31 грудня 2025, 19:31

Банківська система в країні війни: НЕМАЄ РУК – НЕМАЄ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ!

Війна – це справа всіх

Я пишу цей текст не для емоцій і не для співчуття. Я пишу його як ветеран війни, як військовослужбовець з пораненнями, як підприємець і як людина, яка щодня бачить, як держава власноруч створює нову лінію внутрішнього фронту – між тими, хто воював, і тими, хто продовжує жити у "мирному" регламентному світі.

Події останніх днів, пов'язані з приниженням поранених військових у державних і комерційних банках, – це не скандали і не "помилки на місцях". Це системна криза цивільної фінансової моделі, яка виявилася повністю непридатною для країни, що четвертий рік живе у повномасштабній війні й має сотні тисяч ветеранів та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

"Прилетіть у відділення": держава, яка не бачить людини

Коли державний банк обмежує доступ до власних коштів військовослужбовцю з ампутаціями, який проходить реабілітацію за кордоном, і пропонує "вирішити питання у відділенні в Україні", – це не просто абсурд. Це діагноз системи.

Уявімо логіку цього рішення: людина, яка втратила кінцівки на війні, повинна перервати реабілітацію, знайти кошти на переліт через океан і фізично дістатися відділення банку, щоб отримати доступ до власних грошей. У 2025 році. В епоху відеоверифікації, електронного підпису і дистанційних сервісів.

Це не сервіс. Це не помилка. Це зневага, замаскована під регламент.

І це не виняток.



"Немає рук – немає картки": кульмінація банківського цинізму


Інший випадок – 20-річний солдат, який пішов на війну у 18 років і втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Йому потрібно відновити банківську картку для отримання державних виплат. Менеджер у відділенні ПриватБанк пропонує "взяти картку в руки і потримати біля обличчя для фото".

У людини немає рук.

Відповідь банку: "Інша людина тримати картку не може. Єдина альтернатива – оформити довіреність".

Це не трагедія одного солдата. Це оголена правда про цінності системи, в якій процедура важливіша за людину, яка за цю систему воювала.

Цивільні банки не здатні працювати з ветеранами – і це вже загроза

Ця ж логіка діє і в доступі ветеранів до капіталу. А точніше – в його системній відсутності.

Ветеранам відмовляють у кредитах.

Ветеранським компаніям перекривають фінансування.

Людям з інвалідністю внаслідок війни радять "забути про бізнес" і "йти в партнерство".

Це не приватні думки – це публічна позиція частини керівників цивільних фінансових установ. Банки, які роками заробляли в мирних умовах, не мають ані інструментів, ані бажання, ані культури працювати з ветеранською економікою.

Для них ветеран – це ризик.

Для держави – це ресурс.

Для суспільства – це герой.

І саме цей розрив стає соціально вибухонебезпечним.

Псевдорішення і відвертий цинізм

Особливо цинічно виглядають спроби частини фінансового сектору лобіювати зняття мораторію на стягнення боргів з військових під приводом "розширення кредитування ветеранів".

Ми ще не повернули людей з війни.

Ми ще не дали їм доступу до реабілітації, житла, роботи.

Але вже плануємо, як з них стягувати.

Це шлях не до відновлення економіки, а до масового озлоблення і втрати довіри до держави.

Єдине реальне рішення – ветеранські фінансові інституції



У світі ця проблема давно вирішується через ветеранські фінансові інституції: банки, фонди, кредитні спілки, де власниками і управлінцями є ветерани. Де правила створюються не проти людини, а під її реальність. Де розуміють, що таке ампутація, реабілітація, психологічна травма і зламана кар'єра.

В Україні таким інструментом став FinStream – перший ветеранський фінансовий сервіс. Але сьогодні він існує не завдяки системі, а всупереч їй.

Так, є позиція і підтримка з боку Національний банк України і особиста роль Андрій Пишний. Але окрема людська реакція не може замінити державну політику.

Що має бути зроблено негайно

Держава повинна:

• офіційно визнати ветеранські фінансові інституції елементом національної безпеки;

• створити окремі регуляторні, гарантійні та податкові умови;

• припинити фінансову дискримінацію ветеранів.

Бізнес повинен:

• інвестувати у ветеранські фінансові сервіси;

• припинити паразитувати на ОВДП і бронюваннях, ігноруючи тих, хто тримає фронт;

• усвідомити ціну свого "нормального життя".

Суспільство повинно:

• перестати сприймати ці історії як поодинокі;

• вимагати системних змін, а не вибачень;

• підтримати власні ветеранські фінансові інститути.

Бо якщо держава не дасть ветеранам повноцінного доступу до капіталу, вона отримає не відновлення, а глибоку внутрішню кризу.

Війна – це справа всіх.

І фінансова система повинна це нарешті усвідомити.


Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Ветерани підтримують розблокування ринку капіталів

Це друга стаття з циклу про те, чому Україні потрібні не декларації про розвиток ринку капіталів, а конкретні зміни – у законах, урядових рішеннях і регуляторних правилах...

Ветерани мають бути не тільки героями війни. Вони мають стати інвесторами, підприємцями і співвласниками відновлення України

Україна сьогодні воює не тільки за територію. Ми воюємо за право мати майбутнє. А майбутнє країни після великої війни неможливе без сильного бізнесу, сильного ринку капіталів, сильних фінансових інституцій і мільйонів людей, які повернуться з фронту не в статусі прохачів, а в статусі повноцінних учасників економіки...

Про профспілки, Сергія Бизова, ветеранів і право на результат.

21 травня Федерація професійних спілок України має зробити вибір, який насправді виходить далеко за межі внутрішньої профспілкової процедури...

Міф про ''підпільне казино'' В'ячеслава Лисенка. Що насправді за цим стоїть?

Сьогодні майже кожен бізнес в Україні допомагає армії. Я спілкувався та дружу з десятками таких підприємців-донорів Сил Оборони України. Один із них – В'ячеслав Лисенко – перерахував сотні мільйонів через сімейний фонд, підтримує співробітників-військових...

Проветеранський ректор – це не виняток. Це вимога часу і умова перемоги

Призначення Юрія Анатолійовича Радченка виконувачем обов'язків ректора Національного університету фізичного виховання і спорту України – це значно більше, ніж кадрове рішення в межах одного вишу...

Ветеранська економіка: доступ до капіталу стає питанням державної стійкості

Чи можна сьогодні ефективно повернути ветеранів в економіку? Можна, якщо створити фінансову інфраструктуру, що дозволить мільйонам людей, які повертаються з фронту, запускати власний бізнес і працювати на ринку...