Лібералізм або лібертаріанство? Що обрати Україні?

Думка про те, що лібертаріанці нічим від лібералів не відрізняються викликає деяке обурення. Мене, як лібертаріанку та підпрємицю це дуже дивує. Для розуміння суперечки, потрібно розібратися з термінами.

Давайте по черзі.

Для початку – визначення лібералізму.

Лібералізм – система філософських і політичних ідей, початок якої в кінці XVIII – початку XIX ст. поклали такі західні автори як Дж. Локк, Дж. С. Мілль, А. Сміт та інші.

За що виступає лібералізм?

З одного боку, ще з ХІХ століття лібералізм виступає за поділ влади, конституційне правління, вільний ринок, економіку і приватну власність, обмеження втручання держави в приватне життя, релігійну терпимість, свободу дискусій та вільні вибори.

Але, при цьому, лібералізм XXI століття дуже терпимий до державного регулювання заради забезпечення рівності можливостей та зменшення різниці в доходах громадян. Граючи в державне регулювання, лібералізм розгубив свої базові ідеї свободи. Регуляції плодять бюрократію і чиновників, створюють систему несвободи, де людині як особистості місця немає. Яскравий приклад зображений у фільмі "Вітаю, я Деніел Блейк", де головний герой помирає від байдужості чиновників та системи.

Парадокс в тому, що під назвою лібералізм приховано безліч ідей і течій, що, часом, суперечать одна одній.

Виділимо основні види лібералізму:

1. Класичний лібералізм

Представниками класичного лібералізму є Фрідріх фон Хайек, Людвіг фон Мізес, Фредрік Бастіа, Жан-Батист Сей та інші. Вони виступали за державу, у якої, по суті, не буде нічого, крім армії, судів, поліції та, іноді, поштової служби, пожежників чи шляховиків. І це все!

Ніяких вам "соціальних гарантій" за вкрадені у вигляді податків гроші. Ніякого вам "безумовного базового доходу" (який у нас давно існує і називається "держ. пенсія"). Ніяких обмежень на зброю. Також, при цьому, ніякого призову до армії (бо це, по суті, є примусовою, підневільною, рабською працею); ні якого "захисту" вітчизняного виробника; ніяких насильницької любові та "благодійності", якими в наш час є субсидії, "мінімальна" заробітна плата, оплачувана відпустка, тощо.

Так, вас все це може налякати, але задумайтесь на хвилинку над тим, що відсутність державних крихт у вигляді "допомоги" в підсумку дасть величезні доходи і відсутність маси проблем через регулювання всіх і кожного. Адже краще мати 100 приватних гривень сьогодні, і самостійно вирішити, як їх витратити на що завгодно, ніж 100 державних гривень потім, коли через кілька років на цю суму вже не купити й буханця хліба. До речі, центробанк у "класиків" теж приватний, а значить ніякого вам "підвищення цін" і державного регулювання грошей.

2. Західний лібералізм

Він же "лівацький". Ліві на Заході так себе і називають – ліберали. В їх інтерпретації "лібералізм" – це "допомога ближньому чого б те не вартувало". Таких "лібералів" називають "ліво-лібералами". Вони за "соціалку", за "друкарський верстат", за мігрантів (навіть якщо мігранти руйнують їх власну культуру та державність). Вони проти зброї, за заборону нафти, пластика, м'яса, бензину, атома, генетичних досліджень і страшно-жахливого націоналізму. При цьому, вони великі патріоти будь-якого чиновника, якщо той темношкірий, інвалід, фемініст (ка), одягнутий в футболку з Че Геварою (до слова, "Че" був расистом і гомофобом). Ліберали зазвичай молоді і досить емоційні особистості з явними ознаками інфантилізму і несамостійності. Їм все дай, все принеси, нагодуй, в ліжечко вклади, ще й казку на ніч почитай.

На жаль, дана версія "лібералізму" проникла і в нашу власну країну. З недавніх пір наші "рідні" чиновники, під красивими гаслами про ситу і багату Європу (з якої нам, в плані прав власності, безумовно варто брати приклад), хочуть дерти з населення додаткові податки і штрафи за дешеві бензинові або дизельні автомобілі, за пластикові пакети, за володіння тваринами, за володіння землею або за лісовий чи фермерський бізнес. На щастя, українці з цим іноді вдало борються юридичними важелями. А коли цей механізм у них не спрацьовує – виходять на Майдан. І це вірно. Тому що лібералізм – це "свій, до свого, по своє!", про що і говорили справжні класики лібералізму.

3. Лібералізм по-радянськи

У шанувальників СРСР він асоціюється з "лібера*тами".

Ліберал асоціюється з лайкою. І все б нічого, якби "совок" був за "класичний" лібералізм, тобто за власність, за мирну взаємодію і співпрацю, за ті принципи, про які писали і говорили "класики". На ділі – радянські прихильники проти будь-якого лібералізму, бо "В СРСР морозиво 3 копійки коштувало! А зараз що?! А зараз кругом розпуста: споживацтво, мерседеси, стриптизерки і баби на вулицях цілуються. І взагалі, Сталіна на них усіх немає!" Так, про-радянські адепти, по дурості своїй, проти будь-якої форми лібералізму. Навіть проти тієї, яка могла б забезпечити їм ситу, безбідну і тривалу старість.

