25 років без Моісея. Частина VІ
В попередній частині про таке: фондовий ринок як індикатор інституційного стану країни; Помаранчева революція як невдала спроба розірвати порочне коло екстрактивних інститутів; генезис громадянського суспільства.
Історія знає немало випадків, коли в тій чи іншій країні домінували інклюзивні інститути, країна досягала надзвичайних економічних успіхів, але з часом, з різних причин, поверталися екстрактивні інститути, і приходив занепад. Найбільш яскравий, як на мене, історичний приклад, що стався з Венеціанською республікою.
У Середньовіччі Венеція була найбільшим містом Європи. Вона контролювала практично всю середземноморську торгівлю в результаті створення інклюзивного економічного інституту "commenda". Він зробив революційний прорив в організації морської торгівлі, об'єднуючи на разових засадах різні форми капіталу у господарському товаристві.
Був створений канал для вертикальної соціальної мобільності для найбільш успішних торговців. Збільшення кола нових креативних людей привело до більшої інклюзивності політичних інститутів Венеції, більшої їх демократичності. Але громаді не вдалося на довгий час утримати політичні інститути. Поступово старі еліти стали створювати надто потужні бар'єри для входження нових акторів. З часом ерозія політичних інститутів привела до реставрації екстрактивних економічних інститутів. Так економічна велич Венеції залишилася у минулому.
В сьогоднішньому світі існує вже декілька десятків країн, сталий розвиток яких базується на позитивному зворотньому зв'язку між політичними та економічними інклюзивними інститутами. А деякі країни, як, наприклад, Велика Британія, вже четверте сторіччя поспіль демонструють переваги інклюзивної моделі організації суспільства. Тобто, існує достатня інформаційна база, як в часі, так і в просторі, відносно переліку необхідних умов для переходу від екстрактивних інститутів до інклюзивних та довготривале утримання інклюзивності.
Відповідно, висновок перший. Покрокової інструкції побудови інклюзивних інститутів досі ще не існує. Кожна країна, в кожному конкретному часі спиралась на свої унікальні обставини для уходу від екстрактивних інститутів.
Висновок другий. Все ж таки існують деякі базові передумови для того, щоб була більша імовірність успішності переходу до інклюзивності. До них можна віднести: 1) присутність певного рівня централізованого порядку, 2) наявність інститутів громадянського суспільства, 3) незалежні ЗМІ.
Спробуємо ці узагальнення переосмислити крізь призму сучасних реалій України. Щоб зрозуміти, наскільки ми потенційно близькі до бажаних трансформаційних змін.
Найбільший прорив стався у сфері ЗМІ. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології дозволяють створити принципово нові підходи до організації інформаційного контенту та його використання. Соціальні мережі вже є непідконтрольним владі каналом миттєвого розповсюдження новин та формування суспільної думки. Суспільні процеси стають все більш прозорими та підконтрольними з боку інститутів громадянського суспільства.
Цифрова революція практично створює технологічний базис для розвитку інклюзивних інститутів. Зростає інформаційна прозорість, підсилюється соціальними мережами стабільність інститутів громадянського суспільства, кількісно збільшується та якісно змінюється креативний клас. Всі ці загальносвітові тенденції збільшують трансформаційний потенціал України.
В наступній частині про таке: суспільство має вірити у силу самоорганізації; проблеми багатовекторності; системна інтоксикація російськими екстрактивними інститутами; пам'ятник від вдячних українців.
