Я ♥ велику депресію
З підручника:
Криза фінансова – глибокий розлад державної фінансової, грошової системи, що проявляється в різкій невідповідності доходів бюджету його витратам, нестабільності та падінні валютного курсу національної грошової одиниці, взаємних неплатежах економічних суб'єктів, невідповідності грошової маси в обороті вимогам закону грошового обігу, інфляції. Криза економічна – різке погіршення економічного стану країни, що проявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття та, як наслідок, у зниженні життєвого рівня населення.
Досліджень щодо механізмів виникнення криз доводилося зустрічати доволі багато. В основному, всі вони зосереджені на виявленні та аналізі об'єктивних детермінант – простіше, причин і умов, що у сукупності своїй викликали занепад економіки. Жодного із дослідників я не беруся ні підтримувати, ні спростовувати на всі сто відсотків – вистачає в їхніх текстах і того, з чим не можна не погодитися, і того, що викликає в мене, як у науковця та багаторічного практика, подив та бажання подискутувати.
Та на рівні відчуттів виникає тверде переконання, що криза ідентифікується тоді, коли її ідентифікація стає надбанням громадської думки. Як відомо, колективний розум не є простою арифметичною сукупністю думок індивідуальних. Звичайно, свій початок колективна думка бере від окремих індивідуумів, але виникають їхні судження не одне за одним (як послідовна реакція в електричній мережі), а одночасно і в багатьох, навіть географічно віддалених, місцях. Разом з тим, на цьому етапі ще не можна говорити, що думка оформилася у щось суттєве та почала жити власним життям. Для того, щоб це сталося, потрібні так звані лідери думок: одноосібні авторитети або ж цілі інституції, а в наш час інформаційного суспільства – це, переважно, медіа. Імперія славнозвісного медіа-магната Вільяма Херста підтвердила тезу, що новина, штучно створена і розміщена на газетній шпальті, будучи нічим іншим, як дезинформацією, в руках умілих медійників здатна перетворитися на подію, яку обговорюватимуть наступного дня на всіх континентах. І фігуранти такого креативу не здатні нічого вдіяти, крім того, що підтвердити її істинність і скоригувати свої дії відповідно до інформації, яка поширилася світом.
Випадок з кризою – не виключення. Спершу вона виникла в головах як рефлексія на певні об'єктивні передумови. Потім її професійно розпіарили. Далі з її існуванням боротися стало марною справою – суспільство встановило собі відповідний "діагноз". Після цього – справа техніки тих же медіа: кризова проблематика є дуже "смачною" та довгограючою, її вичерпність настане нескоро. Інформаційна пресиченість докризового періоду надолужується з фантастичною успішністю. Коло замикається: з кризи вийти неможливо, тому що "багатогранна" тема кризи ще не пережована і не використана медіа та коло-медійною комунікацією (політичною, наприклад) до кінця.
Сьогодні важко розкласти механізм виникнення кризи на складові на предмет визначення співвідношення об'єктивних та суб'єктивних чинників, котрі її спровокували. Але я особисто наполягатиму саме на інформаційній домінанті в питанні кризової самоідентифікації. А от визначати, суб'єктивний це чинник чи об'єктивний, – кожен має самостійно, в залежності від ступеня власної інтегрованості в сучасне інформаційне суспільство.
Економічні кризи були притаманні людству завжди. Правда, раніше світ не був такий інтегрований. А перетнувши рубіж ХХ століття, кризам стало затісно в межах двох-трьох країн, і вони виплеснулися на міжнародну арену.
Будь-який економічний цикл, а світова економіка розвивається за циклічними законами, є рухом від підйому до спаду, від депресії до пожвавлення, а потім знову в напрямку підйому.
Що стоїть за кожним підйомом? Правильно, спад. Кожен спад спричинює депресію. Але депресія не може тривати вічно, тому що також є явищем динамічним. Тому певного часу вона все одно знаменується неминучим пожвавленням економічного життя та переходом до підйому.
Звичайно, лише наявністю в наших головах кризу не поясниш. Безумовно, є й об'єктивні чинники. Які? Зупинимося на головних. По-перше, підйом спричинює ажіотаж. Не завжди, але зазвичай. По-друге, рівень виробництва найчастіше перевершує той, що був досягнутий у попередньому циклі. В зв'язку з розширенням масштабів виробництва починає стрімко зростати попит на сировинні ресурси, а їх не вистачає. Безробіття скорочується, всі починають заробляти більше, ніж раніше. Беруться кредити. За таких умов, звісно, повинні підвищуватися ціни, що й відбувається. Тоді наростає напруженість банківських балансів. Наслідки? Купівельна спроможність зменшується і регулюється за рахунок кредитних коштів. Збільшуються незатребувані товарні запаси. Посилюються диспропорції. Економіка повільно, але впевнено починає рухатися до спаду.
І все ж особисто я ніколи не ототожнюю кризу з виключно деструктивними наслідками. Так, порушуються сталі виробничі зв'язки, деформується рівновага між попитом і пропозицією на товари та послуги, спостерігається значний спад виробництва, банкрутують підприємства, чимало працівників яких опиняються на вулиці. Чорними широкими мазками можна і далі змальовувати цю інфернальну картину. Але будь-яке полотно кінечне: воно має обмеження у вигляді простої дерев'яної рамки. Життя продовжується за межами страшної картини, з яким би натхненням медіа-світ не опікувався би нашою уявою. Продовження життя вимагатиме очищення економіки від неефективних господарюючих суб'єктів. Скорочення та перепрофілювання великої кількості учасників економічних процесів (насправді, аутсайдерів бізнесу) спричинить реструктуризацію економіки. І все це закономірно виведе нас на новий якісний етап розвитку.
