Для перемоги на обох фронтах нам потрібна єдність
Виступ на Х позачерговому з'їзді партії "Солідарність"
Шановні колеги!
Перш за все, хотів би подякувати за високу довіру. Я вже двадцять років живу і працюю в українській політиці. Був при владі, був в опозиції, був в міліції і в тюрмі.
Скажу відверто: я втомився від процесу безкінечного протистояння особистостей, від безкінечного протистояння політичних лідерів. Хочеться досягти позитивного суспільного результату.
Чи можливо це?
У новій Україні можливо все!
Країна, яка століттями жила без своєї держави, в якій 23 роки паралельно існували громадяни і держава змінюється на наших очах. Саме за неї сотні людей поклали своє життя як за свою спільну справу. Тисячі людей у перші дні військового протистояння записалися добровольцями на її захист – і фактично без зброї – пішли за нову спільну справу.
У перекладі з латини РЕСПУБЛІКА – це спільна справа. Люди борються і помирають за нову Україну. Уявити собі ще п'ять років тому це було неможливо.
Ми живемо в унікальному часі, коли старі суспільні правила не працюють, а нові ще не набрали сили. І насправді нам з вами належить ці нові правила оформити в новий державний порядок.
Оглянімось навколо – що змінилося з часів гангстерської диктатури Януковича? Хіба вже так багато? Майдан усунув верхівку гангстерської піраміди, але на місцях – ті самі обличчя, ті самі хабарі та відкати, та сама несправедливість.
Правила встановлює парламент. А парламент у нас старий. Коаліцію холери Азарова у нас замінила коаліція дезинтерії. Я вийшов сюди не для того, щоб когось обвинувачувати. Тим паче, у час війни. Але що може новий уряд, якщо він опирається на коаліцію, у складі якої третина колишніх регіоналів. У лютому один із депутатів зняв з рахунків сотні мільйонів гривень і 150 кілограмів золота, збираючись втікати. А нині він у більшості і відповідає за податкову політику і митницю.
Ми чекаємо від нього реформ, чекаємо, що уряд може щось змінити в цій галузі?
Шість місяців суспільних очікувань завершилися дуже невеликими змінами. Як казав Остап Бендер Кісі Вороб'янінову, "вы больны организационным бессилием и бледной немочью".
Ми всі винні в такій ситуації: і ті, хто має посади, і ті, у кого їх немає. Ми всі марнуємо час.
Чи може Президент ефективно впроваджувати свою програму, підтриману в першому турі більшістю українських виборців? З такою ганебною більшістю і таким урядом, який має ту більшість у своїй основі?
Ні!
Так, Президент може добитися від парламенту призначення міністра закордонних справ. Проте він не може добитися від сьогоднішнього парламенту змін до закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики, за ким Росія і досі залишається "стратегічним партнером України". Саме в таких умовах доводиться керувати зовнішньою і внутрішньою політикою та безпекою.
Так, Президент може добитися призначення міністра оборони. Але навіть передача важкого озброєння для добровольче займає тривалий час.
Обласні й районні державні адміністрації, які просто жахають людей, багато де не замінені, бо, бачите, коаліційний уряд не вніс відповідного подання Президентові.
Параліч у проведенні реформ – головна загроза для постмайданної України. Як наслідок, ми бачимо, як Україну охоплює популізм, який набуває загрозливих масштабів, та радикалізм, що загрожує основам української державності.
Ці дві хвороби на шляху до демократії має вилікувати твереза, реформаторська сила, яка опирається на курс, що підтримується більшістю країни, як це показали президентські вибори.
На цьому тлі безкінечних і групових інтриг ми маємо неоголошену війну з боку Російської Федерації. Ми всі усвідомлюємо, що ця війна – єдиний спосіб не допустити досягнення кращого за їхнє життя біля їхнього кордону.
