Старт дефіляди монстрів і монстриків

Про те, що більшість державних і не дуже осіб з низького фальстарту ломанулися у президентські перегони, вже написано чимало. Оскільки останнім часом політика у виконанні "тих самих" мене цікавить все менше, то й особливої уваги не звертав на їхню активність. Але днями довелося помандрувати з родиною до Житомира, тобто дивитися на узбіччя траси, де мають бути дорожні знаки. Вони там, власне, і є, але якось губляться серед величезної кількості рекламно-агітаційних "біг-мордів" наших теперішніх і грядущих керманичів. І тут справа навіть не в порушенні законів, а в тому, що у нормального громадянина все це має викликати якщо не крутіння пальцем біля скроні, то, принаймні, щирий регіт. Отже, по порядку.

Із "онанія" та "кавунія" не сміявся хіба що лінивий. "Так ми ж викликали загальний інтерес до нашого кандидата", – виправдовувалися політтехнологи з табору кандидата. Не знаю, але особисто я не хотів би такого інтересу. Далі – ще краще – оті різнокольорові борди я підписав би "хамелеоній". А дитина моя сказала, що той дядя – наче Рендел із мультика "Корпорація монстрів" – його за хвіст смичеш, а він кольори міняє. "Вустами дитини..." – що тут додати?

Наступний – кандидат-банкір, який пропонує своє нетлінне творіння нам, його потенційним виборцям, купувати у книгарнях. А чому б ні – його ж, сараку, мабуть, криза також добряче гупнула, кожну копійчину рахувати доводиться. А тут ще й ці вибори! Ну, це ще так собі, а от слоган про сильну країну і сильного вождя... Я б не здивувався, якби з таким лозунгом вийшли на люди, наприклад, Василь Вірастюк чи Віталій Кличко. Але цей гігант економічної думки, свого часу гартованої у штабі "проФФФесора", вагою близько 72 кг з усіма золотими ланцами і брюліками! Сили там – просто "нємєряно"! Смішно.

О, і "проФФФесорська" агітація також тут як тут! Вже немає колишньої агресії, немає дурнуватого "тому що прєлєсть", та й площа кандидатського фейсу у співвідношенні з площею борда зменшилася приблизно утричі. Жалібно так повідомляє громадянин кандидат, що нібито наша думка для нього важлива і він почує кожного. Мабуть, так само почує, як свого часу в Коростені того старого фронтовика, котрий запитував про очевидні речі, а у відповідь дістав геніальне і, головне, доброзичливе: "Забєрітє єво на х...!"?

І, звичайно, ж лідером цього параду монстрів залишається неозначена "вона", котра працює. Хто це, цікаво? Мабуть, ота героїня пісні Костя Москальця, яку Тарас Чубай зробив народною: "А вона, а вона сидітиме сумна..." Чи я щось плутаю? Ніде ж немає жодної персоніфікації, а всі, чомусь, думають лише про одну особу. А раптом це зовсім не вона (без лапок), а, скажімо, політична покійниця Наталі Конотопська воскресла і нагадує про себе? Чи кримсько-статусна Інночка, чи пост-держмайнівська тьотя Валя? Врешті, куди не зиркни, є своя "вона", яка тільки те й робить, що працює.

Але за це – Господь з "нею", чи ліпше – з "воною", хай собі, лише б не надірвалась від тяжкої праці. Але ось те, що є на фотознімках, вже зовсім недобре. Бо хтось (шкода, що також герой безіменний, але, думаю, вони вартують одне одного) спробував заперечити безапеляційні повідомлення про цілодобову безкорисливу працю. Причому, порівняно із "Вона бреше", яке я бачив нещодавно у Хмельницькому, ці бордики досить таки коректні. Були. Бо зараз самі бачите – по них пройшлась невблаганна рука політичного цензора. Отак, як казав Коров'єв, "раз і нєту запісі". А про те, що це таки чиєсь майно, власність, врешті, слабо було подумати?

Так і бачу: ніч, три бригади голодних студентів, хлопці стають один одному на плечі і замальовують (обривають, заклеюють) слова, які не до вподоби отій самій безіменній "воній". Боже, а що ж тоді робитимуть із незгодними, коли ця "вона" таки опиниться при найвищій владі? Білорусь і Росія відпочиватимуть на задвірках?

Ось такою кинулася в очі перша колона майбутньої дефіляди наших політичних потвор, ой, перепрошую, монстрів і монстриків під назвою "президентські вибори". Шкода лише, що з кожним днем вона все більше перетворюється на п'яту колону нашого пост-совкового минулого. Бо ми, звичайні громадяни, змінюємося, а вони не хочуть. Будемо терпіти й далі?