Ющенко. Приватизація чужих завоювань

Днями побачив нову рекламу Віктора Ющенка, де він звітує про завоювання п'яти років свого президентства.

Великий помаранчевий бігборд з обличчям кандидата і надписом "Свобода слова. Ми здобули!"

Це – типовий приклад приписування собі чужих заслуг.

Бо свободу слова Ющенко не здобував.

Але для початку слід фрагментувати це явище – "свобода слова".

Згадаймо події п'ятирічної давнини.

Головним бастіоном цензури було центральне телебачення.

Звичайно, вона існувала і в друкованій пресі, і в інтернеті – згадаймо закриття інтернет-видання "Обком" або блокування сайту анекдотів про Януковича.

"Українська правда" у передчутті можливих проблем створила "дзеркало" сайту в Чехії та США.

Але на Банковій лише загальнонаціональні канали розглядалися як ефективний ресурс впливу на формування громадської думки в масштабах цілої країни.

Тому зусилля цензорів було кинуто на телебачення.

Період "закручування гайок", як сьогодні любить висловлюватися Арсеній Яценюк, з новим натхненням почався в 2000 році.

Справді, й під час першого терміну Леоніда Кучми свобода слова була умовною.

А після вбивства Георгія Гонгадзе та звинувачень на адресу Кучми захисною реакцією влади стало запровадження тотальної цензури.

Спочатку цензура робилося звичайним адміністративним методом, дзвінками з Банкової, нарадами в секретаріаті.

Але восени 2001-го процес було технологізовано. Марат Гельман, який тоді працював на СДПУ (о), привіз до Києва "темники".

Ці циркуляри, що і як показувати у випусках новин, були запроваджені на 1+1 та "Інтері".

1+1 опинився у непростому становищі через проблеми з ліцензією, і як гарантію, що їх не чіпатиме влада, менеджмент був змушений підкоритися. З "Інтером" ще простіше – він перебував у прямій власності заступника глави СДПУ (о) Ігоря Плужнікова.

Потім, з приходом Медведчука до секретаріату президента, "темники" були перекинуті на УТ-1, ICTV, Новий канал тощо.

Восени 2004 року, перед першим туром виборів президента, українське телебачення перетворилося на осередок "мракобесия".

Але разом з початком помаранчевої революції відбулася хвиля міні-"повстань" проти цензури на самому телебаченні.

Тобто журналісти, під впливом загальної атмосфери в революційному Києві, відвойовували свободу слова.

Звичайно, штаб Ющенка створив передумови для помаранчевої революції, але якби не суспільні настрої – ніколи би вона не відбулася, бо це не була просто штабна технологія.

Тому, якщо Ющенко каже, що свобода слова – це його завоювання, тоді йому слід продовжити свою думку далі й сказати все, що має на увазі: що "помаранчева революція – це вулична акція з метою зробити його президентом".

Звичайно, це не так і цими словами він образить половину учасників тих подій. Тому він так не скаже.

Тобто на момент інавгурації Ющенка свобода слова вже була в Україні. Як об'єктивне явище.

З таким же успіхом сьогодні Ющенко міг би написати на бігборді "Завдяки мені заморозки в Україні починаються на місяць пізніше. Ми відвоювали ще 30 днів для осені".

Тобто об'єктивне явище – глобальне потепління, яке припало на час його перебування при владі – він видавав би за власну заслугу.

Якщо копати глибше, то своїм нинішнім бігбордом Ющенко сигналізує, що його досягнення в іншому: він не придушив свободу слова.

Але хизуватися цим – там само дивно, як хизуватися, що він не розстріляв танками Верховну Раду в 2007 році.

Погодьтеся, такий бігборд виглядав би дико: "Голосуйте за мене – я не розстріляв парламент". Або "Голосуйте за мене – я не продав Криворіжсталь своєму зятю Олексію Хахльову".

Сама ідея бігбордів Ющенка полягала в тому, щоб нагадати про свої завоювання.

Але сам зміст слова "завоювання" – це те, що було завойовано завдяки твоїм зусиллям.

А коли справжніх завоювань мало, то починають вигадуватися надумані.

І починають подавати як геройство те, що є нормою в цивілізованому суспільстві (яке Ющенко, до речі, обіцяв будувати).

Справжнім завоюванням президентства Ющенка могло стати створення суспільного телебачення на базі УТ-1. Бо цей процес залежав безпосередньо від нього.

І якби це телебачення було створено, то, можливо, сьогодні йому не довелося би заламувати руки, говорячи про небезпеку диктатури.

Але Ющенко не захотів створювати суспільне телебачення – не наважився жертвувати своїм ресурсом. Бо це означало віддати телеканал, на який маєш вплив.

P.S. Хоча ні, у чомусь Ющенко правий. "Свобода слова" як телешоу з Савіком Шустером з'явилася саме при ньому:)

P.P.S. Сьогодні свобода слова в Україні справді в небезпеці – бо обидва імовірні переможці – що Тимошенко, що Янукович – її ненавидять всім своїм нутром.

Але мені не потрібна свобода слова, яка існуватиме завдяки захисту Ющенка.

Бо така свобода слова – яка існує завдяки заступництву одного з політиків – це лише ілюзія свободи слова.

Бо ілюзорна та "свобода слова", за яку треба дякувати "доброму" президенту, що він її, бачте, не придушує.

Справжнім захисником свободи слова може бути тільки суспільство.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.