Акції протесту насправді допоможуть Президенту Зеленському у переговорах!
У Києва не так багато козирів для того, щоб протидіяти спільному тиску Путіна, Макрона, Трампа ("вирішіть з Путіним "вашу проблему"), меншою мірою Меркель (про неї скажемо окремо нижче). Всі вони намагаються скористатися щирим бажанням нового Президента досягти миру і тими хронологічними рамками, які ми самі для себе чомусь ставимо. І тому будуть намагатися досягти дипломатичного прориву насамперед за рахунок України.
Одним з наших козирів є громадська думка, яка на даний момент не підтримує такі поступки (у тому числі й електорат "Слуги народу"!) . Другий козир – це можливі акції протесту. Давайте згадаємо, що у 2015-2016 рр. Захід намагався проштовхнути закріплення в Конституції України "особливого статусу" і прискорити вибори в ОРДЛО. Але стикнувся із широкою опозицією цим планам в парламенті, поза парламентом (у тому числі трагічними подіями під Радою 31 серпня 2015 р.), позицією експертного середовища і громадян. І це дало можливість Києву переконати Захід, що не варто просувати ці ідеї, якщо це призведе до внутрішньополітичної дестабілізації в Україні.
Тому внутрішня критика "формули Штайнмаєра" і дій Зеленського насправді дає Президенту Україні кращі можливості для того, щоб обстоювати інтереси України в нормандському форматі. Це створює кращі переговорні можливості!
Звичайно, я б не хотів, щоб будь-які акції протесту вилилися у спалення шин, насильницьке чи ненасильницьке протистояння (Майдан-3) , тому що Путін зацікавлений у політичній дестабілізації в Україні. Важливіше – справді показати кількість людей, яка незадоволена тим, як інформується суспільство. І всі вони можуть ставити жорстко питання: чи йдеться про якусь зміну позиції України? І в цьому сенсі, чим більше людей вийде, тим краще. Тоді влада змушена буде з цим рахуватися і давати відповідь.
Президент Зеленський застерігає учасників акцій протесту "не піддаватися на маніпуляції і провокації деяких осіб". Він, на жаль, так і не вийшов із передвиборчої кампанії. Виглядає так, що основні вороги для нього – не Путін, не олігархи, а Порошенко. Тому надзвичайно важливо, щоб анонсована на неділю в Києві акція протесту була позапартійною, без партійної символіки.
І нарешті, обіцяна на початку матеріалу згадка про позицію Меркель. Позиція Німеччини не є однозначною (повернення Росії до Ради Європи, Північний потік-2). Але позиція Меркель лежить в основі продовження секторальних санкцій ЄС. Нещодавно я брав участь у зустрічі українських і німецьких експертів. З німецької сторони ми почули думку, яка суперечить нашим стереотипам про тиск Німеччини заради "компромісів". Нам сказали, що німецька сторона не буде дотискати до того, чого не хоче сама Україна (приклад наведено вище, коли Захід з 2016 р. перестав публічно тиснути на Київ щодо "особливого статусу" і виборів в ОРДЛО). Повідомили, що німецька сторона була повністю виключена з переговорів про обмін полоненими. Порадили використовувати досвід і інституційну пам'ять, яка є у Меркель і німецької дипломатії.
Від себе додам: історія незалежної України показує, що в двосторонніх переговорах Росія нас переграє. І якщо на нас не тиснуть західні партнери з метою прийняття болючих для нас рішень, то може нам не треба самим погоджуватися на ці рішення, створюючи тим самим для Росії кращі переговорні позиції?
PS. У Мінську-2 багато неприємного для нас, але "формули Штайнмаєра" там немає!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
