Берлінські "танці" та українські інтереси
Очікуваний провал останніх переговорів у "норманському" форматі в Берліні змушує звернути увагу на кілька моментів.
Перший. Не треба оголошувати наперед дати зустрічей у верхах. З однієї простої причини – там, де є російська сторона, шанси на узгодження позицій, які не відповідають її інтересам, дорівнюють нулю. Отже, на майбутнє: треба бути обережнішим, навіть, якщо господар зустрічі обіцяє "накрити стіл по-багатому".
Другий. Російський інтерес у цій частині війни проти України залишається незмінним: "повісити" соціально-економічне забезпечення Донбасу на Україну, обгородивши при цьому захоплені території колючим дротом і залишивши там при владі бойовиків. Мінські угоди для цього – найзручніший інструмент, бо дають російській стороні можливість "витягувати" з мінської колоди "домовленостей" лише ті, які їй вигідні. От тільки цікаво, чи цих "дипломатичних вершин" нами було досягнуто свідомо, чи так, по... мудрості.
Ну, і зовсім зрозумілим є московський розрахунок на те, що чим надовше ми зав´язнемо на Донбасі, тим довше не згадуватимемо про Крим. Вже не кажучи про ЄС, НАТО та інші дурниці.
Третій. Велика частина західного політичного істеблішменту (не будемо, звичайно, показувати пальцями, – все і так відомо) вже давно спить і бачить як би пошвидше заморозити та забути і про цей конфлікт. Чи когось там серйозно хвилювали чи хвилюють проблеми Придністров´я, Нагірного Карабаху чи Абхазії з Південною Осетією? Хіба що підстаркуватих західних дипломатів з ОБСЄ, яким ці конфлікти десятиліттями забезпечують чималий "довісок" і так до немалих пенсій.
Показовою, хоча й болючою для нас, українців, була реакція на терористичні напади у Франції, солідарність з якою негайно висловили десятки світових лідерів. При тому, що в Україні цей терористичний напад з боку Росії триває вже більше дев´яти місяців, такої солідарності у боротьбі з агресором щось не прослідковується. Цікаво і те, що ніхто і ніде не засудив французьку владу за те, що вона холоднокровно знищила терористів, і не закликав її до переговорів з ними. (Може хоч вчорашній жахливий злочин російських терористів під Волновахою підштовхне Захід до якихось практичних дій).
Четвертий. Він стосується НАШОГО, УКРАЇНСЬКОГО інтересу. Цей інтерес апріорі не може бути реакцією на вимоги що з одного, що з іншого боку. Тоді це перетвориться (як, власне, вже і має місце) на тактичну метушню типу берлінських чи будь-яких подібних "переговорів". Це – обслуговування чужих інтересів. Це прямий шлях до втрати української землі, у які б миролюбні гасла він не "запаковувався".
Україна, і ніхто інший крім України, (бо ми є жертвою агресії!) має формулювати порядок денний, пов´язаний з НЕОБХІДНІСТЮ ПОВЕРНЕННЯ ДО СТАТУС-КВО станом на початок березня 2014 р., тобто до російської агресії в Криму. За нами наповнення цього порядку денного та пропозиції щодо спільних дій з західним світом, а не узгодження їх з країною – терористом.
Натомість відбувається прямо протилежне: нас "заганяють" у рамки, які вигідні то одній, то іншій, то обом сторонам, але є неприйнятними для нас. Це – політика нашого програшу. Тому вона не має перспективи.
Як і не матимуть перспективи жодні наступні "переговори" у будь-яких форматах та на будь-яких рівнях, якщо ми не змінимо свого ставлення до... розуміння власного національного інтересу. Якщо будемо думати не про чергові тихі та прямі "домовляння" з агресором (ось чому й потрібні дипломатичні відносини), а про інтереси держави і практичні способи їх реалізації.
Але, здається, що поки що це – мрії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
