Суд проти енергетичної незалежності: як справа Андрія Журжія стала символом несправедливості

Коли в Україну не заходять інвестиції, ми часто чуємо пояснення: "Немає верховенства права, немає захисту інвесторів". Ці слова довго здавалися сухою статистикою, далекими від життя більшості українців. Але є історії, які змушують усвідомити: проблема не в абстракції, а в конкретних долях, у конкретних рішеннях суддів. І одна з таких історій – про нашого колегу, підприємця Андрія Журжія та його компанію Inzhur Energy, яка взялася створити першу в Україні народну електростанцію, залучивши до цього проєкту понад п'ять тисяч українців.

Історію можна було б назвати історією успіху, прикладом того, як бізнес і громадяни об'єднуються, щоб у темні часи дати країні світло. Але вона перетворилася на ілюстрацію судової сваволі, де закон і факти відходять на другий план перед чиїмось "інтересом".

Пролог. 16 квітня 2025 року: коли "невідкладність" підміняє закон

Про інвестиційний клімат, розбудову малої генерації і прокуратуру – куди ж без неї. Того дня з "червоної кімнати" українських реалій пролунало подякування за турботу про енергонезалежність аж ніяк не тим, хто будує, а тим, хто зупиняє. Києво-Святошинська окружна прокуратура, за ініціативою прокурора Олени Павлюк (доктором філософії із темою дисертації про земельні права іноземців), у межах кримінального провадження N42025112200000001 від 13.01.2025 за ч.1 ст.275 ККУ домоглася ухвали суду: 06.03.2025 накладено арешт на земельну ділянку і заборонено будівництво газопоршневої електростанції Inzhur Energy, що реалізовувалася на виконання контракту з "Укренерго".

21 березня ухвалу оголосили прямо на будівельному майданчику. Вартість проєкту – понад 20 млн доларів. Із тієї миті будівництво зупинилося. Слухання апеляції призначили на 16 квітня, але прокурор у засідання не з'явилася – "зайнятість". Суд переніс розгляд на 7 травня. Так "процесуальна турбота" прирекла проєкт на зрив строків і, як наслідок, – на дефіцит балансуючих потужностей восени.

...

28 травня 2025 року: коротка перемога здорового глузду

Апеляційний суд міста Києва скасовує ухвалу райсуду і розблоковує будівництво маневреної електростанції. У залі з'ясовується: трубопровід – не магістральний; охоронна зона – не 10, а 2 метри; труба – не під станцією, а більш як за 5 метрів від неї. Юридичних порушень – немає.

Але замість відповідальності за сфальсифіковані "докази" – нова хвиля судових атак. Історія тільки набирала обертів.

Електростанція, яку будує народ

Inzhur Energy – це не приватна авантюра кількох інвесторів. Це проєкт, у який свої гроші й довіру вклали тисячі українців. В умовах війни, під постійною загрозою блекаутів, будівництво малої електростанції стало справжнім символом спільної відповідальності.

Уявіть собі: коли одні українці воюють на фронті, інші – в тилу будують енергетичний щит. Бо електростанція – це не просто об'єкт інфраструктури. Це питання нашої енергетичної незалежності, безпеки лікарень, шкіл, армії. Це те, що має захищати нас від темряви й холодних квартир під час опалювального сезону.

Але замість державної підтримки, замість гордості за громадянську ініціативу, Inzhur Energy отримала несподіваного ворога – суд.

Судові маніпуляції: факти проти "невідкладності"

Варто нагадати, що ще у травні 2025 року Київський апеляційний суд вже скасовував заборону на будівництво, визнавши її надмірною. Тоді, здавалося, справедливість перемогла. Проте 25 вересня той же апеляційний суд виніс нове рішення, яке знову заблокувало будівництво.

Іронія полягає в тому, що цього ж дня ДІАМ завершував перевірку законності будівництва. Адвокати компанії наполягали: зачекаймо хоча б кілька годин, дочекаймося офіційного висновку державного органу. Суд відмовив.

Більше того, за словами Андрія Журжія, колегія суддів відкидала всі надані експертизи та висновки державних органів. Для них важливішою була "невідкладність" – захист життя й здоров'я мешканців кількох таунхаусів. І вже за годину після рішення суду з'явився офіційний акт ДІАМ: жодних порушень будівництва не виявлено.

