Щодо історичних коренів війни Росії проти України
Одним з призвісників цієї війни стала публікація на офіційному сайті президента Російської Федерації, 12 липня минулого року, статті В. Путіна "Про історичну єдність росіян та українців". Текст не являє собою назвати нового слова в історичній науці. Фактично це переказ давнього концепту про триєдність (спільність) російського народу, який мешкає на історичному просторі Давньої Русі. Відтак українцям і білорусам відмовлено у праві на власну національну ідентичність. В Російській Імперії ця концепція мала статус офіційної – єдино правильної.
"Вину за створення України" в Москві досі покладають на Австро-Угорський Генштаб та на радянську владу і особисто В. Ленініа. З цього можна було б посміятися, якби такими поглядами на історію не обґрунтовувався черговий загарбницький напад на Україну.
Направду росіяни лише прикривають історичними причинами свою хронічну жагу окупувати і поневолити Україну. Ще з ХVII сторіччя Московія не могла існувати без українського хліба, солі, заліза, а пізніше – цукру, вугілля, сталі, без українських портів і верфів... Головне ж без людей – священників, вчених, військових, хліборобів, зодчих, робітників, митців, які зробили величезний внесок у створення Російської Імперії та СРСР.
Терени України були плацдармом для загарбницьких воєн Росії у Європі. Наші солдати стали значним чинником російських перемог у цих війнах, а також у війнах на Кавказі та Середній Азії. Лише приєднання України дало змогу Росії залюднити Сибір та Далекий Схід. До речі родини бранців, викрадених росіянам з Маріуполя та інших міст Сходу України зараз розселяють саме там.
З часів ПетраІ російські уряди проводили послідовну політику асиміляції українців. Коли це не виходило, то вдавалися до катувань і репресій. Водночас щедро винагороджували маєтностями і титулами тих, хто справно служив Росії. Така ж практика триває і нині.
Після розпаду Російської Імперії у 1917 році, росіянам не вдалося зберегти за собою Фінляндію, Червона армія зазнала поразки у Польщі, Естонії та Латвії. Однак в Україну більшовики вчепилися зубами, бо її ресурси були критичними для Радянської Росії. Тому у 1918 році на Київ кинули банду М. Муравйова, яка терором встановлювала тут радянську владу. Звіряча жорстокість росіян у той час усе ж цілковито поступається тому, що світ побачив сьогодні у Бородянці, Бучі, Волновасі, Гостомелі, Ірпені, Маріуполі...
Попри всі зусилля радянської влади, особливо у її пізній період, спрямовані на асиміляцію українців... Самоцитата: "У Радянському Союзі, направду, конкурували між собою перед усім дві національні ідентичності: російська, що була сформована, за часів Російської Імперії і розвинута засобами мовлення ХХ сторіччя; та українська, ґрунтована на величезному пласті народної культурної традиції, звідки розвинулися українська література, живопис, театр. Українське мовлення дало величезний імпульс розвитку і закріпленню української національної ідентичності.
Власне конкуренція у СРСР російського та українського стала потужним чинником дезінтеграції "Імперії зла" і, водночас, становлення сучасної української національної самосвідомості, що дозволило українському суспільству створити нинішню українську державу."
Саме Україна, на Референдумі 1 грудня 1991 року поставила крапку в існуванні СРСР. Це найбільша історична образа російських імперців на Україну і ще одна причина нинішньої війни.
