Льйотса музика, музика, музика
В одному столичному закладі є два відеоекрани, а на них показують кліпи до музики, котра, відповідно, у цьому ж закладі грає. І от уявімо собі, що група/співак – це політична партія/політик, що йде на вибори. Його/їх доходи не залежать безпосередньо від частоти прокруток в ефірі... але залежать посередньо, і ще і як. Не кажу вже про заробітки тих, хто зве себе, прости, Господи, "продюсерами".
Це геніальне рішення, панове!
Що за заклад такий? Та ради Бога, скажу: банальна кав'ярня поблизу нашої ж редакції.
Що мене вразило, то це система голосування. Система працює так. Вам показують кліп (з музикою), показують також назву групи/виконавця – але ні рік, ні альбом не показують. Тільки номер СМС, за яким ви могли би підтримати в чарті даний кліп, якби він вам аж так подобався... І якби ви жили в Західній Європі.
Коли я це побачив, у мене з'явилось питання. І не встиг я його сформулювавти, як до мене дійшло все. Чому мені не називають композицію, альбом, рік випуску – але називають групу? Висновок тільки один: я повинен проголосувати за тих, кого я давно підтримую. А не за конкретну музичну річ. Адже музичних творів щотижня виникає вагон, а от торгові марки – ті мають бути стабільніші. Інакше й не заробиш!
Я ось про що: є композиції, і є композиції. Так само, як і кліпи. Деякі речі я готовий підтримувати не просто есемесом, а хоч і переказом коштів. Але деякі – цілком навпаки. Така моя воля, від якої, нібито, залежать результати чарт-голосування.
Нібито. Бо реально керівництво відповідного телеканалу пропонує мені цілком інший підхід: не підтримуй творчість, а підтримуй творців... що б вони не творили.
Це геніальне рішення, панове. Цілком очевидно, що саме тут політика запозичила своїх технологій у реклами – як воно і є останні років сто.
Уявімо собі, що група/співак – це політична партія/політик, що йде на вибори. Його/їх доходи не залежать безпосередньо від частоти прокруток в ефірі... але залежать посередньо, і ще і як. Не кажу вже про заробітки тих, хто зве себе, прости, Господи, "продюсерами".
А тепер пригадаймо, що в політиці, не кажучи вже про шоу-бізнес, працюють класичні заклинання демократії: мовляв, споживачі самі виберуть, що їм треба, і голосуватимуть саме за це.
Завдяки вірі в це заклинання (нічим, крім самого заклинання, не обгрунтованій), так звані суперхіти та суперзірки лишатимуться в ефірі тижнями. А супер-партії та супер-політичні-лідери – роками. Якщо не декадами...
Гадаю, ви вже все зрозуміли. Теоретично ми голосуємо в телевідеочартах за "улюблену нами музику" – але насправді ми підтримуємо (чи доцільне тут взагалі таке слово?) улюблених продюсерами виконавців.
І точнісінько так само ми не голосуємо за політичні програми. Ми голосуємо за партії, котрі ми "підтримуємо", і за лідерів, які є "наші". Хоча насправді вони не наші, а тих-таки продюсерів (поправку тут слід зробити на те, що політична стратегія, як і всі прояви примітивного буття, набагато простіша за мистецтво, а отже, в політиці одна й та самісінька особа може бути водночас і теоретиком, і хедлайнером, і продюсером, і композитором, і автором слів).
Іноді, звісно, ця тема змінюється, і ми раптом починаємо "любити" інші ритми та композиції, "інших" політиків, "інші" програми... Але це вже інша історія, і, гадаю, тямущі читачі цього блогу вже чудово зрозуміли, до чого вона зведеться.
Авжеж, авжеж: насправді ми все одно голосуємо за продюсерів. А вони, за великим рахунком, не міняються.
З.І. Автор учергове просить читачів не відносити його до запопадливого племені політичних "противсіхів". Хоч би тому, що "противсіхство" є нічим іншим, як міні-технологією згаданих вище "продюсерів". А про них ми вже все зрозуміли, чи не так?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
