Місцеві вибори. Запитання, за яке можна мене зненавидіти

В мене одне просте запитання до мешканців Києва: як ви ставитеся до ідеї фінансувати з міського бюджету ремонт приватних будинків?

Таких в столиці понад 23 тис. Ось на фото частина з них. Це район ДВРЗ.

В 99% випадків на подвір'ях столичних багатоповерхівок на це питання я чую різко негативну відповідь: "Це приватна власність! Чому ми маємо їм робити ремонти? Коштів у бюджеті на всіх не вистачить!".

Це правильна реакція. І я повністю поділяю цю позицію. А ще я поділяю однаковий підхід до власності. Квартири в багатоповерхівках – приватна власність. Дахи, підвали, ліфти, зовнішні стіни, сходи – спільна сумісна. Тобто спільна власність власників приватних квартир. Місто не має до неї жодного відношення.

То чому платники податків, які живуть в "приватному секторі", фінансують ремонти в багатоповерхівках у той час, коли ті, хто живе в них, не фінансує заміну дахів, фарбування парканів, ремонтні роботи на ґанках в "приватних будинках"?

Більш того, платники податків, які живуть в будинках, де створені ОСББ і ЖБК, а також ті, які живуть в новобудовах, теж не отримують фінансування з бюджету на ремонти їх під'їздів, хоча податки сплачують так саме, як і мешканці інших багатоквартирних будинків столиці.

Тобто сьогодні платники податків, які живуть у 23 тисячах одноквартирних будинків ("приватний сектор"), у 708 багатоквартирних будинках, де створено ОСББ, у 911 ЖБК (житлово-будівельні кооперативи) та близько 700 новобудовах системно скидаються на ремонти решті.

Справедливо? Сплачують податки всі, а під'їзди фарбують лише деяким.

Чому існує така несправедливість і на частину багатоквартирних будинків і далі спрямовуються кошти з міського бюджету?

Коли ставиш це питання депутатам, то розумієш, що вони ніколи раніше не замислювалися над цим. А тепер, коли почули, у відповідь пропонують, щоб ДЕМАЛЬЯНС сказав про це киянам.

Політики бояться навіть думати ухвалити непопулярне рішення, аби зупинити це неподобство. Чому? Бо в таких будинках живе переважна більшість виборців.

Аби їм сподобатися, політики фарбують виборцям під'їзди. Легкі рішення дають швидкий електоральний ефект, але по-суті своїй це не те, що не вирішує системних проблем, а лише поглиблює їх.

Отже, тест на справедливість провалено. А тепер давайте поміркуємо ще про ефективність.

Вдумайтесь тільки, за останні роки на фарбування під'їздів було витрачено з міського бюджету близько мільярду гривень.

Це ефективні витрати? Ми фарбували під'їзди в той час, коли 70% інженерних мереж у Києві зношені і ми всі живемо на трубі, яку ось-ось прорве.

Ми на мільярд фарбували під'їзди в той час, коли понад триста тисяч дітей навчаються в переповнених під зав'язку садочках та школах. За мільярд в Києві місто могло б збудувати понад тридцять нових освітніх заклади, інвестувавши таким чином в якість освіти дітей, подбати про конкурентоспроможність міста.

Врешті, ми фарбували під'їзди в той час, коли самі будинки – "енергетичні друшляки", бо втрачають до половини тепла та енергії, яка в них заходить.

Тест на ефективність теж провалено. Давайте тепер про реалістичність такої моделі.

Ось, скажімо, ми плюнули на все і вирішили з міського бюджету профінансувати повноцінну термомодернізацію житлового фонду столиці. Знаєте, скільки на це б знадобилося? Від 50 мільярдів і більше. Бюджет столиці – 23 млрд. І там медицина, освіта, транспорт, від чого не відмовишся. Це означає, що така модель є взагалі нереальною для впровадження.

З цим теж розібралися. Давайте тепер поговоримо про те, наскільки розумною є сьогоднішня модель.

Що ми стимулюємо такими видатками? Безвідповідальність. Вони руйнують правильні мотивації. Ми вкладаємо мільярди зараз в "безвідповідального власника". Не створив ОСББ? Отримай заохочення у вигляді пофарбованих стін. Створив? Фарбуй сам!

Це те, що робили "папєрєднікі" і те, що продовжив Кличко.

Так ось, можна вже починати мене ненавидіти, але я проти несправедливого, неефективного, бездумного витрачання коштів платників податків. І я за те, щоб всі в рівній мірі несли відповідальність за свою власність і утримували її самостійно.

Я знаю і розумію проблему старого житлового фонду, слабку платоспроможність значної кількості киян. Але я пропоную системне рішення, яке дозволяє оновити житловий фонд, зробити це з розумом.

В нагоді може стати досвід балтійських країн. Муніципалітет і держава забезпечують доступний кредит. Банки та інші фінансові установи дають гроші на термомодернізацію будинку. Роботи тривають до шести місяців. За рахунок економії тепла та енергії зберігаються кошти, якими оплачуються кредити.

Це підхід, який дозволяє не фарбуванням займатися, а повноцінно оновити будинок, зробити його комфортним, затишним, а власність у ньому – на третину дорожчою.

Таке неможливо в Україні? Можливо. Вже. В Луцьку за участі наших активістів термомодернізовано кілька будинків. Це просто треба поставити на потік і зробити сніжною лавиною.

Так, я допускаю, що, прагнучи зменшити залежність від російських енергоносіїв, поліпшити екологічну ситуацію, тобто отримати ефект для всіх місто чи держава може взяти участь у "співфінансуванні". Наприклад, покрити частину відсотків по кредиту або ж компенсувати частину тіла кредиту. Для цього треба теж кошти платників податків. Але така можливість буде для всіх, а скористатися нею зможе відповідальний власник. І це зовсім інше від того, що робить зараз Кличко в столиці.

Надворі 2015 рік. Місцеві вибори. На них не вирішуються питання збереження миру в країні, контрактної армії, конституції, справедливих тарифів і високих пенсій. Ці вибори про те, що нас оточує. Про наші міста: якими вони будуть після 25 жовтня.

Я не боюсь відвертої дискусії. Мої пропозиції можуть звучати непопулярними. Але саме так і творяться зміни.

Відгук можна лишити на моїй сторінці в фейсбуці.

Програма "Місто, зручне для життя"

Підтримати ДЕМАЛЬЯНС

Звіти про кошти

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.