Ще раз про роман Шкляра, ''ксенофобію'' і нашу історію
Перебуваючи у Москві, прочитав нарешті повністю роман Шкляра "Залишенець. Чорний ворон" (спасибі моїм студентам, які скинули електронну версію, бо дістати друкований варіант стало неможливим). До цього прочитав електронну версію першої частини (про що і сказав відверто в передачі на "Інтері", чомусь ці мої слова Чаленко перекрутив, чому – зрозуміти неважко). Коли я читав підбірку цитат, яку зробили критики роману, у мене було враженння, що вони вирвані з контексту. Зараз я отримав цьому підтвердження. Дивно, що цим займався і видавець із знаного "Фоліо".
Я не буду говорити про художні достоїнства (або навпаки) роману і чи заслуговує він на Шевченківську премію (це – окрема тема). Очевидно, що є схематичність, є явна симпатія до головного героя. Роман – про жорстокі події. І тому він, сам по собі, теж жорстока річ. Але так було. І жорстокості були з обох боків.
Для мене було важливим те, що українці не є ідеалізованими. Автор пише про тих, хто боровся за УНР, і тих, хто йшов на незалежну Україну разом з російськими більшовиками, і про зрадників, і про отаманщину, яка так зашкодила боротьбі за незалежність. А тому книга актуальна для нашого дня, коли амбіції політиків (у тому числі помаранчевих) майже довели країну до прірви.
Мені не по дорозі з такими як Ірина Фаріон, яка на згаданій вище передачі всім затикала рот (один із журналістів сказав, що це – "наша українська Вітренко"). Окремо торкнуся єврейської теми. Я послідовно і відкрито виступаю проти антисемітизму. І вважаю, що це є справою честі для свідомого українця. Скажу чесно, що мені хотілося б прочитати про спільну боротьбу українців і євреїв за УНР (а про це вже є великий масив історичної літератури). Але сказати, що євреї були зображені у романі лише як криваві чекісти (які відповідно знищувалися повстанцями) буде некоректно. Це в романі показано. Але згадано і про тих євреїв, хто допомагав повстанцям, і про те, як вони ставали жертвою погромів Червоної армії.
Щодо роману, очевидно, ще буде багато суперечок. Але емоційний вплив його незаперечний. Рік тому я їздив на екскурсію до Холодного Яру (влаштовану ентузіастами, "планових екскурсій", здається, немає), бачив і Мотронин монастир, і місця схованок, і місце, де загинув Василь Чучупака. Але тоді у мене не було такого емоційного сприйняття тих подій. А зараз є. У цьому сенсі можна подякувати тим, хто невільно зробив рекламу роману. Хай буде суперечка. Штатні борці з "ксенофобією" (за сумісництвом вони ж борці з українським) залишаться, звичайно, "при своїх". Але той, хто захоче – розбереться, і для нього це буде поштовхом дізнатися більше про непросту українську історію ХХ сторіччя і про боротьбу за незалежність.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
