Про справжні пріоритети Генеральної прокуратури по справах суддів Майдану
Мабуть усі бачили новину про те, що потерпілі від розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року, які стомились від безкінечного розгляду кримінальної справи у Шевченківському районному суді м.Києва вдались до відчайдушної акції протесту .
Юрій Луценко відповідаючи на питання потерпілих заявив, що нічого не може зробити, бо справа у суді, а на суддів він не має права впливати. Він правий, впливати не має права і не потрібно. Потрібно просто виконати свій обовязок та нарешті належно розслідувати справи щодо понад 300 суддів, які в часи Майдану стали важливою частиною репресивного механізму та на підставі вказівок виносили очевидно неправосудні рішення щодо учасників Революції Гідності. Це тяжкі злочини, за які передбачена відповідальність від 5 до 8 років позбавлення волі. Вже понад 2 роки ми намагаємся добитись від прокуратури справжнього розслідування цього масового суддівського свавілля. Але по 95 % суддів не проводиться жодних слідчих дій. Все зупинилось на Царевич, Кицюку і ще до 10 суддів.
Судді Майдану не лише не притягуються до відповідальності, але є суддями по справах Майдану. Для прикладу, суддею по справі розгону Євромайдану 30 листопада 2013 року є суддя Мєлєшак. Вона була головою Шевченківського суду м.Києва у часи Революції Гідності. Відповідно до даних слідства саме через голів судів Адміністрація Президента Януковича давала вказівки суддям про винесення рішень проти активістів. За свідченнями судді цього суду, Мєлєшак дійсно впливала на суддів. Як наслідок, майже половина складу Шевченківського суду виносила неправосудні рішення щодо учасників Майдану. Та й сама Мєлєшак позбавляла прав автомайданівців за поїздку до Межигіря на підставі фальсифікованих рапортів. А тепер вона судить беркутівців за те, до чого ж фактично сама долучалась. Чи можна розраховувати на обєктивність такого судді? Чому вона судить, а не сама сидить на лаві підсудних? Заяву про злочин Мєлєшак я особисто подав ще 1,5 роки назад. Але справа фактично не розслідується. Те ж саме і щодо інших 300 суддів.
Про причини такої ситуації напишу окремо. Зараз лише наведу 2 факти, які показують реальне ставлення прокуратури до потерпілих Майдану, Родичів Небесної Сотні та справ щодо суддів Майдану.
05 листопада 2016 року на зустрічі родин Небесної Сотні з Юрієм Луценком знову піднімалось питання про розслідування справ щодо суддів. Після зустрічі потерпілі підписали відповідне звернення до Генерального прокурора та ін. з вимогою активізувати розслідування цих справ. Минув майже місяць. Реакції – ЖОДНОЇ. До речі, як і на аналогічне звернення, яке потерпілими було підписане ще 20 лютого 2016 року.
17.11.16 року Голова Голосіївського суду м.Києва Первушина О.С. звертається у прокуратурою з заявою про психологічний вплив та стеження за нею активістами (насправді ж члени Автомайдану відкрито і не ховаючись зафіксували її біля суду на незадекларованому автомобілі). Уже наступного дня – 18.11.16 року зявляється Ухвала Печерського суду про обшук. А вже 24 листопада слідчі головної військової прокуратури проводять обшук у члена Автомайдану Миколи Сідоркіна.
Звертаю увагу, що у Голосіївському суді працює 7 суддів, які в часи Майдану виносили незаконні рішення щодо активістів. Двоє з них вже звільнені за порушення присяги. Усі вони мають бути фігурантами кримінальних справ. Проте жодних активних дій щодо цих суддів та їх голови прокуратура не здійснює. А одного з них, суддю Білика О.В. нещодавно ВККС рекомендувала призначити суддею безстроково, у т.ч. у звязку з відсутністю розслідувань щодо нього.
Отже виходить, що на волання родин Небесної Сотні прокуратура зовсім не зважає, а коли до прокуратури звертається суддя, яка дуже ймовірно сама причетна до організації переслідувань участників Революції Гідності, то реакція є блискавичною та дуже рішучою.
Ці факти є більш красномовними ніж тисячі слів про важливість та пріорітетність справ Майдану для Генерального прокурора.
