Про воїнів УПА і не тільки
Вчора телекомпанія НТВ записувала інтерв'ю на тему Голодомору. Головне питання – як пережила цю трагедію моя родина і чи вважаю я великий Голод геноцидом. Звичайно, так. Бо ж як ще можна назвати планомірне знищення українського села? У страшному 33-му моя бабуся вижила одна з восьми дітей у родині!
12 грудня з іншим російським журналістом Володимиром Познером ми розмовляли на теми історії. Питання двосторонніх українсько-російських взаємин та нашого спільного минулого завжди викликають особливі емоції і, нерідко, розбіжні оцінки. Думаю, метр російської тележурналістики, який довго жив за кордоном, має блискучу освіту і широке коло спілкування, не так схильний до імперського світосприйняття. І все ж відчувалося, що до певних драматичних сторінок української історії мій шановний візаві має інакше ставлення.
Розумію, що сьогодні чимало росіян небагато знають про Голодомор чи УПА, радянська пропаганда добре зробила свою справу, набагато років наперед сформувавши негативне чи упереджене ставлення до деяких історичних діячів чи фактів. Та й в самій Украйні досі тривають справжні баталії відносно нашого минулого. В цих дискусіях часто мало фактів, правди, спогадів, зате багато емоцій, вигадок і суб'єктивності.
Я не належу до політиків, які вважають за правильне і за можливе спекулювати на темі історії, релігії, мови. Більше того, тривожить, що кожного разу з наближенням виборів ці вразливі питання свідомо стають предметом політичних дискусій та маніпуляцій, відвертої гри і піару.
Я відстоюю іншу позицію: сьогодні всім нам потрібно більше цікавитися історією свого роду і батьківщини. Нам потрібно разом толерантно шукати національний консенсус і порозуміння відносно складних сторінок минулого, до яких належить і визвольна боротьба УПА, знищення української інтелігенції, україно-російські чи україно-польські взаємини в сорокових роках минулого сторіччя. Ключове слово тут мають сказати історики, а не пропагандисти чи професійні маніпулятори від політики. Нам всім сьогодні дійсно бракує знань про білі сторінки недалекого минулого, в першу чергу – 20 сторіччя. І мене непокоїть, коли такі теми стають каталізатором суспільної напруги.
Тому, відповідаючи на питання щодо мого ставлення до Української повстанської армії, я звернувся до аудиторії і запропонував не спекулювати на цьому питанні, залишити його для істориків. Очевидно, що воїни УПА воювали і з фашистами, і з Червоною Армією, бо такою була їх правда і мрія про незалежну Україну. А я з повагою ставлюся до всіх, хто воював за незалежність. І ці люди сьогодні заслуговують на увагу з боку держави.
Але я не сприймаю будь-які прояви фашизму і нацизму, ані ідеології, ані символіки, ані форми. Зрозуміла і чітка позиція для будь-якого сучасного політика. Очевидно, що в моїх відповідях на ці теми – ставлення до української повстанської армії і до фашизму – були розділені, а не взаємопов'язані.
Можливо, багато українців хотіли б від мене більш жорсткої і однозначної відповіді щодо підтримки УПА на російському телеканалі. І все ж дозволю собі зауважити – в першу чергу ми разом маємо досягти консенсусу щодо визнання української повстанської армії в самій Україні, пояснити в першу чергу нашим громадянам, що воїни УПА боролися за Україну своєї мрії – незалежну, без німців, без "совєтів". І якщо вдасться досягти порозуміння в цьому питанні, якщо суспільство займе тут одну спільну позицію, нам буде легше разом змінювати єдиний погляд і точку зору на це питання й наших сусідів: росіян, поляків. Я особисто і наша політична сила ніколи не спекулюватимемо на темах історії. Ми говоримо, що нам потрібно ставитися до них з повагою, шанувати минуле, але дивитися в майбутнє. Я вважаю, що політики повинні толерантно, а не з "шашкою наголо" змінювати суспільну думку, не під вибори і для політичних дивідендів займатися історією чи оцінювати саме перед виборами історичних діячів, яких поки що українське суспільство сприймає по-різному. Нам потрібно разом вчитися толерантності, і це допоможе краще зрозуміти нашу непросту історію.
Але яким же було здивування, коли на деяких українських сайтах побачив перекручені, пересмикнуті відповіді зі скандальними заголовками про "фашистів". Розумію, що починаються вибори і є чимало зацікавлених в тому, аби дискредитувати в очах українців опозиційні політичні сили і їх лідерів, в тому числі і мене. І чим більше росте підтримка нашої партії – тим більше буде запускатися брудних технологій. Що ж, роблю висновки, що потрібно ще коректніше й виваженіше відповідати на будь-яке запитання, відповідальніше ставитися до будь-якого інтерв'ю.
Але особливо болить, коли підставою для спекуляцій та пересмикувань стають теми, чутливі для літніх людей, тих, кого ми маємо шанувати і в силу їх віку, і в силу їх життєвого досвіду.
До речі, в цій самій маніпулятивній замітці, що з посиланням на один сайт розійшлася інтернетом, є й ще один пасаж: мовляв, Кличко звинувачує Тимошенко в своїй поразці на мерських виборах. Хоча в самому інтерв'ю я розповів про домовленість з екс-прем'єром про єдиного кандидата. Але ж БЮТ тоді, як ви пам'ятаєте, висунув свого представника і в результаті голоси виборців були розпорошені. Але завдяки одному слову автор тієї "новини" намагається "правильно" розставити акценти, сформувати черговий розбрат між нашими партнерами по опозиції та нашими виборцями.
Розумію, що коли політика стає більш цинічною, а журналістика – маніпулятивною, значить, скоро вибори. Я своєї позиції не змінюю – ані в Києві, ані в Москві. На темах історії спекулювати не збираюсь, вважаю, що справа політиків – поважати історію, але творити сьогодення і думати про майбутнє.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