Радянські пропагандисти настільки негативно налаштовані, що виступають проти навіть, так званої, "неоліберальної" форми лібералізму. Вона безумовно слабша "класичної", але навіть так, вона набагато краще радянської "свободи" – свободи для обраних і тотальною безправністю та існуванням на межі жебрацтва для 99% населення СРСР. У будь-якому випадку, людям похилого віку варто пояснювати, що Свобода – це життя в умовах, коли їх майно ніхто не чіпає, землю ніхто не відбирає, ціни не підвищує на рівному місці, адже Ліберті – це дефляція, тобто Зниження цін.

4. Неолібералізм

Його придумали відносно недавно – в 1930-і роки, але оформився він в ідеологію в 1980-1990-х роках. Під "неолібералізм" списують всіх, хто не подобається лівим. Наприклад, Єгор Гайдар, який насправді був комуністом, став "неолібералом". Цим терміном в різні часи називали Маргарет Тетчер, Піночета, нобелівського лауреата Фрідріха фон Хайєка, його колегу Людвіга фон Мізеса, Айн Ренд, Каху Бендукідзе, Міхеїла Саакашвілі, Лі Куан Ю і навіть Єльцина. Пізніше всіх цих людей ярі ліво-ліберали назвуть "нацистами" або "фашистами".

Видатними прихильниками таких формулювань і терміну "неолібералізм" є Наомі Кляйн, Джульєтта К'єза, Джон Перкінс, Тома Пікетті і недавно померлий нероба – Жак Фреско. Під терміном часто розуміють протекціонізм, націоналізм, олігархію. А це не лібералізм. Це ближче до лівих, до соціалізму, до темряви, неуцтва і жорстокості.

5. "Прогресивний лібералізм" і модерновий лібералізм

Середня поміж ліво-ліберальним порядком денним і комуністичною пропагандою течія, тому пропоную її пропустити.

Таким чином, через різні тлумачення і сенси, які сьогодні вкладають в слово "лібералізм", сама оригінальна ідея лібералізму все більше знецінюється.

Подивимося на термінологію лібертаріанство.

Лібертаріанство – це рух, який виступає за свободу індивіда. Лібертаріанці вважають, що громадянин є вищим за державу, індивід – вище колективу, приватне – вище суспільного. Головна відмінність лібертаріанства від лібералізму (у всіх його формах) у ставленні до держави. Лібертаріанці вважають, що держава, цитуючи Мюррея Ротбарда, – це "організація грабежу, систематизована і масштабна". Вони розглядають державу, як певний компроміс і необхідне зло. А лібералізм розглядає державу, як гаранта прав і свобод громадян і сьогодні готовий віддати в руки держави (читай "чиновників") рішення всіх найбільш глобальних проблем суспільства.

Хронологія виникнення лібертаріанства.

"Лібертаріанство" виникло в процесі ревізії лібералізму в кінці XIX століття, але сам термін в сучасному значенні ввів Леонард Рід, автор відомого есе "Я-олівець" і засновник Foundation for Economic Education в 1946 році.

Сучасне розуміння лібертаріанства і закінчену теорію лібертаризму представив американський політичний філософ Мюррей Ротбард (1926-1995). Некролог New York Times назвав Ротбарда "економістом і соціальним філософом, який люто захищав індивідуальну свободу від втручання уряду".

Основні його роботи про лібертаріанство: "Держава і гроші", "Влада і ринок", "До нової Свободи". Головна праця всього його життя – книга "Людина, Економіка і Держава". До речі, книга буде перекладена українською в 2021 році.

Головна ідея лібертаріанства – немає вищого права, ніж право Власності людини.

Ключова ідея лібертаріанства Мюррея:

- всі послуги, що надаються "монопольною системою корпоративної держави", могли би бути ефективніше надані приватним сектором: чиновник людині не потрібен, заважає, небезпечний, без чиновника люди прекрасно взаємодіють один з одним;

- люди самостійно та успішно знаходять собі "ком'юніті" (творять, створюють, винаходять).

Ось що писав Мюррей:

"Якби в нашому житті було більше Свободи, тобто ніхто б не обмежував нас у володінні та розпорядженні нашою власністю, то Світ давно б досяг неймовірного рівня благополуччя і достатку".

Хто заважає розвитку суспільства?

Головна перешкода – чиновництво. Зверніть увагу, як за останні 200 років влада монарха формально перейшла до народу, але насправді монарха замінила держава, а якщо конкретніше, то – чиновництво. Задумайтесь, що, кажучи слово "влада" ми маємо на увазі чиновників, хоча за Конституцією вся влада в державі належить народу...

