Хрещатик 08.08.11: Аномально нормальний спецназ

Як репортер, я завжди захоплювався роботою Мустафи Найєма. Як читач, завжди високо цінував його (на жаль, нечисленні) публіцистичні тексти. Проте з останнім не згоден.

Мустафа пише, що вчорашні події на Хрещатику – свідчення "поліцейської держави". Але пробачте: розгони мітингів бувають різні – як, власне, і самі мітинги.

У Лондоні вже який день палять автомобілі й руйнують крамниці, бо, бач, поліцейські застрелили підозрюваного, який першим відкрив по них вогонь. Перепрошую, а що вони мали робити?

Це – зовсім не те, що варварські дії білоруської міліції, яка хапала перехожих за аплодисменти, чи російської поліції, котра 31 числа кожного місяця лупцює учасників абсолютно мирних зібрань, а заодно і журналістів, які, виконуючи свій професійний обов'язок, ці зібрання знімають.

Ми в Україні подібне теж бачили не раз. Проте говорячи про конкретне 8 серпня, мусимо визнати, що дії спецназу були максимально обережні, а до того ж – законні.

Хода прибічників Тимошенко юридично була несанкціонованою акцією *, що потягла порушення громадського порядку – перекриття проїжджої частини. Від дій міліції постраждали дві особи, з них одна – серйозно (депутату від БЮТ зламали ребро). Від дій маніфестантів легко постраждав один міліціонер. Водночас міліція не використовувала ніяких спецзасобів, обійшовшись у буквальному сенсі слова руками.

Окрім усього іншого, це виправдовує величезну кількість "Беркута". Саме кількість і дозволила припинити ходу опозиціонерів з мінімальними жертвами.

Я бачив полковника, який стримав бійців, готових кинутись на вже витіснених ними з дороги людей. І бачив, з іншого боку, літню жінку, яка в прямому сенсі слова кинулась під ноги наступаючій шерензі спецназівців. Вона не постраждала – і хвалити Бога – але треба визнати, що намагалася.

Я бачив журналістів, котрі вільно проходили крізь міліцейські шеренги. Я сам перетнув ці шеренги разів зо п'ять, і мене ніхто й пальцем не зачепив.

Я впевнений, що кожен має право на протест. І спосіб протесту кожен обирає усвідомлено. А от менти, перебуваючи при виконанні службвих обов'язків, мають тільки один вибір: діяти в рамках закону і своїх повноважень – або їх перевищити.

У цьому сенсі я не бачу, щоб спецназівці на Хрещатику вчора діяли не в рамках своїх повноважень. Я, звісно, не юрист – але у тому ж БЮТ чимало високофахових юристів, проте і їм на цей рахунок сказати нічого.

Звичайно, вчорашня акуратна поведінка спецназу – результат зусиль найвищої влади, яка панічно боїться чергової порції критики Заходу (на критику від власних громадян вона, на жаль, плювати хотіла, і плює). І хоча я радий, що чинний режим зумів-таки показати світові міліцію з практично людським обличчям, я, на жаль, не вірю, що цей окремий випадок свідчить про те, що в нас раптом з'явилася цивілізована міліція – чи, коли на те пішло, цивілізована влада.

Але якщо говорити не про загальні речі, котрі усім зрозумілі й так, а про окремо взяту ситуацію, то я не розумію, що можна закинути вчорашньому спецназу. Як і тим, хто його направляв.



* Після появи блога керівник департаменту комунікацій зі ЗМІ "Батьківщини" Катерина Лебедєва наголосила, що для пішої ходи дозвіл влади не потрібен – такі акції відбуваються не в дозвільному порядку, а на основі повідомлення до місцевих органів влади, яке в даному випадку було подане. Дякую за зауваження. Чи міняє воно принципово суть моїх заперечень Мустафі? Вирішувати читачам.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.