ШЛЯХ... КУДИ?
Чи хоче Володимир Зеленський миру?
Точно має показувати, що хоче. Бо миру прагнуть українці, а надто – його ядерний електорат. Якого він колись звабив обіцянками "просто перестать стрелять" і "сойтісь посрєдінє".
До того ж, дедалі більше опитаних готові погодитись на мир, до якого можливо дотиснути росіян – який почнеться з припинення вогню по існуючій лінії зіткнення. А там обидві сторони будуть готуватися до наступного раунду – і буде шанс, уже з іншою владою, готуватись так, що росія і не посміє напасти, і впаде під тиском внутрішніх проблем.
Нічого не нагадує? Так, саме такий розрахунок стояв за Мінськом. Але його проміняли на "прості рішення".
А тепер "рішення" справді дуже "просте". Достояти, доки росія не матиме засобів продовжувати. Але, щоб достояти, треба постійно зменшувати здатність росії продовжувати – і збільшувати здатність України встояти.
Просто, еге ж? У цій логіці шлях до миру – це примус росії до зупинки.
Тож питання насправді звучить не "чи хоче Зеленський миру?"- він наче з тим до влади ішов,
І зараз має чути людей. Соціологи, зрештою, йому наче постійно доповідають.
Але миру не хоче путін.
Тому справжнє питання звучить інакше. Чи робить Зеленський достатньо для миру?
І йдеться не про "мендель-стайл". Насправді на подібні питання давно відповіли в Ізраїлі: "якщо ворог припиняє – нема війни; якщо ми припиняємо – нема нас"; "ворог хоче нас знищити, ми хочемо жити; це лишає мало простору для компромісу".
До миру русню можна лише примусити. Створити умови, коли продовження війни тут і зараз буде дорожчим, ніж зупинка. Навіть при розумінні, що їх "надують", "павтаріть" не вийде, і сценарій розпаду росії за зразком срср є цілком робочим.
Просто сценарій "продовжувати" має вести до неминучої катастрофи прямо тут – страх якої має переважити побоювання можливої катастрофи потім.
Цей сценарій доволі счислимий. Він потребує дуже конкретних речей.
1. Більше грошей ЗСУ – на кращу оборону і ефективніші діпстрайки. Це означає відповідні бюджетні пріоритети.
2. Кращий захист громад, щоб позбавити сенсу російські удари по тилах.
3. Більш ефективна зовнішня політика – більше санкцій на росію, більше допомоги Україні грошима і зброєю, більше тиску на росію ("або мир, або санкції імені Грема, вимикання SWIFT, frozen assets на страхові виплати, продовження системних санкцій типу як на лукойл чи роснєфть тощо)...
І що, як любителі "простих рішень" у владі виконують цю нескладну наче задачу?
Саме тут починаються проблеми.
Політика української влади іде врозріз цьому. Чому? Бо пріоритети інші.
Влада діє не на користь вимог країни.
Вона діє натомість на підтримку прихильності електорату і колективного "державного бюро репресій":
- невиправдано великі видатки на чиновників і тилових силовиків (збільшення видатків непропорційно більше за інфляцію);
- непрозорі бюджетні проекти (єбаки, кешбеки, скрініги, марафони, тисячовесни);
- монополія на зовнішню політику – при нездатності професійно обігрувати пропечених політиків як на Заході, так і на Сході;
- боротьба з мерами за вплив і ресурс замість обʼєднання сил і можливостей;
- політика виключення ("обійдемось без думки Порошенка / "Голосу" / Разумкова тощо") замість включення (як було у березні 2022, коли в діло ішли всі ідеї, і приймались ефективні рішення)...
У результаті ми й опинились там, де є.
Чи хоче Зелегський миру/ припинення вогню?
Каже, що так.
Зрештою, цього хоче більшість опитаних, тому він не може казати інакше.
Але чи робить усе необхідне?
Ось у чому питання. І відповідь очевидна. На жаль – негативна.
А далі – три сценарії.
1. Зеленський розуміє потребу розділити владу і відповідальність. Парламент починає працювати, як у березні 2022. Уряд співпрацює, шукаючи необхідні кроки. Ідеї ідуть у реалізацію – навіть якщо за ними стоїть Порошенко.
Європа підтримує, США підіграють, росія програє гонку ідей і рішень, виходимо на припинення вогню навесні 2027. Зеленський повертається до творчої самореалізації.
Вибори, повернення до стану до 2022, країна видихає і рухається до ЄС, тиск на росію.
2. "Болото 100 слуг" у рф розуміє, що час ставати парламентом. Виникає "коаліція єдності" зразка березня 2022 – але не як свідоме рішення Банкової, а як бунт проти неї.
Трапляється все, що у сценарії 1 – але не у співпраці з Зеленським, а всупереч відчайдушному спротиву.
Все довше і складніше, але загалом як у сценарії 1. Тільки Зеленському доведеться поборотись за можливість творчої самореалізації.
3. Зеленський продовжує впиратися. ВР раз у раз проголошується винною в усьому. Депутати збирають під "толоку" ухвалення вимучених партнерами законів – а потім відправляють на перерву. По-перше, щоб людям було кого ненавидіти, а по-друге, щоб керманичі "болота 100 слуг" не почали організовувати Верховну Раду в Парламент.
Країна іде від кризи до кризи. З кожної – мінімум три виходи.
Або десь системний занепад з ризиком провалу (вихід з цього – тема окремої розмови, яка потребуватиме вибору всіх, хто претендує визначати майбутнє України).
Або вихід на сценарії 1 чи 2.
Або локальне вирішення – і захід на чергове коло.
Поки рухаємось третім сценарієм.
За планом ВР зустрінеться аж 12 жовтня – щоб ухвалити закони під чергові кілька європейських мільярдів, потім депутатів знову відправлять на перерву, щоб уникнути самореалізації під "згубним" впливом опозиції, партнерів і суспільства.
Заходимо на чергове коло.
От тільки ціна таких захОдів – убиті українці, загарбані землі і зруйнована інфраструктура життя.
Фактори виходу з кола – робота антикорупційних інститутів на підрив корупційних основ правлячої "династії", жорсткіша позиція партнерів "гроші в обмін на зміни", реакція суспільства (картонки; вимоги, як-от відкритої прес-конференції; тиск у соцмережах і соціології).
Тло, яке робить блюзнірством перспективи вальяжного повторення третього сценарію – рашистський терор тилу і завалювання мʼясом фронту для досягнення результатів "на зємлє".
Ціна – життя українців.
Це будуть складні осінь і зима. Маємо зробити все, щоб перемогла Україна, і примусити росіян до зупинки.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
