Прохання до професора Табачника оcилити підручник історії за 5-й клас
Завтра моя мала здає підручники за 5-й клас. На останок гортаю ще раз "Вступ до історії України" – щоб зайвий раз переконатися в його толерантності. Наші російські "друзі" та радикально проросійськи налаштовані співвітчизники на кшталт Дмитра Табачника жахають довірливий світ байками, ніби наших дітей виховують в націоналістичному дусі, сіють серед них русофобію, канонізують бандерівців, переглядають результати Великої Вітчизняної тощо... Словом, "агалтєлиє галіцкіє націаналісти" як тільки можуть знущаються над українським народом, особливо над дітьми, і ще особливіше – над російськомовними дітьми.
"Вступ до історії України" спростовує всю оцю пропагандистську маячню.
Звичайно, підручник написано на основі концепції Грушевського.
Звичайно, це підручник з історії України, а не частини Росії. Але – виважений та обережний.
Звичайно, в ньому написано про Валуєвський циркуляр та про Емський едикт, але ж не українці видавали подібні документи.
В параграфі 21 "Буремні роки" побіжно згадано "війну з урядом більшовиків, що прийшов до влади в Росії", хоча днями всім нам із самої Москви нагадали про канонізованого там Денікіна, а фактично і про те, що проти незалежної України воювала не лише червона, але й біла Росія.
Розкрито роль Грушевського, подано коротку й позитивну довідку про гетьмана Скоропадського. Але жодним словом не згадано про Петлюру, рівно як і в параграфі 23 "Знову війна" нема прізвища Бандери.
Автори пояснюють дітям різницю між Другою світою та Великою Вітчизняною. Одним абзацом сказано про УПА, яка "воювала як проти гітлерівських загарбників, так і проти Червної Армії, прагнучи створити незалежну Українську державу". Водночас підручник не пояснює добре це чи погано, і зазначає, що "звільненням від гітлерівських окупантів Україна завдячує найперше радянським військам", і тому 9 травня вона "схиляє голови перед визволителями".
Єдине, чого не можна "пробачити" Віталію Власову та Оксані Данилевській, так це те, що у них знайшлося кілька сторінок добрих слів про "анафему" Мазепу. Вже за це їх було б варто видати на суд державної історичної інквізиційної комісії, нещодавно створеної в одній із сусідніх столиць. Сибір за ними плаче!
Є люди, яких дратують не наші підручники, а власне сама наша історія, права на яку нас намагаються просто-напросто позбавити.
PS. В цьому підручнику Голодомор навіть не названо геноцидом...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
