Нічні страховиська про мера
Ну, так. Щоб було зрозуміло, цього року наш син пішов до першого класу. Щовечора ми з ним робимо уроки. Дитина отримує знання, а батьки, що намагаються допомагати чадам освоювати науки, себто ми, щось на кшалт Кварталу 95. Бо якщо вчитатися в тексти підручників, які пропонують нині шестирічним дитинчатам великі педагоги, то спочатку виникає подив, потім регіт. Ну, а загалом велике питання.
Я припускаю, що з раннього дитинства треба привчати до національної культури, історії та літератури. Але в який спосіб? Днями ми з три вечори вчили на пам'ять вірш Грабовського зі "Сходинок" – то така читанка післябукварна. Син намагався старанно вимовляти слова, але через рядок зупинявся і питав: "Мамо, а що це означає?" Я спочатку намагалася пояснити – ну, що знала сама, а потім махнула рукою: для нього цей вірш був що на китайській, що на українській – слова там архаїчні, з нетрадиційними наголосами и у такому віці дитина мало тямить, про що йде мова. Вивчили і вивчили. Так и не впетравши, про що. Але втішені були, що торкнулися великої української літератури.
Вчора мій чоловік виходить з кімнати сина, скручений реготом навпіл. Ми так домовилися: я контролюю виконання письмових уроків, він – усних. Вони знов читали ті "Сходинки". Перше речення тексту починалося так: "Хіба вгадаєш, якого коника Десна раптом викине..." Дитина прочитала і завмерла: "Боже, коник втопився?! А то який був коник – свійський чи дикий? А хто його врятував?" Тато поплівся за фразеологічним словником. Чую, лепече синові: "Розумієш, то таке образне порівняння, значить, що річка капризувала...". "Капризувала?" – ще більше здивувався малий. "Ну то такий фразеологізм, що означає непередбачуваність поведінки річки під час повені". "А, фразеологізм..." – сумно промовив син, вочевидь зрозумівши, що вони з батьком розмовляють все ж таки різними мовами, і людського пояснення від нього не дочекаєшся. Коника жалко.
Тоді на сцену війшла я. І відкрила чоловікові очі на підручник математики (авт. Н.Будна і М.Беденко). Бо вже півроку ми розв'язуємо задачки такого змісту, що деякі мене буквально ставлять "в тупик". Або я чогось не розумію, або їх складали люди з певним почуттям гумору, і це такий прикол, або – це явний привіт з церковно-приходської школи (брали за зразок). Я намагалася сама з собою з'ясувати, може, то така метода: не важливо, що рахувати, важливо зрозуміти алгоритм. Але мені завжди здавалося, що будь які знання підкріплюються корисною інформацією. Яку інформацію, наприклад, несуть такі умови задачі. Цитую декілька. "Давним-давно в одному місті було лише 8 автомобілів і 3 водії. На скільки більше автомобілів, ніж водіїв було в місті?" (Де сенс?!) Далі. "Щоб натопити піч, дроворубу потрібно 10 оберемків дров. Дроворуб приніс 7 оберемків. Скільки йому потрібно принести ще?". "Водовоз мав привезти воду 10 покупцям, але води в його бочці вистачило лише на шістьох. Скільки покупців поки залишилися без води?". "В одному будинку було 10 димарів. Сажотрус почистив 7 димарів, а решта були чистими. Скільки димарів не потрібно було чистити?" "Газетяр продав 4 ранкові та 8 вечірніх газет. Скільки газет всього продав газетяр?" "Портовий вантажник розвантажив 3 вітрильники..." Досить. Там є й про шарманщиків, які грають сумних пісень, і про прялю, яка мотає клубки, і про купця з молотарками. І навіть про бурлаків, які тягнуть баржу, чесне слово! Треба казати, що моя дитина, якій все на світі цікаво і до всього, що вона робить, що читає, в неї виникає безліч питань, певно "озадачується" такими задачками? Я "блєю" у відповідь, зрозуміло. Кожного вечора пояснюю дитині, що це за люди і що вони роблять у сучасному дитячому підручнику. А потім, перед сном читаю Кіра Буличова про подорожі дівчинки Аліси до інших планет – для розумової рівноваги.
Я чула, що зараз в підручники з історії для учнів середніх і старших класів будуть добавляти таку минуловічну "битовуху". Тобто щоб діти знали, що таке, припустимо, гребінь, рушник, прялка, як бувші тітки й дядьки вдягалися, з чого їли-пили і чим займались. Що ж, то для шестикласників, чи там восьмикласників доречно. Так може з першого класу дітей отак готують до історичних екскурсів? – в'яло виправдовую я упорядників підручників для першачків. Але чому шестирічна малеча має починати вчитися рахувати на архаїзмах, коли вона живе у сучасному суспільстві, де є фінансові відносини, новітні слова, певні зрозумілі їй речі, коли вона врешті-решт має мріяти про майбутнє – воно в такому віці більше привабливе, і тому про нього хочеться розв' язувати задачки! Бо цікаво! Про зірки і планети, про омріяні країни і дитячі забавки, про друзів і звірів, про машини і пароплави, про надзвукові літаки і квіти.
До того ж, може не всі, а лише продвинуті педагоги знають про НЛП, яке ми використовуємо кожного дня свідомо чи підсвідомо. Нейро-лінгвістичне програмування, якщо ставитися до нього як до психологічного зомбування людей, то є небезпечно. Але коли ми кажемо щоранку коханій людині постійні слова про любов, то вона вже з часом реагує на них, як собака Павлова: світло включили – слиновиділення почалось. Коли ми хочемо втлумачити в мозок бодай якійсь людині необхідну нам інформацію, і щоб вона запам'ятала її навічно, то знаходимо певні слова, говоримо їх часто, в певний час і ще краще з певним візуальним підтвердженням. Що відбувається з дітьми? Коли ми хочемо їх навчити, то також використовуємо образи, яскраві слова, щоб малюки все розуміли і розвивалися. Ми даємо їм установку на те, що це треба знати, вміти і це їм знадобиться для чогось. Яка користь з сажотрусів? А з шарманщика? Ну, тут хоч образ романтичний... Якщо враховувати оте НЛП, то підручники для першого класу хтось спеціально підписав і надрукував, щоб вельми загальмувати, мабуть, на розсуд педагогічних чиновників, надто швидкий розвиток українських дітей. Типу "врємя, назад". Не знаю, як на вас, а мені здається, що це дії проти рідної країни, не більш, ні менш.
Читаємо вчора умови задачі. Дослівно цитую. "В одному місті був такий заповзятливий міський голова, що кожного дня він 6 разів об'їжджав місто, вишукуючи недоліки, а вночі робив на 3 поїздки більше. Скільки нічних поїздок робив міський голова?" Син питає: "Мамо, то про пана Черновецького? Він, бідній, вночі їздить містом?" "Боже збав, дитино, – кажу, – хай він спить". А потім сама собі думаю: отаке нічне страховисько ще насниться – ходить попід домами наш мер, підкрадається, рахує, скільки в будинку кондиціонерів, броньованих дверей, супутникових антен, пластикових вікон, скільки одиноких бабусь бідкається безсонням і мріє про ананаси. Пішла в кімнату до малого, про усяк випадок тричі перехрестила його на добраніч: ангела-хоронителя тобі, сину, яке ж в тебе цікаве життя...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