Не можу сьогодні не процитувати класика – Дмитра Донцова: "Щоб ми не робили, які б завдання не ставила перед нами історія, все зупиняємося перед однією й тією загадкою-сфінксом, що хоче з'їсти нас. Вибору жадають від нас і самі росіяни, що не йдуть на жодні компроміси, а ставлять нас перед дилемою: з ними чи проти них. Росія всяка просякнута ідеєю месіанства. Свою експансію вона завжди трактувала в перспективі своєї боротьби з Європою. Вона інстинктивно вважала, що кожне розширення Європи, політичне та культурне, загрожує її існуванню. Її універсальна проблема – боротьба із Заходом".
Ми є частиною такої боротьби. Раз на сто років ми пробуємо повернутися в Європу, але щоразу нас раніше придушували. Наше нинішнє завдання – усвідомити, що єдиний спосіб для Кремля не допустити успішної України, це наш виклик. Ми мусимо вистояти і перемогти.
Сьогодні ми маємо два фронти. Фронт внутрішній, де кримінальні чиновники і олігархія намагаються утримати старі порядки. Другий фронт – зовнішній, де діти Чингізхана намагаються забрати кращих синів України і її волю до європейського майбутнього.
До ручі, саме в цьому залі, Президент Порошенко ще місяць тому сказав одну з ключових фраз: віна не скасовує необхідності реформ. Навпаки, вона вимагає реформ вже сьогодні. Негайно.
Хочу, щоб усі демократичні сили, партії, громадські організації Майдану почули: не можна грати в "дурня", коли ворог грає в преферанс. Це слова Оксани Пахльовської.
Тим часом українські політики продовжують грати у перетягування канату.
Для перемоги на обох фронтах нам потрібна єдність. Вона згадується в нашому офіційному і духовному Гімні.
Сьогодні ми створюємо не чергову політичну партію. Усі тут присутні мають на меті створити об'єднання існуючих патріотичних проукраїнських демократичних груп, які б спільно і в єдності працювали заради кращої України для всіх, а не для обраних.
Після консультацій з регіональними організаціями, я пропоную перейменувати партію "Солідарність" у "Блок Петра Порошенка". Така назва може стати нашою пропозицією-запрошенням до УДАРу, "Батьківщини", "Фронту Змін", усіх інших демократичних проєвропейських сил до єднання заради перемоги і на фронті, і в парламенті.
Ми говоримо про об'єднання рівних. Ми говоримо про Петра Порошенка як про людину, якій більшість громадян країни довірила майбутнє держави. Таке об'єднання означатиме, що разом з Президентом, за програмою, яку підтримала більшість виборців, у блоці з колегами по демократичному проєвропейському табору ми готові йти до перемоги.
Поясніть мені, яка насправді ідеологічна різниця між згаданими партіями та іншими громадськими організаціями?
Невже після жертви Небесної Сотні, після масового героїзму на фронтах, персональні амбіції й далі керуватимуть українською політикою? Невже ці амбіції означатимуть більше, ніж наша спільна справа?
Наша геніальна поетеса Ліна Костенко давно сказала:
"Є боротьба за волю України.
Все інше – то звичайне мискоборство".
Упевнений, що разом ми можемо змінити правила української політики.
І ми мусимо брати приклад з Українського Війська. Два-три дні на тиждень я проводжу там – на фронті. І жодного разу не бачив, щоб десантники, армійський спецназ, Нацгвардія, добровольчі загони ділилися на фракції.
У них спільна, а тому переможна коаліція.
Політики мають взяти приклад з українського війська і стати в єдиний стрій. Стати єдиним організмом для досягнення перемоги в парламенті на ниві соціальних і економічних реформ.
Хочу, щоб парад Перемоги українського війська пройшов у новій Україні.
В Україні, де буде мала сервісного типу держава і велика українська культура, де будуть низькі податки і високі технології, вузькі повноваження для чиновництва – і великі повноваження для самоврядування.
Не буду довго про це говорити, бо всі партії знають, що треба робити. Вони навіть знають, як це треба робити. Але поки що продовжують займатися квотами, взаємними інтригами.
Інфляція слів призвела до девальвації такої політики і таких політиків.
Подолання цієї недовіри – це план, команда, результат. Спільний для всіх.
Велика ідея породжує великі зусилля. Все досяжне, коли команда розумних і відданих державі людей присвячує себе загальні меті.
Я впевнений, що в нас усе вийде.
Україна – понад усе!
Слава Україні!
