Як ми організували мітинг у Берліні, а поліція – нас контролювала
Ідея провести у Берліні мітинг проти цензури в Україні у нас визріла у вівторок ввечері. У нас – це в українських журналістів, які приїхали до Берліна за програмою посольства Німеччини та Гете-інституту.
Взагалі ми прибули сюди за зовсім іншими речами – знайомство з роботою Бундестагу, редакцій газет та суспільного телебачення, а рішення провести пікет народилося спонтанно.
Приводом же для акції протесту стала конференція на тему виборів, призначена на середу. Фронтменом заходу був анонсований закордонний речник Партії регіонів Леонід Кожара. Людина, яка особисто голосувала за закон про наклеп, збиралася розповісти німецькому істеблішменту про чесні вибори в Україні.
Опозицію на цьому заході чомусь представляла Наталія Королевська – зокрема, її радник, екс-посол України в Євросоюзі Андрій Веселовський. Саму конференцію організував Німецько-Український форум, а всередині роздавали інформаційні продукти від Іни Кірш – законспірованих друзів Партії регіонів у Європі.
По допомогу з організацією пікету ми звернулися до берлінської українки-активістки Олександри Бінерт, яка вже має великий досвід – це від її імені було подано заявку до берлінської поліції на пікетування президента Януковича протягом його останнього візиту до Німеччини в серпні 2010 року.
Якщо чесно, у нашому випадку Олександра взяла весь організаційний удар на себе, а головне – знову подала від свого імені заявку в поліцію.
А тепер – найцікавіше. За законом, заявка на проведення мітингу має бути надіслана до поліції за 48 годин до проведення акції. Ми запізнилися більше ніж на добу – у вівторок ввечері вирішили проводити демонстрацію, яка мала розпочатися у середу о 17:45.
Це не відповідало правилам. У німецькому законодавстві є також право на спонтанний пікет, який не потребує заявки до поліції, але ми вирішили спробувати зареєструвати нашу акцію навіть попри те, що дедлайн минув.
Зайвим буде уточнювати, як саме можна повідомити владу про намір провести мітинг у Берліні. Це робиться без жодного контакту з чиновниками – просто заповнивши формуляр на сайті поліції. Єдине, що ми не отримали – це підтвердження реєстрації нашої заяви в поліції, що, власне, і є дозволом на проведення акції.
Попри це, ми зібралися біля "Квадріга Форуму", де пан Кожара мав прочитати майстер-клас на тему чесних виборів в Україні. Розгорнули плакати – "Стоп цензурі в Україні", "Стоп репресіям проти каналу ТВі", "Не подавайте руку Кожарі – він голосував за закон про наклеп".
А далі – взагалі шок. Десь через півгодини до Олександри підійшло двоє молодих людей у футболках, один з них до того ж був одягнутий у шорти. Це і були... поліцейські. Чому вони прийшли? Вони хотіли власноруч... вручити підтвердження реєстрації нашої заявки на мітинг та правила "Як проводити демонстрації на свіжому повітрі". Вибачилися, що одягнуті не по формі та не надіслали реєстрацію по електронній пошті. Говорили англійською.
Повірити у те, що вони – справді поліцейські, ми не могли доти, поки вони не сіли в спеціальний поліцейський автомобіль з антивандальним захистом лобового скла, які тут залучають для вуличних акцій. Після пікету ми всі вирішили сфотографуватися на згадку.
Мораль у цієї історії така. Два тижні тому я на власні вуха чув, як Інна Богословська дорікала німецькому уряду, що він забагато критикує Україну, а натомість сам погано бореться з корупцією у себе в державі.
Думаю, Інна Богословська не договорює стосовно того, що ще погано робить німецький уряд. Він погано бореться з вільнодумством – тому його треба запросити до Харкова, на батьківщину Інни Богословської – переймати прогресивний український досвід.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