Аналізом минулих економічних криз сьогодні не займався хіба що ледачий. Я вийду за межі блогового формату, якщо вдамся до того ж. Мене цікавить більше кризова динаміка, тому я просто окреслю її реперними точками.
Перша світова криза, що завдала суттєвого удару народному господарству та суспільному життю США, Німеччини, Англії, Франції, датована 1857 роком. Почалося все з США, коли колапс на фондовому ринку спровокував кризу американської банківської системи. Наступна криза, яка вважається найбільш тривалою в історії капіталістичних відносин, датується 1873-1878 роками. Цього разу криза стартувала з Австрії та Німеччини. А 1914 року відбулася світова криза, викликана початком Першої світової війни. Причина – тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великої Британії, Франції та Німеччини для фінансування військових дій. Наступна криза датується вже 1920-22 роками. Про Велику Депресію в США не писалися хіба що оперні арії (в любовних романах вона відтворюється достатньо детально). 24 жовтня 1929 року, в так званий Чорний Четвер, на Нью-Йоркській фондовій біржі було зафіксоване різке падіння акцій – на 60-70%. Ділова активність катастрофічно впала, золотий стандарт щодо основних світових валют скасували. В деяких країнах промисловість скоротилася наполовину, колосальних масштабів сягнуло безробіття... Як відомо, криза тривала до 1933 року.
Але наступні світові кризи виникали також регулярно: 1957-й рік, 1973-й, 1987-й, 1994-й (Мексиканська), 1997-й (Азійська), 1998-й (Російська). Сьогодні немає натхнення занурюватись у першоджерела, шукаючи підтверджень тому, що чергову економічну кризу аналітики "призначали" саме на той час, коли вона і взяла "низький" старт – на 2007-2008 роки. Йшлося про банкрутство нафтових ринків в Америці, про капітуляцію долара в Євразії. Повіримо на слові, що нам колись це справді прогнозували. Але, як би там не було, якщо спрогнозувати відповідні катаклізми ще якось можна, то уникнути їх жодного разу не вдалося.
Сьогодні можна розглядати різні площини щодо наслідків світової економічної кризи для України, звичайно, в глобальному вимірі, а не на мікро-рівні родини пересічного українця. Йдеться про проблеми з банківською ліквідністю, про удар по експортноорієнтованих галузях економіки, про відтік іноземних інвестицій, наслідки якого ще довго викашлюватиме Україна... Але не деструктивом єдиним, панове! Я вже згадував про конструктивні наслідки кризи, без них неможливо. На тих, хто не пішов в алкогольний штопор, не кинувся під поїзд і не опустив руки, чекають вигоди від падіння ринку у вигляді зростання в наступні періоди; чекають неминучі зміни в структурі фінансового ринку, а також реформування економіки, законодавства, впорядкування політичних векторів, нарешті. Висновок один: заради такої "нагороди" варто на деякий час затягти паски і щодня нагадувати собі про циклічність економіки. Навіть якщо ви вперто не хочете бачити світло в кінці тунелю, не означає, що воно там не з'явиться.
І трохи містики. Я люблю Велику Депресію США 1929-1933 років. Не був би проти, якби друзі подарували мені футболку з таким написом. Чому? Тому що давно підмічено: коли наші перманентні кризи починають порівнювати з Великою Депресією, ми швидко та неминуче з них виходимо. Це містичний знак, що незабаром все зміниться на краще. Я багато читаю аналітики і зустрічаю те, що мені приємно бачити: регулярні паралелі з наслідками Великої Депресії, аналіз кроків Рузвельта...
Нам потрібний свій Рузвельт? Я не прихильник його кроків, хоча схиляю голову перед політичним генієм цієї людини і думаю про те, що з позицій сьогоднішніх легко критикувати діячів світового масштабу. А потрапити на їхнє місце в ті часи, навіть за наявності свого нинішнього досвіду та знань, ще не означає зробити щось краще або більш слушне. Кожному – свій час, свої шанси на звершення та своє право на помилки. А якщо "відмотати плівку" вітчизняної історії на кілька років назад і спробувати створити систему превентивних заходів з метою унеможливити або, принаймні, мінімізувати наслідки нинішньої кризи для України? В глобальному масштабі це неможливо, тому що Україна надто успішно встигла інтегруватися у світові економічні процеси. До речі, саме криза підкреслила ступінь її інтеграції, адже раніше цей факт був недооціненим. А на рівні пересічної родини українців – так, можна було не взяти зайвий кредит або ж створити додатковий фінансовий резерв. Але якби такі дії наших співгромадян напередодні кризи були масовими, невідомо на якому рівні була б зараз банківська система, рівень товарного споживання та виробництва. Економіку не можна обманути. І методи сценування – зміна картин майбутнього за умови зміни сценаріїв в минулому або теперішньому – здатні привести нас до картинки ще більш жахливої, ніж та, яку нам малюють з використанням палітри медіа-ресурсу.
Мій прогноз оптимістичний. На нас чекає пожвавлення економічного життя. Пожвавлення неминуче перейде в підйом, і ми зможемо відпустити паски. Медіа нарешті припинять писати та віщати про кризу, лідери думок почнуть заробляти політичні дивіденди на інших темах. Ми всі здійснимо роботу над помилками і увійдемо до нової фази свого розвитку. Одного разу, протягом свого руху вперед ми побачимо маленьку дівчинку, котра грається дивними іграшками. Пізніше ми зустрінемо її в образі молодої жінки, яка запропонує нам вкусити плодів, що матимуть неземний смак. Ми стикатимемося з цією особою на різних етапах свого розвитку та її віку. Але завершаться наші зустрічі неминучим: стара зморшкувата бабка покрученою подагрою рукою підніме важку дерев'яну ключку і вдарить нею нас по голові.
Такою буде наша чергова Криза...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
