Не бути Ципрасом. Про ''зради'' та ''перемоги'' Верховної Ради
Минулого тижня сталося три голосування, які впливатимуть багато років на життя України.
Парламент проголосував за направлення до Конституційного суду змін до Конституції в частині децентралізації та виконання Мінських домовленостей. Ця подія сколихнула інтернет, що стало наслідком пересмикування, вчиненого руками політиків.
Парламент не голосував за зміни до Конституції, а лише за процедурне рішення. При цьому немає гарантій що ті, хто зараз тиснули кнопку "за", віддадуть голос у другому читанні. Але вже зараз це голосування дає Україні додатковий простір для маневру на міжнародній арені.
Фракції коаліції зіграли на почуттях людей, які досі вірять, що життя колись повернеться в становище "до 21 лютого 2014 року". Це велика ілюзія. І цього ніколи більше не буде.
Тому особливо неочікуваною була санкція, накладена фракцією "Самопоміч" на Ганну Гопко – єдиного депутата, який проголосував за це процедурне рішення. Її вирішили відкликати з посади голови комітету Верховної Ради в закордонних справах.
Рішення тим більш дивне, оскільки Гопко була першим номером списку на виборах, і частина депутатів фракції, які голосували за це стягнення, мали би їй завдячувати своїм мандатом. Тим більше Гопко не могла вчинити інакше, бо очолює профільний комітет парламенту – тобто перебуває в постійному контакті з європейськими та американськими дипломатами, а, відповідно, знає про реальну вагу такого голосування для посилення української переговорної позиції.
Водночас у мене є своє пояснення, чому "Самопоміч" настільки підняла градус дискусії щодо формального рішення. Партія Андрія Садового буде прагнути використати це як маркер свого позиціонування. Річ у тім, що рік перебування у владі не минається дарма. "Самопоміч", будучи частиною коаліції, несе відповідальність за події в державі. Брендування "молоді" та "незаплямовані" вигорає на політичному сонці. Тому вони шукають спосіб заявити про себе як про "інших", і знаходять цю "точку неповернення" в голосуванні за направлення до Конституційного суду.
При цьому в розмовах про "зраду" ніхто не вникає в суть змін до Конституції. В рамках виконання мінських угод Україна вводить до перехідних положень Конституції пункт про те, що особливості місцевого самоврядування окупованих на сьогодні територій визначаються законом. По-перше, такий закон вже є – і "Самопоміч" голосувала за нього. По-друге, в Києві особливості самоврядування також визначаються законом.
План Путіна був зовсім інший – "Боснізація" України, коли один суб'єкт – окуповані території – накладають вето на розвиток решти України. Формула, що зробила Боснію failed state, яке не здатне розвиватися, оскільки одна частина країни залежить від рішення іншої, і кожна з частин федерації має право вето на розвиток всієї держави. Цього точно немає в конституційних змінах.
Закон про вибори
Окрім того, парламент минулого тижня проголосував за закон про вибори – в другому читанні та в цілому. Тут ризиків набагато більше, хоча публічний ажіотаж навколо цього голосування несправедливо менший. При чому це рішення вже набуває законної сили. Моє пояснення – великі партії та особливо їхні лідери не зацікавлені у тому, щоб суспільство зрозуміло справжній підтекст закону, схваленого всіма фракціями коаліції – і БПП, і Народним фронтом, і Самопоміччю, і Ляшком, і Батьківщиною.
Чому я не голосував у вівторок закон про місцеві вибори? Не кажу навіть, що це робилося без остаточної редакції на руках.
Отже, перше. Аплодуючи запровадженню гендерних квот (за недотримання яких немає покарання!), ми втратили з фокусу уваги головне – цей закон не є ніякими "відкритими списками". Виборець не матиме права обрати з кількох кандидатів від партії одного, якого він делегує в раду. Відповідно, в межах округу не буде контролю депутатів від однієї партії один за одним.
Друге. Все ще гірше ніж ми думаємо – закон закріплює імперативний мандат. Тобто керівництво партій може відкликати депутатів рад усіх рівнів за надуманими підставами. Поводишся не так, як хоче Порошенко, Тимошенко чи Садовий – все, до побачення. Для цього достатньо зібрати мінімальну кількість підписів у окрузі.
Третє – закон про вибори консервує нинішню політичну еліту. Бо молодій партії, щоб обратися на виборах, треба виставити сильних кандидатів у всіх округах та скрізь набирати пристойний результат. Тоді як зазвичай молоді партії мають в резерві лише декілька кандидатів. Які втратили можливість обратися за мажоритаркою – і не потраплять тепер до місцевих рад.
Четверте. Закон про вибори порушує Конституцію в частині рівності всіх кандидатів – оскільки перший номер в партії, яка подолає бар'єр, зможе обратися до ради незалежно від результату. Інші мають вкалувати, але будуть суперкандидати, які зайдуть на привілейованих засадах.
Ось за таке проголосувала Рада, в тому числі фракції, які зараз намагаються постати головними поборниками української демократії та незалежності.
Закон про фінансування партій
Також минулого тижня парламент проголосував у першому читанні закон про запобігання політичній корупції. Це особливо важливо для мене, оскільки я був головою робочої групи з підготовки законопроекту та витратив чимало зусиль на його просування – спочатку підготовку, а потім на переговори з урядом, аби вони відкликали свій проект та дали дорогу депутатському.
Фінансування партій з бюджету – це те, що прийнято називати "інституційними змінами", тобто наслідки від запровадження цієї практики відчуватимуться на покоління вперед.
Цей законопроект входить до пакету Європейського Союзу щодо запровадження безвізового режиму, а також з 2011 року є складовою вимог ГРЕКО (Групи держав Ради Європи проти корупції), а також рекомендацій Україні в рамках Стамбульського плану дій з боротьби проти корупції Організації економічної співпраці та розвитку.
Державне фінансування партії з бюджету – це та сама норма, яка діє у всіх європейських країнах (окрім України, Молдови, Латвії, Кіпру та Мальти), і яка дозволить партіям отримати альтернативне фінансування від коштів олігархів.
Пропонується, що гроші щорічно з 2017 року будуть виділятися для партій, які на останніх виборах подолали тривідсотковий бар'єр – тобто парламентським силам, а також тим, які мають перспективи для проходження. Але передумовами для державного фінансування є тотальна прозорість партій, які будуть зобов'язані щоквартально звітувати про всі приватні внески, які вони будуть отримувати.
В пакеті з цим іде обмеження на фінансування партій з боку фізичних та юридичних осіб – для "фізиків" ліміт приблизно складатиме 100 тисяч гривень, а для юридичних осіб – трохи більше 400 тисяч гривень.
Важливо не те, що партії отримають джерело коштів, альтернативне до олігархічного. І не те, що закон зобов'яже політиків до прозорості своїх надходжень та видатків.
Фінансування партій з бюджету в довшій перспективі має призвести до зламу суспільної свідомості. Коли громадяни почнуть по-справжньому цікавитися політичним життям, адже політики будуть утримуватися їхнім коштом. Коли контролювати партійні каси будуть десятки журналістів по всій країні, що, в свою чергу, змушуватиме партії відповідально ставитися до стосунків з олігархами. Коли будь-яке зловживання з партійними коштами буде кримінально карним діянням та обертатиметься катастрофою для рейтингів. Коли правила європейської політики нарешті запрацюють в Україні.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
