Реформа аграрного сектору. Заочна полеміка з Юлією Володимирівною

У четвер, 9 квітня, відбулась нарада щодо створення оптово-роздрібного ринку сільськогосподарської продукції під головуванням Прем'єр-міністра.

Розпочала Юлія Володимирівна "за здравіє", але кінцівка виявилася несподіваною.

Наводжу стислий виклад урядових ініціатив:

"Більшість с/г продукції вирощується в приватних (городніх, присадибних) господарствах. По різних культурах частка ринку коливається від 60 до 98 відсотків. В Україні діє 4,7 млн. селянських господарств і 42,2 тис. фермерських.

Але селянин чи фермер не мають доступу на ринок. Кількість продовольчих ринків невпинно зменшується, на ринках панує здирництво і рекет.

Вихід – у кооперації. Для прикладу, у Європі сільськогосподарська кооперація сягає 60% ринку, в Скандинавії – 80%, в Китаї та Японії – понад 90%.

Завдання уряду: мерам міст – виділити в центрі міст земельні ділянки, встановити легкі ангари, які швидко розбираються, і облаштувати торгові ряди для селян; губернаторам – закупити автобуси і возити селян з їхньою продукцією на ці ринки торгувати"

Напередодні наради служба прем'єра просила мене виступити, але, очевидно, ЮВТ не захотіла бачити мене на трибуні... Тому висловлюю свої міркування тут, сподіваючись, що аналітичні служби уряду донесуть інформацію до глави уряду.

Отже, шановна Юлія Володимирівна!

Я зацікавився цією проблемою в жовтні минулого року. І за цей час вивчив європейську систему сільськогосподарської кооперації. В тому числі і відвідав кооперативи у Німеччині.

Тому готовий підписатися під кожним Вашим словом. Але...

В українській мові слово "ринок" має два значення. Ринок галузевий, внутрішній чи зовнішній. І ринок – базар, торгові ряди. Важливо правильно вживати ці терміни. У Європі дійсно понад 60% ринку займає с/г кооперація. Але при цьому базари – це лише 10-15% від усього ринку. Решта – оптові продажі, які не мають нічого спільного з торговими рядами.

Тому Ваша пропозиція набудувати в центрі українських міст багато базарів, однозначно, містить раціональне зерно. Але це лише невеликий крок, за допомогою якого можна частково розв'язати цю проблему.

Що робити?

1. Стимулювати створення селянських кооперативів. Членами мають стати як фермери, так і окремі селяни, які вирощують продукцію на своєму городі чи у дворі.

2. Побудувати оптові ринки, які для уникнення плутанини варто називати логістичними центрами.

3. Внести необхідні зміни в законодавство щодо діяльності кооперативів і їхніх логістичних центрів як неприбуткових організацій.

Що таке логістичний центр?

Це склади, які:

- приймають продукцію;

- проводять лабораторний контроль;

- проводять передпродажну підготовку продукції (миють, фасують, упаковують);

- зберігають продукцію в холодильних камерах до продажу;

- продають продукцію гуртовим покупцям (переробні підприємства, торгівельні мережі, заклади харчування, експорт тощо).

Головна ідея

Кожен виробник – великий фермер чи бабуся з десятком качанів капусти – має змогу в будь-який час здати (точніше, продати за справедливою ціною) будь-яку кількість власної продукції. І не стояти на базарі, і не думати, куди подіти увечері залишки продукції, яка не продалася. І не їздити на базар щодня.

Сьогодні виробник не може на рівних торгувати з переробником чи гуртовим покупцем. Різні вагові категорії. "Не продаси свій літр молока з 1 гривню? Я куплю в сусіда. І хоч виливай своє молоко на городі." Кооператив же стає рівноправним суб'єктом торгівлі. Кооператив, якщо хочете, буде своєрідним невеличким монополістом. Він може охоплювати значну територію – один-два адміністративних райони. Для молокозаводу чи консервного комбінату це суттєва територія і з цим доведеться рахуватися.

Так працює Німеччина. Послуги кооперативу коштують селянинові від 2 до 6 % тої ціни, за якою кооператив продає продукцію гуртовому покупцю. Розмір плати залежить від того, чи потрібно мити і пакувати продукцію.

Так виглядає оптовий ринок у Німеччині. Ніяких торгових рядів, як у нас.



Тут відбувається аукціон з оптового продажу с/г продукції.



Табло, де зазначаються котирування.



Склад з порожньою тарою.



Так упаковують продукцію, яку згодом через аукціон продають торгівельним мережам, ресторанам, магазинам та ін.