Це не просто юридична колізія. Це демонстрація того, як суд може поставити зручні аргументи вище за факти. А факти – однозначні: кримінальне провадження закрито за відсутністю складу злочину, всі державні інститути підтвердили законність і безпечність проєкту.

Чому це небезпечно для країни

Справу Inzhur Energy важливо розглядати не лише крізь призму підприємця Андрія Журжія чи інтересів п'яти тисяч українців, які повірили в проєкт. Це сигнал для всієї країни.

Якщо сьогодні суд може заблокувати будівництво енергетичного об'єкта, що має критичне значення в умовах війни, то завтра він так само може зупинити будь-яку інвестицію. І неважливо, чи це іноземний інвестор, чи наш внутрішній бізнес.

Уявімо діалог західного партнера з потенційним українським партнером:

- "Чи є у вас верховенство права?"

- "Формально так, але ось конкретний кейс: електростанцію, яка рятує від блекаутів, зупиняють рішенням суду, всупереч усім висновкам державних органів".

Цей діалог навіть не треба вигадувати. Він уже відбувається. Бо саме через такі історії великі компанії обирають не вкладати в Україну. А ми втрачаємо час, гроші й можливості.

Андрій Журжій: бізнес проти системи

Особистість Андрія Журжія у цій історії теж символічна. Він – не випадковий інвестор, не спекулянт. Він підприємець, який вирішив зробити конкретну справу для країни: дати українцям світло.

І замість підтримки отримав тиск. Його компанія стала мішенню абсурдних рішень, які виглядають упередженими і точно не служать державним інтересам.

Треба мати неабияку витримку, щоб після всіх ударів продовжувати боротьбу. Але саме ця боротьба показує, що мова йде не лише про бізнес. Це боротьба за принцип: чи може українець у своїй країні реалізувати чесний і потрібний проєкт?

Чиє життя і здоров'я насправді під загрозою?

Суд, блокуючи будівництво, посилається на "захист життя та здоров'я позивачів" – мешканців кількох будинків. Але ключове питання навіть не у співставленні "сусіди проти країни". Питання в іншому: про яку загрозу життю і здоров'ю взагалі йдеться, якщо всі державні інституції підтвердили – станція безпечна?

Відсутність світла в лікарнях – це не абстрактна небезпека, а реальна загроза життю. Холод у домівках під час війни – це не теорія, а смертельний ризик для дітей і літніх людей.

І саме тут парадокс: під виглядом захисту життя, якому нічого не загрожує, суд забороняє будівництво, яке мало би це життя реально захищати.

Чому ця справа має стати суспільним резонансом

Історія Inzhur Energy – це не локальний конфлікт між забудовником і сусідами. Це історія про те, що Україна або стане країною, де діє право, або залишиться країною, де будь-який суддя може заблокувати стратегічний проєкт, прикриваючись надуманими аргументами.

Тут немає "третього варіанту". Або ми стаємо державою, де бізнес і громадяни можуть бути впевненими в захисті своїх прав, або ми втратимо шанс на розвиток.

Ветеранський погляд: тил має тримати не гірше за фронт

Як військовий і підприємець, я знаю, що на фронті платять найвищу ціну. Але в тилу теж є фронт – правовий. Там, де ухвали пишуться швидше, ніж приходять результати перевірок; де "невідкладність" – універсальний ключ до "потрібних" рішень; де схеми без координат стають підставою для арештів.

Ми не маємо права звикати до такого тилу. Бо тоді фронт лишається без опори. Енергетика – це логістика війни.

І ця справа – це наша БИТВА. Бо від її результату залежить не лише доля електростанції, а й довіра тисяч українців, майбутнє інвестицій та відчуття справедливості у суспільстві.

Тому сьогодні потрібно не мовчати. Потрібно говорити про справу Inzhur Energy як про символ. Символ того, що ми не дозволимо руйнувати майбутнє країни в залах судів.

Бо енергонезалежність – це життя. А несправедливість суду – це темрява. І тільки ми можемо вирішити, що переможе.

✍️ Вічно ваш Сергій Позняк

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.