Остання репетиція перед президентськими перегонами
Вибори місцевих голів і рад у сорока новоутворених об'єднаних територіальних громадах, що пройшли минулої неділі, стали певною мірою новаторськими. У розумінні використання двох новацій від влади, застосованих з метою маніпуляції результатами волевиявлень. Скажемо на перед: владі це не помогло.
Першою новацією стала сама дата виборів, призначених у тривалі першотравневі вихідні, коли навіть мешканці невеликих громад виїздять провідати родичів або на відпочинок. Зрозуміло, що це дуже часто соціально активні громадяни продуктивного віку, які мають найбільше претензій до влади через кращу поінформованість завдяки, зокрема, інтернету. Тому вони не голосують за провладних кандидатів. Розрахунок був у тому, щоб скористатися з голосів пенсіонерів та інших залежних від влади та телевізора громадян.
Друга новація – вибори пройшли лише у тих областях, де, на думку президентської політтехнологічної команди, підтримка найбільшої реальної опозиційної партії "Батьківщина" є порівняно меншою. Тому було обрано лише 40 громад з 500 ОТГ, де вже є потреба сформувати нові органи самоврядування. І жодним чином не факт, що в останню неділю жовтня влада піде на те, щоб провести необхідні вибори, (як це було попередньо заплановано), у чотирьох із половиною сотнях ОТГ, бо її результати там можуть бути ще мізернішими.
"Децентралізаційну реформу" принесли у жертву поточній політичній потребі влади.
Крім цих технологій, застосовувалися також і "традиційні": тиск на шанованих в громадах кандидатів, щоб ті не висувалися від найпопулярнішої в країні партії "Батьківщина", а натомість балотувалися за процедурою самовисунення. Також мали місце тривіальний підкуп та прямі фальсифікації... Словом, весь арсенал, що його застосував "попередній злочинний режим".
Якими є результати? Прогнозованими, такими, що загалом відповідають соціологічним замірам. Команда Юлії Тимошенко однозначно підтвердила, що є одноосібним лідером довіри громадян. Серед висунутих партіями кандидатів "Батьківщина" взяла 35% усіх мандатів. Блок Петра Порошенка на другому місці, з 27%.
Щодо інших політичних сил, то Аграрна партія отримала 13, 6%; "Наш край" – 5,6%, Радикальна партія Олега Ляшка майже 5%; УКРОП – 3%. А "Самопоміч", Опозиційний блок, "Народний фронт", ВО "Свобода" і "Громадянська позиція", кожна менше 2%.
Тут слід відзначити дві важливі політичні обставини. По-перше, майже всі партії, що брали участь у цих виборах є молодими, або дуже молодими політичними суб'єктами, які увійшли в активні політичні процеси 2014 року, чи й пізніше. Переважно вони являють собою ситуативні, "односезонні" політичні проекти для досягнення короткотермінових цілей окремих політиків чи їхніх груп. Виняток – "Батьківщина", бо має вже майже два десятки років історії, згуртоване партійне ядро, розгалужену мережу первинних осередків, тобто – всі ознаки справжньої політичної сили.
По-друге, ті політичні партії і їхні лідери, окрім БПП і "Батьківщини", які голосно заявляють про свої наміри брати участь у президентських перегонах, показують відверто провальні результати на місцевих виборах. Так у "Народного фронту" на чолі з Арсенієм Яценюком усього лише 1,2%, а у "Громадянської позиції" Анатолія Гриценка – 0,5%. П'ятивідсотковий результат партії Олега Ляшка так само важко назвати "радикально президентським".
Удавати із себе політичного лідера у телевізорі і робити щоденну, важку і часто невдячну політичну роботу на місцях – речі вельми різні.
Спікери блоку Петра Порошенка після усіх шести хвиль виборів, починаючи з 11 грудня 2016 року, завжди оголошували про власну перемогу на них. Ці заяви ґрунтувалися лише на факті того, що у більшості громад місцевими головами ставали кандидати від президентського блоку. При цьому "депутатська складова" виборів з боку БПП просто замовчується, або примітивно перекручується, як це трапилося і після квітневих виборів.
Чому "Батьківщина" переважно відмовлялася боротися за посади очільників громад? Причина, вірогідно, у тому, що в умовах формальної та неформальної залежності місцевих голів і виконавчих комітетів від уряду і президента, передусім у бюджетній сфері, а також від корумпованої правоохоронної системи, міські голови, які представляють опозиційну політичну силу, наражалися б на невиправданий ризик не виконати своїх виборчих програм, або і потрапити під кримінальне переслідування, чи інші форми тиску. Відтак "Батьківщина" віддає наразі перевагу контролю місцевої влади через свої депутатські фракції у радах всіх рівнів. Однак, там де місцеві громади є самодостатніми і потужними, а залежності від адміністративної вертикал та правоохоронних органів є змога опиратися за допомогою громадськості та адвокатів, ця партія бере на себе всю повноту відповідальності. Будь то в обласних центрах, чи у новоутворених громадах на селі.
Така позиція випливає з цілковито прагматичного розуміння того факту, що місцеве самоврядування є одним з головних базових елементів суспільно-політичної системи, який забезпечує зв'язність країни.
Без опори на місцеве самоврядування не може існувати жодна демократична і цивілізована держава. Тому, всяка партія, яка претендує на реальну політичну владу в такій державі неодмінно мусить "проростати" з місцевого самоврядування.
Так виглядають результати підтримки кандидатів у місцеві депутати від партії "Батьківщина" за всі шість хвиль виборів до ОТГ поспіль:
У який би спосіб політичні маніпулятори не намагалася перетворити майбутні вибори президента, а тоді парламенту, на чергову боротьбу маркетингових технологій, заснованих на адміністративному ресурсі, прямих фальсифікаціях, чи підкупі, направду, наступні волевиявлення стануть боротьбою саме ідей – стратегічних планів розвитку країни.
Що може стати підґрунтям для такого "телячого оптимізму" в українських "фальсифікаторсько-купівельних" реаліях? Річ у тому, що сучасний, вже пост-інформаційний, світ влаштований таким чином, що у його цифровому середовищі всяка неправда і омана мають дуже короткий період тривалості життя. Євангельське "Все потаємне стає явним" реалізується майже миттєво.
У віртуальному світі кардинально зростає попит на реальність, справжність і правдивість. Тому наступна виборча кампанія в Україні дуже відрізнятиметься за своїм інструментарієм від тієї, до якої готується поточна влада.
Дедалі помітнішими є намагання знову, як у 2004 році, поділити громадян країни на два, або три "сорти", за територіальною ознакою. Для цього застосовуються старі прийоми мовного чи релігійного протиставлення. Не вийде. На віть не пробуйте, бо країна з того часу подорослішала і консолідувалася. Вона сьогодні проходить через горнило війни, навчаючись відокремлювати правду від кривди – зерно від полови.
Що черговий раз і підтвердили фактично останні місцеві вибори перед загальнонаціональними.
