім інакше, ніж планували стратеги НАТО. На мій погляд, в Європі ще недостатньо усвідомили, наскільки кардинально змінилися форми і методи війни.
На думку Валерія Залужного: успіх країни війні на виснаження визначать дві базові речі: "Перше – це стійкість та здатність суспільства продовжувати боротьбу і готовність прийняти її результати. Друге – стійкість економіки та її здатність до постійного відновлення". Нібито це і так було зрозуміло. В загальних рисах – так. Але проблеми завжди виникають, коли йдеться про конкретику.
Валерій Федорович звертає увагу на те, що стійкість суспільства залежить і від його здатності вистояти в інформаційно-пропагандистській війні, в якій з'явились новітні ефективні інструменти – використання соціальних мереж, Інтернету й штучного інтелекту. Нагадаю, про значення інформаційних війн також говорили генерали Петр Павел і Кирило Буданов. Росія вже веде потужну інформаційну війну проти західних країн. Від себе зазначу, що ефективність дій наших міжнародних партнерів в інформаційній війні з Росією поки що бажає кращого.
Здатність вистояти у війні, на мій погляд, залежить також від морально-психологічного стану суспільства. Валерій Залужний теж звертає увагу на цей чинник, зокрема на ризики руйнування критичного мислення, раціонального ставлення до суспільних проблем під час війни.
Особливу увагу зверну на тезу Залужного про те, що "з часом саме відношення до мобілізації і стане відповіддю на питання реальної стійкості суспільства". Насправді, це треба зрозуміти і керівництву країни, і самим громадянам України. Це дуже делікатна і болісна проблема, яка, на мій погляд, чим далі, тим більше стає головним соціальним тригером всередині українського суспільства. І дуже добре, що Валерій Федорович робить акцент на цій темі. Це чесна і відповідальна позиція.
Хоча війна з Росією далеко не завершена нам потрібна змістовна дискусія про суперечливий досвід цієї війни та її виклики, на які нам треба знайти належні відповіді. Стаття Валерія Залужного є і приводом для такої дискусії і вагомим внеском в її розвиток.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
