Від ''котлет по-київськи'' – до підтримки українського ПДЧ
Дзвонять журналісти і питають: візит Буша-молодшого матиме якісь реальні наслідки чи є суто символічним? Та й експерти задають собі ці питання. Пробуючи знайти відповідь, треба згадити про те, що міжнародна політика – це політика символів, у якій ті чи інши заяви, час, коли вони зроблені, жести і навіть розсадка за столом отримують реальне навантаження і часто мають реальні наслідки.
Згадаймо нещодавню історію: ми легко побачимо і зміни на міжнародній арені, і наше місце в цих змінах. На початку серпня 1991 р. за три тижні до розпаду СРСР Буш-старший, побувавши в Києві, публічно застерігав депутатів Верховної Ради від "самовбивчого націоналізму" (приклад Югославії) і виходу із складу СРСР (роком раніше Тетчер в Києві так само говорила про неможливість цього, порівнюючи Україну з Каліфорнією). Розуміючи, що Буш-старший уже іде проти ходи історії, журналісти з "New York Times" іронічно назвали його промову "котлетой по-київськи" ("Chicken Kiev speech"). Позиція Буша-старшого, до речі, спростовує міфи і стереотипи, шо Білий дім спав і бачив, як розвалюється СРСР. Навпаки, США до останнього чіплялися за Горбачова і не тільки тому, що звикли до нього особисто, а й тому, що мати справу з Москвою, з якою вони вели перемовини щодо ядерної зброї півсторіччя, їм було звичніше, ніж з 15 новими країнами, три з яких + Росія ставали власниками ядерної зброї.
Клінтон зробив висновки. По дорозі до або після Москви він обов'язково відвідував Київ, демонструючи таким чином необхідність балансу. Під час візиту 2000 р., виступаючи на Софійській площі, він завершив промову Шевченковим "Борітеся – поборете".
На початку нового тисячоліття негативними символами для американо-українських стосунків стали "касетний скандал" ("кучмагейт"), вбивство Гонгадзе. Під час одного із самітів НАТО з партнерами Альянсу розсадку за столом зробили за французьким алфавітом: Блер і Буш-мол. не хотіли сидіти поруч із Кумою і таким чином надавати йому додаткової легітимності на міжнародному рівні.
У контрасті з цим, на початку 2001 р. Буш-мол., за його словами, "зазирнув глибоко в серце Путіна", а після трагедії 11 вересня два нових друга стали партнерами по боротьбі із тероризмом (хто проти "Аль-Каїди", а хто проти чеченців). В Афганістані вони взагалі діяли узгоджено, бо Росія сама не могла справитися із фундаменталістською загрозою Середній Азії з боку талібів.
Але ейфорія співпраці скоро минула. Натомість Україна стала (при всіх наших проблемах) найбільш просунутою демократією на пострадянського просторі: три чергування влади і опозиції в результаті народного волевиявлення (2004, 2006, 2007) це засвідчили. І візит Буша-мол. (як би ми критично не ставилися до його політики) ще раз привертає до цього факту увагу європейської і світової спільноти. Підтримка Сполученими Штатами ПДЧ для України напередодні Бухаресту (а у Вашингтоні склався біпартійний консенсус) також засвідчує внесок України в систему європейської і регіональної безпеки. І якщо ми і не отримаємо ПДЧ безпосередньо на самміті в Бухаресті (насамперед через позицію Німеччини, яка занадто прислуховується до Кремля), "позитивна відповідь" (як кажуть дипломати) щодо перспективи приєднання до ПДЧ в столиці Румунії напевно таки буде.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
