Інвестиційний лікнеп. Частина друга
Дещо про біржовий Чорнобиль
В попередньому блозі я започаткував нову тему – інвестиційний лікнеп. Торкнувся Стародавньої Греції та першого видатного економіста Аристотеля. Звісно, сьогодні можна шкодувати або ні на тему того, що термін хремастика не прижився. Але принципового значення для нас цей факт сьогодні не має: хремастика Аристотеля живе без ідентифікації власної назви.
Прикладом винайдення методики примноження багатств є такий спосіб самоорганізації бажаючих стати більш заможними, як акціонерні товариства. В історії економічної науки можна зустріти багато суперечливої інформації про те, коли ж уперше люди вирішили об'єднати свої зусилля, переслідуючи спільну мету – збагатитися. Мені доводилося натрапляти на згадки про Геную 1000-го року і акціонерне товариство під назвою Махона. Хоча деякі вчені відсилають нас ще раніше – до Стародавнього Риму, знаходячи ознаки акціонерних товариств в історичних довідках про прадавні юридичні особи.
Як би там не було, але уславилося акціонерними товариствами Середньовіччя. Так, ще 1345 року в Генуї створили банк, капітал якого поділили на 20400 рівних часток. Свою частку можна було відчужувати, банк мав виборне колективне управління. Розвиток справи успішно продовжили спершу голландці, заснувавши Ост-Індійську компанію, потім ідею підхопили англійці, росіяни, французи... Ми розуміємо, що єдиного інформаційного простору, яким людство може похвалитися сьогодні, в ті часи не існувало. Але, як не дивно, акціонерні товариства почали створюватися на різних територіях приблизно одночасно. Просто тому, що вони були наслідком існування об'єктивних чинників в історичному розвитку форм власності.
Які основні переваги акціонерних товариств?
По-перше, така форма дозволяє інвесторам розподілити комерційні ризики, пов'язані з інвестиціями. Частки капіталу розміщуються в багатьох підприємствах і легко продаються. По-друге, перевагою була і є свобода вибору інвестора, максимальна демократичність його стосунків зі складною ієрархічною структурою акціонерного товариства. Не сподобалося тут – завжди можна піти в інше місце. А вибір, варіантність завжди сприяють розвитку прогресу. Щоправда, і не убезпечують від помилкових рішень.
Отже, акціонерне товариство – надзвичайно демократична форма самоорганізації. Людство, не вигадавши нічого кращого за демократію, критикує її, весь час думає над способами вдосконалити, але продовжує користуватися непересічними перевагами. Те ж саме можна сказати про способи розпорядження та примноження (хремастика) акціонерним капіталом. Ця форма має необмежений потенціал для вдосконалення, а отже, і для одержання різноманітних зисків. Однак, подібно демократії, має безліч шпаринок для зловживань.
Знову повертаючись до історичного досвіду, варто згадувати про численні перманентні банкрутства, що ставали наслідком відвертого шахрайства чи ажіотажу навколо акціонерних товариств. Уряди намагалися втручатися в діяльність хремастів, кількість яких невпинно зростала. Наприклад, 1720 року англійський парламент прийняв обмежувальний Bubble Act (дослівний переклад – закон про мильні бульки), згідно якого заборонялося заснування компаній з обмеженою відповідальністю. Але, як кажуть, з водою вилили дитину. Цей акт майже на 100 років пригальмував розвиток акціонерного капіталу в Британії, який втікав у сусідні країни і працював на збагачення інших європейських економік.
Терміну "фінансова піраміда" ще не існувало, але класичним її прикладом стало "економічне диво" Джона Ло. Цього видатного представника свого часу називали по-різному: від генія та пророка до шахрая та злочинця. У XVIII столітті, у Франції він створив могутню фінансову монополію. Першим в історії людства застосував на повну методи піару та реклами, завищивши завдяки цьому вартість акцій у сотні разів. Спекуляції з цінними паперами досягли фантастичних розмірів. Згодом піраміда почала валитися, а вкладники масово скидати акції. Джон Ло, підім'явши під себе всю фінансову систему тодішньої Франції і маючи вплив на короля, розпочав необмежений друк грошей, які б мали забезпечити біржову вартість акцій. Все закінчилося масштабною кризою, браком продовольства в Парижі, народними невдоволеннями.
Діяльність Ло – демонстрація наслідків відсутності регуляторної політики з боку держави. Точніше, регуляторна політика у Франції була, але запроваджував і контролював її той же Ло. Сьогодні ми б сказали про прояви корупції у вищих ешелонах влади. Сам Ло нагадує мені геніального фізика-аматора, який винайшов атомну станцію, не передбачивши, що через неї може статися нуклеарний вибух...
Нинішні уряди всіх без виключення країн також намагаються запроваджувати різнорівневі обмеження для публічних корпорацій. Інколи їм це вдається. Але перманентні фінансові колапси свідчать про те, що боротьба за тотальний фінансовий контроль над діяльністю таких над-демократичних інститутів, як акціонерні товариства, далеко не завжди є вдалою.
Отже, акціонерні товариства виникли як форма колективного примноження капіталу. Демократичні механізми передбачають делегування прав на управління від імені більшості. Самі делегують – самі від того або виграють, або страждають. Можна стати мільйонером за дуже короткий період. Однак управління може виявитися неефективним, або ж злочинним. Тоді час від часу ця форма стає формою не лише колективного збагачення, але й колективного банкрутства. Я вже згадував про нуклеарну реакцію. Слушною мені здається наступна аналогія. Поки акціонерна форма самоорганізації є так званим "мирним атомом" і працює в сприятливому законодавчому руслі, вона додає енергії економічному прогресу та примноженню капіталів своїх вкладників. Але в якийсь момент розвиток продуктивних сил та виробничих відносин створює умови, за яких акціонерним товариствам стає затісно у відведеній ним "резервації". Запускається не контрольована відразу та подеколи неконтрольована пізніше реакція. І чим масштабнішими є проекти, тим більше гравців задіяно у суспільних економічних відносинах. Так виникають світові фінансові кризи. Або біржові Чорнобилі.
Та нічого кращого за акціонерні товариства поки що не винайшли?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