Чиновник – простий паразит, який нічого не вміє і всіх боїться. Все, що має чиновник, було створено або отримано за ваш рахунок, навіть якщо ви не представник приватного бізнесу, а простий держслужбовець. Ви могли б бути значно багатшими за умови недоторканності Приватного Сектора, навіть якби ви були безробітним.

Або "гопник", або охоронець? Давайте розберемося.

Конкретний приклад позиції лібертаріанства.

Лібертаріанці вважають, що чиновництво не може бути нашою "охороною", тому що вони самі займаються рекетом, віднімаючи у вас ваші ж гроші, майно, свободу, тою чи іншою мірою. Зрозуміло, тільки після рекетирського акту він може зробити спробу вас "захистити" від іншого рекетира, наприклад, з-за кордону (кордону, який, зрозуміло, державний, а тому і дірявий, і дорогий). Адже, зазвичай, під час війни чиновники сідають на літаки і відлітають геть, або ж змушують вас гинути за їх палаци і майбахи. Чиновники податків не платять. Чиновники живуть за рахунок податків. І це все помітив Ротбард. І не він один. Все це описувалося до Ротбарда, але лише Мюррею і його послідовникам вдалося систематизувати знання і вивести єдино вірний науковий висновок: "гопник-охоронець" – це оксюморон.

Види Лібертаріанців

Важлива інформація.

У Вікіпедії зазначено, що лібертаріанці діляться на мінархістів і анкапів. Однак автор статті у Вікі помилився. Або цілеспрямовано спробував ввести всіх в оману, керуючись політичними цілями. Наприклад, цілями представників "інституту Катона", який створили брати Кох (так вони почали війну з Ротбардом і його "Інститутом Мізеса").

Зробимо уточнення.

Мінархізм, що допускає існування державних органів влади – це ще одне відгалуження від лібералізму, тобто це більш радикальна версія "класичного" лібералізму.

Класичний лібералізм – це: суди, армія, поліція, пожежна / поштова / дорожня служби. Реальний лібертаріанець знає, що Державний Плановий Орган населенню не потрібен, в якому б вигляді його не уявляли: у вигляді державної армії, поліції, судів. Замість армії досить приватних військових компаній (ПВК) і приватної зброї. Державну поліцію чудово замінюють численні приватні детективи, приватна охорона, нотаріуси і навіть приватна поліція (як в Детройті) з професійними приватними мисливцями за маніяками, злодіями, грабіжниками (згадайте фільм "Ворошиловський стрілок").

Та й суди лише нещодавно стали державними, а зовсім недавно вони були:

а) приватними (ради, старійшини) та

б) церковними.

До речі, сьогодні існують приватні суди і приватні судді. Це так звані спеціалізовані ринкові арбітри: Uber, Ebay, Glovo, будь-яка приватна система власноруч вирішує конфлікт між людьми і самостійно регулює збитки. Перегляньте фільм "Класик" 1998 року, в якому показаний яскравий образ приватного арбітражного сервісу. Великі брокерські компанії працюють за такою ж схемою: роби мені добре, і я зроблю добре у відповідь. Добро за добро. Так що "купити" на відкритому ринку приватного суддю з крутим персональним професійним брендом та міцною репутацією неможливо. Адже гроші – це не влада, а всього лише інструмент обміну і пропозиція вступити в якусь угоду добровільно. Гроші – мета, репутація – засіб. Немає репутації = немає грошей.

РЕЗЮМЕ

Лібертаріанець знає, що не можна створити ні державу "нічного-сторожа", ні "мінімальну" або "обмежену" будь-ким або будь-чим державу. Отже, будь-яка форма лібералізму, навіть класична, в результаті скотиться в диктатуру, поки буде існувати монополія на силовий примус. Без монополії, створити найсильнішу банду практично неможливо через паритет збройних сил в суспільстві. А без такої банди неможливо грабувати населення і витрачати відібране на подальшу війну.

Важлива відмінність ліберала від лібертаріанця:

Лібертаріанець проти податків! Немає податків = немає війни.

Світ сьогодні в пошуках нового порядку.

Звучать заяви про смерть лібералізму, але якого саме?

Капіталізм теж зазнав фіаско, але чи не від того, що капіталізм став державним через тісний зв'язок корпорацій з державами і урядами?

Розривається зв'язок між громадянами і політиками. Чи не від того, що чиновники стали окремою кастою недоторканних і розпоряджаються величезними державними бюджетами в той час, як малий і середній бізнес потихеньку відмирає?

Таким чином, розмови про лібералізм або лібертаріанство – це розмови про нашу з вами свободу. Пошук нового суспільного порядку полягає у вирішенні питання: яку міру свободи та відповідальності ми готові прийняти на себе, як громадяни держави Україна та частина спільноти на ім'я Світ? Адже свобода починається з відповідальності та свідомого відношення до себе та свого життя. Україна має всі шанси зберегти та відновити свободу індивіда, але важлива умова для цього – активна участь громадян в політичному та економічному житті. Такий виклик стоїть перед кожним українцем, який планує власне майбутнє і майбутнє своїх дітей.