Під Маріуполем. Ч.1. Від війни до перемир'я

Зранку з'явилося повідомлення, що Президент сьогодні буде у Маріуполі. Якщо це так, то я з ним розминувся: бо щойно повернувся із Маріуполя. Поки його поїздка стане топ-темою, поділюся деякими своїми фотозамальовками.

Ідучи цього разу в зону АТО, опинився в поїзді із новобранцями батальйону "Азов". Здебільшого молодь студентського віку, переважно російськомовні. Зійшли у Бердянську. І от, перше, що вони зробили: підняли прапор над залізничним вокзалом.

А я собі думав: квіт нації іде у пекло, що його організував путін. Саме в день нашого приїзду, 5 вересня, за кілька годин до перемир'я росіяни вели ураганний обстріл наших позицій.



Інтерв'ю після обстрілу:



В таких бліндажах можна врятуватися від "граду"



Те, що нам було відомо тільки з кіно:



І все ж перемир'я оголошено. Хлопцы все одно рвуться до бою. Але перемир'я, мабуть, таки потрібне. Тоді ж 5 го ввечері став свідком того як танкісти (сказали, що вони добровольці) врізали до крові командиру, який втік з поля бою. А на одному з блокпостів молоді міліціонери питали у "Азова", чи є зайвий бронежилет і... патрони. Якби сам не бачив і не чув – не повірив би.

Тож збираймо сили. І пам'ятаймо, що ворог підступний. Ось наслідки обстрілу околиць Маріуполя в ніч на неділю, під час перемир'я:



Путін нас в спокої не залишить. Маємо збудувати нову армію і не дати ворогу розколоти нас.

А ми неодмінно переможемо. Катя з Донецька у цьому переконана:



(Далі буде: Ч. 2 Волонтери і "Азов").