Пришпильність буть євреєм
"Бути євреєм" – це не факт існування. Це онтологічна категорія. Точніше, дороговказ до відповідної онтології. От візьмімо за приклад мене, чого б ні, врешті-решт.
Для слов'ян я назавжди залишусь євреєм. Бо не схотів колись міняти прізвище прадіда по батьковій лінії на королівське, без перебільшення, прізвище дружини.
Не схотів із принципу: нехай всілякі ідіоти краще мене називають жидом, аніж "жидом замаскованим".
Ну, і що воно мені дало?
Для євреїв я, такі да, лишаюсь стовідсотковим "гоєм". Євреї, як і, скажімо, вимерлі ірокези та ще не зовсім вимерлі бушмени, "генетику" вираховують по матері. Так було у всіх стародавніх народів, які щодо особи батька не мали жодної певності, а тому вважали "своїми" лише народжених у власному роді – від власних дочок.
Мій двоюрідний дядько Ігор років із п'ятнадцять тому це питання оминув дуже й дуже вміло. Він продав мережу аптек, яку мав у відносно невеликому південноросійському місті, а отримані гроші дав кому треба. Кому – не знаю, брехати не буду, але в результаті і тамтешня єврейська спільнота, і тамтешня Російська держава визнали його дружину Аллу питомою єврейкою.
Що й дало дядькові та його дружині можливість свалить в Израиловку попри той факт, що Алла була (і є) напівросіянка-напівнімкеня.
Але де ж тут ти, Михельсоне (скаже читач), де тут твоя нелітературна "пришпильність", вжита на місці так само нелітературної "прикольності"? Залюбки поясню.
Хоча й мушу наголосити, що це тільки моє власне бачення ситуації.
Пришпильність єврейськості – нехай навіть, як у моєму випадку, на одну восьму, бо там ще калмики й росіяни були – полягає у несамовитій повазі широких мас. Повазі, котра, як неважко здогадатись, стосується саме носія цієї пришпильності, пардон, єврейськості – словом, мене.
І це при тому, що під категррію єврея я не підпадаю ні за поняттями українців, ні за поняттями євреїв, ні за будь-якими іншими з відомих мені понять.
Я не обрізаний – бррр! І навіть ніколи не був у синагозі – хоча варто би сходити з цікавості. Крім того, хрещений ще за СРСР у православному обряді... але це якраз не принципово – дрібні бандити та великі злодії керують усіма Церквами без винятку, про таке ще єврей Христос попереджав, хоча його й не послухали, як і в багатьох інших речах, врешті-решт.
Що ще? На івріті знаю тільки слово "Гаарец", на ідиші – слово "апфель". Тобто яблуко, по-нашому.
І тим не менше, два моменти надихають мене все доросле життя. Перший – це коли консьєржі в будинку, кондуктори в потязі, стюардеси в літаку (останній випадок був буквально цієї суботи) та всілякі інші служиві люди з добра-дива мені кажуть: "Ой, ви так гарно ото балакаєте по-укрАїнськи!".
А другий момент буває, коли все це мене дістає, і декотрим надто велемовним я демонструю паспорт. А вони, анітрохи не розгубившись, нахвалюють: "Ви так гарно балакаєте ото по-укрАїнськи, а сам єврей?!!! Недаром кажуть, що євреї розумні!"
От ці, сотні разів почуті фрази, окрім усього іншого, запевняють мене, що жодного бізнесу на антисемітизмі в Україні немає (як і на "русофобії", до речі – але то окрема історія). Усе достоту навпаки: бути "євреєм" – це дуже вигідно. Навіть якщо ні фіга ти не єврей, не юдей і не обрізаний.
Інша річ, що для мене особисто вигода "бути євреєм" полягає в чисто моральному задоволенні. А для когось навпаки – в Мамонні.
Але це теж – "інша історія", еге ж?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
