"ЄЕСУ" – нудний жіночий роман на тлі кривавого гангстерського детективу, героями якого мала б стати помолоділа верхівка ПР

Українська бізнес-еліта на початку 90-х формувалася із двох соціальних груп – бандитів та колишніх комсомольців-активістів, у тих та інших плуталася під ногами вже підтоптані на той момент представники комуністично-господарської номенклатури.

Період первинного накопичення капіталу в історії жодної нації не належить до найромантичнішого. В цьому можна переконатися, погортавши відповідні глави "Капіталу", де це добре показано на прикладі Англії. Наприкінці 90-х, в бутність редактором "Киевских відомостей" я зробив Карла Маркса колумністом газети, і витяги із його фундаментальної праці, присвячені початковій історії британського капіталізму, отримали чималий читацький відгук. Україна не стала виключенням, але навіть в межах всесвітніх законів первинного накопичення продемонструвала два стилі: жорсткий донецько-бандитський та м'який комсомольско-дніпропетровський.

Перші, озвірілі та здичавілі діти вулиць шахтарських передмість, торували собі шлях у світле майбутнє без жодних правил та пережитків радянської моралі, з калашем навкося. Інші ж або походили з інтелігентних сімей, або раніше ніж пірнути в море нових можливостей, встигли окультуритися на партійній роботі. Походження та виховання далося-таки взнаки, і вони не підривали своїх конкурентів разом із стадіонами. Так в межах одного мейнстріму утворилися дві субкультури. Не дивно, що виграли жорсткіші та жорстокіші. Нині вони не просто успішно завершують безконкурсний і напівдармовий, прямо в стилі 90-х, розподіл решток державної власності, але ще й розправляються з колишніми бізнесовими та теперішніми політичними конкурентами.

Історія ЄЕСУ з якимись шубами – це нудний жіночий роман порівняно з багатотомним кривавим гангстерським детективом, героями якого мала стати помолоділа верхівка Партії регіонів та сформованого нею уряду. Кримінальна справа по ЄЕСУ знадобилася їм не лише для поглиблення розправи над Тимошенко, а й для того, щоб відволікти увагу людей від того явища і тих героїв, які уособлюють донецьку мафію. До речі, автора однойменної книжки її герої давно засудили.

Щодо суті справи ЄЕСУ, то її, добре відомо, було сфабриковано понад 10 років тому на завдання Кучми. "Фабрика" знаходилася поруч із знаменитим диваном, і технології можна простежити на вже розшифрованих плівках Мельниченка, а є ще записи, які чекають свого часу. Але навіть за Кучми складу злочину довести не змогли.

11 листопада 2005 року Верховний Суд України на спільному засіданні двох палат (всього зібралося 46 суддів) одностайним рішенням встановив, що справи по ЄЕСУ закриті з дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства компетентними органами і посадовими особами, набрали чинності та є обов'язковими для виконання.

На той момент це рішення ВСУ було безпрецедентним в історії українського правосуддя, бо таким розширеним складом – 46 суддів – він не збирався жодного разу за всю історію. Це дає певну гарантію об'єктивності і незаангажованості прийнятого рішення.

Навмисне назвав повну дату. Йдеться про період, коли Василь Онопенко, виходець із БЮТ, ще не був головою Верховного Суду, а Тимошенко вже два місяці як не була прем'єр-міністром, а Ющенко вже уклав меморандум про співпрацю з Януковичем.

Таким чином, найвищий судовий орган держави поклав кінець десятирічній судовій тяганині та погодився з абсурдністю звинувачень, висунутих режимом Кучми на адресу Тимошенко, фактично визнавши їх політичним замовленням.

Рішення Януковича знову реанімувати сто разів "пережовані", закриті усіма судовими інстанціями справи ЄЕСУ позбавлене будь-якого здорового глузду, у ньому відсутня жодна юридична логіка, а тим більше – воно не має нічого спільного з правом та правосуддям загалом. Просто влада хоче домалювати Тимошенко до тих 7 років які є, іще 12.

Що стосується суті висунутих за наказом Януковича на адресу Тимошенко звинувачень, то, окрім згаданого рішення ВСУ, яке вже саме по собі виключає будь-яку законну можливість поновлення відповідних кримінальних справ, доречно зазначити наступне:

По-перше, Юлії Тимошенко приписується злочини за період, коли вона взагалі не працювала в ЄЕСУ. Всі наявні в СБУ та прокуратури матеріали стосуються 1997-98 років, тобто періоду, коли Юлія Тимошенко була депутатом Верховної Ради.

По-друге, минули всі можливі строки давності, які, за інкримінованими Тимошенко статтями, становлять десять років. 1997-1998 плюс 10 це – 2007-2008, але аж ніяк не 2011 чи 2012.

По-третє, нові-старі справи проти Тимошенко побудовані виключно на тому, що "вона могла давати якісь усні вказівки" керівництву компанії, у якій уже два роки не працювала. Зокрема, звинувачення ґрунтуються на твердженні, що Юлія Тимошенко, будучи народним депутатом, нібито в усній формі вказувала своїм колишнім підлеглим, яким чином оформляти податкову звітність, яка в подальшому дала підстави для незаконного, з точки зору слідчих, відшкодування ПДВ з бюджету. Водночас жодних документально підтверджених доказів таких "усних вказівок" у слідства нема. Більш того, ті особи, які повинні начебто вважатися співучасниками цього "злочину", навіть не були допитані. А не допитали, бо слідчі наперед знають точну відповідь: ніяких вказівок Тимошенко їм не давала.

По-четверте. В одній із справ, де Тимошенко приписують "замах на розкрадання коштів", її провина полягає лише у тому, що через неправильно заповнену, нібито за усною вказівкою Тимошенко (знову ж таки, бездоказово), декларацією на відшкодування ПДВ податкова, провівши перевірку, відмовилася повертати компанії ЄЕСУ цей податок. Виходить, що злочином (замахом на розкрадання державних коштів) влада сьогодні вважає вже саму подачу документів на відшкодування ПДВ, що роблять усі підприємства-експортери. І якщо податкова цей податок повертати відмовилася, то, виходить, треба автоматично заводити кримінальну справу...

По-п'яте. Наступне обвинувачення подібне до попереднього з тією лише різницею, що ДПА, очолювана у ті роки Азаровим, протягом двох років ПДВ таки повернула. Як тепер виявилося, начебто незаконно, а сам факт такого відшкодування вже називається "заволодіння коштами держбюджету". Знову Тимошенко, не маючи відношення до ЄЕСУ, буцімто давала якісь усні вказівки і знову доказів цього у слідства нема. Як відомо, ПДВ повертають підприємцям тільки після ретельних перевірок. І якщо відомство Азарова визнало можливим це зробити, то кримінальну справу треба порушувати проти нинішнього прем'єра та відповідальних посадових осіб, а не проти Тимошенко, яка точно не могла силою примусити податкову повернути ПДВ.

Словом, ще одна політична справа, в якій підсудна не може розраховувати на правосуддя.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.