''Дегенеративне мистецтво'' епохи Януковича
Директор "Центра Помпіду" в Парижі перед відкриттям виставки замалював одну з робіт, оскільки вона могла образити президента Олланда.
Ви можете уявити такий заголовок у французькій газеті? Коли я прочитав про події в "Мистецькому Арсеналі", подумав, що це – жарт.
У нацистській Німеччині існувало поняття "дегенеративного мистецтва". Роботи художників-модерністів та експресіоністів, які виходили за межі уявлення Гітлера про прекрасне, були прибрані з музеїв.
Із цих картин сформували пересувну виставку, що була покликана показати німецькому суспільству приклад негідного.
Але задум провалився – "дегенеративне мистецтво" стало брендом, а експозиції Пікассо, Кірхнера і Бекманна збирали величезні аудиторії. Як згодом з'ясувалося, дехто з нацистських боссів навіть таємно колекціонував роботи "дегенератів".
Термін "дегенеративне мистецтво" назавжди увійшов в історію як приклад ганебної цензури в живописі на догоду збоченому керівникові держави.
Досі в Україні існувала цензура на телебаченні, але цього тижня набула ще однієї якісної характеристики – "януковщина" дісталася і живопису.
Отже, це виявився не жарт – директор "Мистецького Арсеналу" Наталія Заболотна власноруч замалювала роботу Володимира Кузнєцова "Коліївщина: страшний суд".
Напевно, в захваті від скоєного назвати свої дії "перформансом". Хоча тут більше підійшло би слово "вандалізм".
Згодом, коли з'явилися фотографії відвідин цієї виставки Януковичем, стала зрозумілою і природа вчинку Заболотної – творчість Кузнєцова могла втрапити в око головному православному країни та викликати гнів від побаченого. Тому колишня директриса колишнього музею Леніна вирішила питання раз і назавжди – як вміла.
Проблема ж у тому, що "Мистецький Арсенал" – це не приватний музей. Він належить державі та перебуває в прямому підпорядкуванні адміністрації президента через Державне управління справами. Тож вчинок Заболотної – це і є та сама пряма цензура з боку державного чиновника, розповідати про відсутність якої вже втомилися Дарка Чепак на пару з Ганною Герман.
Після такої відчайдушної боротьби з "дегенеративним мистецтвом" не складно здогадатися, які ще роботи прудка директриса "Арсеналу" замалює при спробі їх експонування.
Очевидно, це робота Герарда Давида "Здирання шкіри з продажного судді" – як така, що ображає суддівський корпус України.
Також, це робота Жан-Луї Давида "Смерть Марата" – адже вона пропагує розправу над політиками.
Повинен бути замальований Ежен Делакруа "Свобода, що веде народ" як такий, що закликає до насильницького повалення влади.
Ну і безперечно, товстим шаром чорної фарби в "Арсеналі" покрили би картину Пікассо "Авіньйонські дівиці" – перша назва "Авіньйонський бордель" – за образливе та надто натуралістичне зображення сучасної української політичної еліти.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
